Наш Маестро скінчыл 80 років

Найчастійше при так шумных ювілеях тексты як тот зосереджают ся на приведіню сухых фактів з жытя Ювілята. В припаді Ярослава Трохановского тото бы не старчыло. Але ци треба нашій лемківскій авдиториі представляти біоґрафію Маестра Трохановского? Хыбаль ні, шак в лемківскым світі єст Він од все. Його присутніст єст натуральна. Присутніст без абсенциі, без ниякой перервы.

Знают Го преця вшыткы нашы поколіня. Заміст біоґрафіі од А до Я радше треба нам закрислити тезу, чом то Ярослав Трохановскій записал ся до пантеону Учытелів народу. Треба вказати, што діяня нашого днешнього Ювілята мают влияня (і іщы долго будут мати) на тырваня і будучніст народу. Понеже вшытко, о чым долов, зачало ся вельо років тому.

Ярослав Трохановскій скінчыл 80 років 19. лютого/фебруара 2020 рока. Повіме – то досправды шумный кавалец часу. Ювілят певно бы одрюк – минуло як з бича стрілил… Правда. То лем част тых сухых фактів, котры з перспективы написаня тексту сут важны, але, в примірі Маестра, не найважнійшы.

На Його тему явило ся уж вельо статий. Не лем лемківскоязычных, але і в чужых языках. Достовірны будут все тоты, котры творит сам автор. А автор прекрасно пише і публикує. Фурт робит тото, што зачал в молодости. Дотля цінны тексты Ярослава Трохановского вказали ся в «Лемківскых Річниках» на рокы 2016 і 2019. І до них одошлю каждого, хто хоче дослідити біоґрафію нашого Ювілята. А сам несміло, але з великым сентиментом і пошаном до того чловека, напишу тых пару речынь на прекрасну вісемдесятку.

Соспільне жытя Ярослава Трохановского можеме поділити на три векшы періоды:

Початкы і соспільна праца на чужыні;
Поворот в Горы і активна діяльніст з Лемковином (найдолшый період);
Теперішній час – штоденна творчіст Я. Трохановского як композитора, писменника, поеты і етноґрафа.

Хоц тяжко єднозначно доокрислити всітри границі, то даяк легше єст нам в тот спосіб порядкувати доробок Ювілята. Тым паче што тзв. теперішній період, до котрого єм зарахувал штоденну творчіст, то нич інче як продолжаня роботы з давных років. Шак Маестро, як мало хто, не любит спати (знам, бо особисто мі тото бесідувал – прото вірте мі на слово).

Заглубліня ся в тоты вшыткы етапы – про мене – єст великом сентиментальном подорожом. Ярославове жытя то тырваня проти тому, на што Лемкы по 1947 році были зданы. А він сам, як 7-літній хлопец, пережыл на власній, дітячій скорі ганьбу выгнаня… Рідной Білцаревы, до котрой буде вертал через ціле своє жытя, нихто не зміг му забрати з його великого Серця. Подібні як і його молодшый брат Петро, Білцаревій, рідному селу, годен єст оддати вельо. І оддає, фурт. Хоц село, котре за столітя дало нам хыбаль найвеце корифеів, то все лем фалаток в тій великій любови до свого. Безгранично покохал Ярослав Трохановскій рідну Лемковину. То Ій, в ріжным єй пониманю, присвятил ціле своє жытя.

Громадска діяльніст Маестра Трохановского зачынат ся барз скоро. Єст то злам 50. і 60. років ХХ ст. Як єден з нечысленных зо свого поколіня прібує плекати тото, што іщы товды жыло. Пишу про плеканя (не про ратуваня) зато, што были то іщы прекрасны хвилі, коли лемківска народна культура дыхала все іщы гірскым воздухом серед хмары выселенців. І повело ся. Молодый Ярослав основує свій першый лісєцкій ансамбль. Сотворил го з ґрупы Бортнян, до котрых – про што сам писал в «Лемківскым Річнику 2016» – має велику пошану. Тверды то были люде, хоц до облюбленой Ярославом музикы мали мягкы серця. Попри тым была тіж понімецка Ліґниця, де пришло му здобывати музичну освіту. Был і мало нам знаный Прокіп Слива, єден з найвызначнійшых народных гудаків, родом з Крільовы Руской, котрый по выселіню нашол свій кутик як раз в Ліґници. Про него мал єм нагоду чути вельо теплых слів од самого Маестра. Прокіп грал на гушлях так, як днес уж нихто не годен заграти. Ярославови як раз подарувал єдны такы зачаруваны гушлі… Не буду на тот момент шырше розписувал ся про тот найкоротшый період, бо як єм уж напомнул, найліпше зробил тото сам автор. Дам ґу тому лем тілько, што хыбаль самому Ярославови было жаль лишати своіх люди на тій чужій земли…

Але лишыл (хоц ци мож тото розуміти в такым значыню?). Зробил так не лем для себе (з почутя тугы), але головно про нарід. Поворот в Горы то кульмінацийный пункт в його соспільным і родинным жытю. Котре было перше? Тяжко речы, хыбаль од все ішли в парі.

Коли ярю 1968 рока молодый і завязтый вернул в Горы, нихто не думал, же неодолга покличе до жытя так славный ансамбль. Пришол до Білянкы, бо Білцарева, до котрой вернути мриял, для Лемків была недоступна. Зачал роботу як інструктор УСКТ. І ту як раз крислит ся тот найдолшый період соспільной працы. Період, котрый полный был радости, але і слез. Кілько іх было, годен знати лем Він єден і його найблизша родина. Але смотрячы на ціліст досягнінь, знаме, што найвеце было тых добрых, теплых дни. І они сут доднес, бо є іщы вельо до зробліня.

Ярослав Трохановскій Репрезентацийный Ансамбль Пісні і Танця «Лемковина» основал в 1969 році. Выполнило ся Ій влони 50 років істнуваня. Не мож писати о Маестрі без Лемковины і наоборот. За вшыткы рокы то особлива Його любов. Любов од все і на все. Лемковині присвятил такой ціле своє особисте і професийне жытя. Подарувал Ій свій непересічный талант. Вєдно з ним жена Штефанія та діти Славко, Лідия, Мирко і Богдан. Вкінци знайме, што то Лемковина была тым першым воздухом незалежности і капком надіі. Не было бы днешнього, незалежного лемківского руху в Польщы без діяльности ансамблю. Хоц офіцияльно як музичный колектив, неофіцияльно являла ся соспільно-політичном орґанізацийом. За вшыткы рокы, під батутом дириґента, ансамбль як інституция все стоял твердо на лемківскых нацийональных позициях, што в тамтых часах не было облявленом правдом.

Лемковина вродила Лемківску Ватру. Днес сут такы, котры не хотят о тым памятати. Шак не было бы той прекрасной стихіі, кєд бы котрысого разу до Білянкы не зышли ся довєдна Ярослав Трохановскій, Петро Мурянка і Володислав Грабан. Діяло ся тото в Ярославовій хыжы. В тій самій, в котрій народило ся найвеце музичных шедеврів. Кєд бы лем деревяны стіны змогли промовити… Так власні загоріла І Лемківска Ватра, котра была Музичныма Пленеровыма Варштатами aнсамблю. Тота днешня, не лем ідеово, але і ментально нияк не припоминат тамтых. Остала лем назва. Першы ватры были єдныма з тых імпульсів, котры дали нам котрысый уж раз надію. А стоял за тым Маестро, його Aнсамбль і шор інчых одданых люди.

Гірскый період, як єм писал, то найдолшый час соспільной працы. Не годен єм вмістити ту вшыткых успіхів, режысером котрых был Ярослав Трохановскій. Напевно єдным з них было знане турне по ЗША і Канаді. Але і вельо інчых. За вшыткы рокы активной працы з колективом Маестро все был в центрі. Без Лемковины, котром дириґувал, не было бы ниякой важной лемківской подіі, ачий подіі, котру польскы сусіды орґанізували про Лемків (спомнийме хоц на переломну выставу «Лемкы» з 1984 рока).

Вкінци пришол теперішній час. Хоц Ярославовый ансамбль спит, то не мож повісти, што Лемковина проминула. Она фурт діє. Єй дириґент ден за дньом розписує новы і новы опрацуваня. Присутніст музикы Я. Трохановского єст фактом. Хто з нас не співал, ци то при родинным столі, ци на весілю, або забаві, такых пісен як «Під облачком» ци «В темну нічку»? Каждый з нас іх знає, лем не каждый признає, што сут то цілковито авторскы опрацуваня (на ранті, слова до обох написал Семан Мадзелян). Але то не вшытко. Каждый з нас, часто ани не свідомо, выспівує при ріжных нагодах інчы народны пісні, котры очывидно перше выконала Лемковина.

А кєд уж сме при піснях, то конечно треба привести видимый факт. Ярослав Трохановскій як єден нечысленных дириґентів і соспільных діячів все на концерты плянувал патріотичны пісні. Днес уж никотрый з сучасных лемківскых ансамблів в Польщы не старат ся ани на тото. А як раз тот патріотичный елемент все был основный в репертуарі Лемковины. Вкінци тіж не хто інчый, як сам Маестро, был вельократным декляматором поезиі Івана Русенка. Tо як раз наш Ювілят обробил на мішаный хор вельо Русенковых творів, в тым признану за лемківскій гымн пісню «На Лемковині».

Ярослав Трохановскій не лем не любит спати, але просто не спит. Неє дня, жебы не сіл при своім великым екрані компутера і не записал чогоси, што має неоцінену вартіст. Спомну лем на Лемківску Оперу, котра жде на свій великій дебют… Але музика то не вшытко. Маестро Трохановскій то тіж писменник і поета. То вкінци і етноґраф, котрый має до перфекциі зрыхтуваны обробкы лемківскых танців.