Пару днів тому была опулікована інформація, же голова Закарпатьской областной воєньской адміністрації Віктор Микита, вєдно з далшыма представителями того уряду, стрітили ся почас свойой робочой навщівы Будапешта з представителями Вседержавного україньского самосправованя. А Віктор Микита, то вже додаю я, промарнив єдну шансу.
Кедь быв Мілан Ян Піліп шефом Уряду про Словаків жыючіх в загранічу, робив сімпатічны ґеста. Наприклад, кедь ішов до Сербії, жебы їднати з містныма властями і представителями словацькой меншыны, уж мімо „робочіх годин“ знав сконтактовати ся і з Русинами. Єдным з резултатів такой політікы Піліпа было, же два націоналны совіты – словацькый і русиньскый, підписали за його участи меморандум о співпраці.
Піліп выходив з думкы, а днесь вже то мож і одкыто повісти, жебы уряд, котрого быв председом, не бы лем уряд про Словаків, але про краянів із Словакії обще. То бы дало, кебы ся змінила леґіслатіва, котру ся змінити не подарило, такы права, якы мають загранічны Словаци на Словакії, і особам іншой народности, котры мають походжіня пряме або по предках на теріторії днешньой Словакії.
Но і кедь такого закона не є, а його уряд мав старати ся о загранічных Словаків, Піліп робив ґеста, котры не выходили з його робочой позіції, но думам, же наприклад такы Русины в Сербії на то не забудуть, і могли чути, же на них, котры так само мають походжіня ту в Карпатах, і суть такзваным бездержавным народом, дахто думать. Піліп ішов за такыма самыма родаками, як і в припаді Словаків.
Ці мать хтось ліпшый тіп на чоловіка, котрый бы міг навщівити своїх родаків?
А теперь, по entré, вернийме ся ку навщіві Віктора Микиты в Будапешті. В Мадярьску є 13 вызнаных народностных меншын, меджі нима окрема україньска і окрема русиньска меншына.
Так як має україньска меншына своє самосправованя, так го має і русиньска. Фактом є і то, же днесь много з тых людей, котры ся голосять в Мадярьску ку русиньскій меншыні, еміґровали до той країны якраз із Підкарпатя, і то будь іщі почас бывшого режіму або по році 1989.
Но а теперь до того намішаме іщі два важны факты. По перше, Віктор Микита є головный представитель той области, в котрій велика часть днешніх мадярьскых Русинів має походжіня. По друге, в Закарпатьскій области Україны, котру він представлює, Русины суть вызнана народностна меншына, і кедь на цілодержавній уровни ся то дотеперь не подарило.
Ці мать хтось ліпшый тіп на чоловіка, котрый бы міг навщівити своїх родаків, без огляду на то, што він сам особні думать собі односно Русинів? До того не мусила быти мішана жадна політіка, лем просто навщівити і русиньску меншыну, котра є вызнана так в Мадярьску як і в Закарпатьскій области Україны, котра має так само своє самосправованя, а за котру в орґанах в мадярьскій столиці уж якбач суть лем родаци із Підкарпатя.
І знова припомяну, же іде о такзваный бездержавный народ, значіть, будь нас честують і акцептують представителі держав, в котрых жыєме, і з котрых походиме, або нич.
Навеце тото могло одбыти ся в сітуації, коли Україна перед цілым світом хоче вказати, же робить вшытко потрібне, включно аплікації прав народностных меншын, жебы пересвідчіти, же має на то быти членом Европской унії. Могла быти вказана ліпша практіка?
Віктор Микита міг зробити велике ґесто, котре бы ся му не забыло. Міг навщівити родаків. Русинів. Даколи єдно ґесто може рушати ціле діло допереду, і тото русиньске діло у вопросі нашого вызнаня на Україні. Но не зробив то.
Але не будьме песімістічны. На велике ґесто мож дороснути. Теперь уж лем зажелати україньскым представителям, і тым на Підкарпатю, жебы доросли.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.