В просторах „Руской Бурсы“ в Ґорлицях находить ся напис „На своім 9/2009“. Є то памтятка на момент, коли „Руска Бурса“ офіціално навернула ся до рук тых, котрым все од свого початку належала. До рук Русинів із Лемковины. Вєдно з тым є тот напис про мене і сімболом. Сімболом того, же домашні люди, котры ся там стрічають, і Русины, котры там приходять із іншых частей світа, там суть міджі своїма, на своїм. Все єм то так чув, бо все мі то так і дали почути домашні „бурсаци“. Од минулой суботы має такы сімболы „Руска Бурса“ два.
В суботу в рамках Дня Русинів, котрый быв Світовым конґресом Русинів про Польщу встановленый на 5-го децембра, одкрыла ся в „Рускій Бурсі“ памятна табла. І не хоцьяка. 150 років по смерти найвызначнішого будителя карпатьскых Русинів, автора двох їх гімн – Александра Духновіча, одкрыла ся му на Лемковині перша памятна табла. Духновіч як кібы сімболічно пришов на Лемковину, де го витали Русины, і уж там зістане. Так, як є міджі нами на Пряшівщіні, ці Підкарпатю. Істо, єдна табла, мож бы собі было повісти, і што там коло того треба тілько святковати. Но тота памятна табла стала ся сімболом, котрый має про русиньскый рух, нелем в Польщі, і далшы важны значіня.
По перше, одкрытьом першой памятной таблы на Лемковині Духновічови, Лемкы – Русины на Лемковині, демонштратівно приголосили ся ку ньому і тым знова і ку русинству. Ніт, не є то так, жебы аж дотеперь на Лемковині в цілій історії Духновіча іґноровали. О тім свідчіть і много історічных і сучасных статей, книжок, котры выникли на Лемковині і суть повязаны із Духновічом. Но не існовав фізічный сімбол, демонштрація той приналежности. І оно то было потрібне.
При погляді на то, же майже вшыткы із выселеных Русинів почас Акції Вісла на Україну, і їх потомкы, суть днесь українізованы, чують ся быти частьов україньского народа, котра мать, або ліпше повіджене, уж лем мала якыйсь свій „діалект“ і свої „прекрасны співанкы“, при погляді на то, же такого думаня найдуть ся і міджі Русинами в Польщі орґанізації, котры в такій роботі українізації продовжують, ясне і демонштратівне ґесто приголошіня ся ку русинству было потрібне як сіль. Нелем про домашніх Русинів на Лемковині, котры тым штось повіли наголос, про котрых то было далше велике ґесто їх самоідентіфікації. Оно то было міцьне ґесто і про тых другых. Про тых, котры забыли, дякуючі наперед совітьскій і потім україньскій пропаґанді, хто были їх предкы і кым суть властно они, є то штось, што бы їм могло одкрыти очі. Про тых, котры ся намагають продовжовати в українізації, то є зась як з молотком по голові, бо будьяка бы їх намага не была, „Руска Бурса“ і люди коло ньой в суботу ясно закреслили етноґрафічну мапу, кідь у себе звічнили Духновіча.
По друге, одкрытя той памятой таблы сьме так якось потребовали вшыткы. Тым, же в суботу на Лемковину пришли представителі нелем домашніх Русинів, а і Русинів із Підкарпатя і Пряшівщіны, тым, же сімболічно тоту таблу одкрывали трьоми люди – по єднім із каждой части Карпатьской Руси, Русины демонштровали, без огляду на будьякы домашні етнонімы, свою єдность, демонштровали єден, хоць граніцями розділеный, но нерозділный народ, за котрым стоїть єдна історія, язык, култура, тоты самы історічны особности. Першый День Русинів на Лемковині, котрый быв зорґанізованый того року „Русков Бурсов“, не быв лем Дньом Русинів в Польщі. Він быв досправдовым Дньом вшыткых Русинів.
Духновіч пришов на Лемковину і Русины го там витали. Нелем домашні. Цілы русиньскы Карпаты. І одтеперь там є. Ці ся то дакому любить, або ніт. Подарило ся дашто, о чім сам Духновіч істо ниґда ани не міг думати. Же і по 150-ох роках од свойой смерти, буде тым, котрый потвердить єдность нашого народа.
Духновіч за свого жывота вельо помагав бідным. Вдовам, штудентам, каждого притулив, кідь было треба, каждый у нього міг найти свій домів. Каждый. Кідь дотеперь быв в „Рускій Бурсі“ напис „На своім“, і я єм то все так чув, днесь, то платить стораз веце. Вірю, же в „Рускій Бурсі“ суть Русины нелем на своїм, а же суть дома. Вшыткы.
(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)
ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА