Народ лем єден, но ні україньскый..

На засіданю Світового конґреса Русинів в Ужгороді, в 2013 році, єден з найбівшых, і дость неґатівных одозв, выкликало прочітаня позіції Русинів Северной Америкы ку Світовому конґресу. В крітічнім матеріалі было окрім іншого спомянуте, же без будьякой конзултації і офіціалной зміны штатуту, зачав Світовый конґрес Русинів хосновати назву Світовый конґрес Русинів – Руснаків – Лемків. Североамерицькым Русинам ся то не любило і в тексті підкресльовали, же не єствує у світі іншый народ, котрый бы про себе хосновав офіціално три назвы. Кідь єм то втогды не брав як основный проблем, котрый треба рішати, хоць єм з тов позіційов быв согласный, вдяка остатнім діям, котре видіти головно в Польщі, єм того погляду, же то основный проблем є. І його нерішаня не шкодить никому іншому, лем нам, Русинам.

Самособов, Русины з Польщі – Лемкы, і Русины з Войводины – Руснаци, были на конґресі векшынов того погляду, же тоты три назвы там треба зохабити. Я не єм проти, розумлю, же наприклад в Польщі є реґістрована лемківска народностна меншына і тота назва є з боку державы офіціалнов. Лемже треба нам єй в назві конґресу, або стачіть, кідь буде в преамбулі штатуту, же Світовый конґрес Русинів є конґресом, котрый зъєдинать єден народ Русинів, таксамо знаных як Руснаків ці Лемків?

Чом о тім пишу. Вже минулый тыждень єм у своїм коментарі підкресльовав абсурдность того, же даякых девять „лемківскых“ орґанізацій, заступеных на їднаню сполочной комісії з міністром паном Гладиком з проукраїньского „Об’єднання лемків“ зачало атаковати лемківску філолоґію в Кракові з тым, же найліпше бы якбач про тоты „лемківскы“ орґанізації было, жебы філолоґію фінанчно зничіли. Є то чудне, кідь орґанізації, котры офіціално роблять про добро і розвиток Лемків, атакують тото основне, без чого народ не може пережыти і то навчаня языка і выхову новых людей. Ліпше повіджене, чудне бы то было, якбы назву Лемко, не зловжывали українізаторы Русинів, котры свою „неньку“ глядають на Україні а не глядають свою колысанку на Карпатьскій Руси. І ту ся діставаме на корінь проблему. Якраз в такых сітуаціях треба ясно вказати свою приналежность. Же Лемковина, то часть історічной Карпатьской Руси, ні найзападнішых теріторій Україны. Же жытелі Лемковины, то все были Русины, ні найзападніше українське населеня. Же діалекты, котры Лемкы хосновали, із котрых повстав літературный язык, то были діалекты русиньского языка, ні україньскы „говірки“. А їх материньскым языком, є язык лемківскый – русиньскый, ні україньскый. Лем тоты, котры суть до того способны публічно голосити ся, можуть мати достовірный кредіт, же їх орґанізація і діяльность є досправды лемківска. Але може ся до того голосити хтось, хто є в тім самім моменті годен заатаковати єдну зо своїх основных народных інштітуцій? А кідь ся дакотра орґанізація ку русиньству не хоче голосити, чом пак заступать Лемків в комісіях і не сідить за столом з братми козацького роду?

Самособов, не хочу выступати проти хоснованю містных етнонімів, котры ся вжыли міджі Русинами. І не мам нич проти того, жебы ся хтось называв Лемком, ці Руснаком. Днесь тоты назвы навеце повнять функцію того, же чоловік знать, з котрой части тот другый походить. Але путь к очіщіню і лемківского руху в Польщі, а вырішаню крізовой сітуації, веде якраз через тот може малый, але основный вопрос. Ці голосиме ся до єдного народа, або ні. А кідь ся голосиме, пак мусиме публічно выступати як єден народ. Підкресльовати, же то народ русиньскый. Всягды на офіціалній уровни – в нашых офіціалных писмах, резолуціях, жадостях, скаржынях… Іншак даваме маневровый простор на то, жебы собі нас хтось присвойовав і паразітовав на нас.

Слова Русин, Руснак, не бояв ся ани єден з найвызначнішых лемківскых писателів Іван Русенко. У єднім зо своїх стишків пише: „Учте ся, учте, Руснакы, як інчы вчат ся народы – Будем і мы мати своіх ученых даколи.“ Учме ся днесь ясно декларовати свою русиньску приналежность, де ся лем дасть. Є то простый і ефектівный способ, як роскрыти карты тых другых. Бо хоць нас ділять граніці, наш народ лем єден, но ні україньскый.

Петро Медвідь, Пряшів

Рысунок Івана Русенкы “Лемкы по обох соторнах границі Польско – Чехословацкой 20 рокы ХХ столітя.