Моніка Бабуля: «Вірю в чудову силу оповісти, же може переміняти нашы переконаня і нашы серця»

Неодолга горы здомінуют театр, література і музика. Першый раз одбуде ся Фестіаль UjŚCIE KULTURY – teatr i góry. На участників фестівалю жде богатый проґрам, але радше в значыню емоций, чутливости, сміху, часом сентименту, смутку, быти може занепокоіня і страху або злости. Хто знат. Переконайте ся.

Моніка Бабуля, директорка Ґмінного Осередка Культуры в Устю Рускым, театральна і телевізийна акторка, по роках мешканя в Варшаві, пришла жыти в горы і робити гев культуру. За дітины часто бывала в Чарній, єй дідове пришли жыти до села як осадникы по 1947 році. Як споминат – товаришыл єй товды якісый непокій, біль бріха. Аж тепер, коли через спектаклі оповідат історию тых земель, сплянтаный мотуз в бріху кус ся люзує.

Наталія Малецка-Новак: Причыном нашой стрічы є Фестіваль UjŚCIE KULTURY – teatr i góry, якій зачне ся од пятниці 26. липця/юлия і потырват аж до понедількя 29. липця/юлия 2024 р. На ватряній сцені будут вказуваны штукы «Безкід без кіту», «Дзяды», «Бобмель. Нагач» од Меджепоколіньовой Театральной Ґрупы Племя, яка діє в горах, притігаючы на показы своіх спектаклів за каждым разом десяткы, соткы  обзераючых осіб. Ты-с одповідальна за ціле тото замішаня?

Моніка Бабуля: Абсолютні беру на ся одповідальніст за тото, што сме выкреували і што сме зреализували черезз штырі рокы мешканя в Низкым Бескіді. Лем на ранті спомну, што двадцет пару років мешкала єм в Варшаві, робила єм в театрах і не творила єм культурного жытя, радше выконувала-м задачы ци ролі, робила єм в кабареті, тетарі. По приізді в Низкій Бескід не знала єм, што буду гев робила, не знала єм середовиска. Щыро бесідуючы – не знала єм ани того культурного баґажу, котре своім богатством ня знокавтувало. Через рік робила єм як міністерияльна стипендистка. Выдумала єм сой, што зроблю гев аматорску театральну ґрупу і зробиме штырі подіі довкола рытуальных подій. Весняну, звязану зо святом Грімниці, собіткы, на осін – дзяды і зимовый вертеп. Так ся тото зачало. Пак выстартувала єм в конкурсі до Ґмінного Осередка Культуры. Фестіваль UjŚCIE KULTURY – teatr i góry то підсумуваня нашой діяльности і можніст поділити ся тым богатством з інчыма, особливо тыма, котры гев приходят не лем, жебы ходити по горах, але жебы познати історию – Низкого Бескіду, Лемковины, і очывидно – Лемків.

НМ-Н: Основала єс Меджепоколіньову Театральну Ґрупу Племя, яка складат ся з парудесятерох акторок, акторів – місцевых аматорів.

МБ: Так, то сут особы, якы свідомі выбрали Низкій Бескід, чом? Зато, же гев є крас, же єст природа, мале залюдніня, можливости розвитку, великє культурове богатство. Стрітила єм гев вельо вражливых осіб, тіж такых, якы жыют гев од вроджыня і тіж заразили ся театральном ідейом, таком формом прожываня свобідного часу. Сме барз споляризуваном ґрупом, бо, як уж спомнула-м, сут такы, што свідомі гев пришли, і люде одтале. Дало то цікавый мікс. Призераме ся собі, вчыме од себе і прібуєме оповідати тоту краіну, бо каждый з нас інакше єй досвідчыл.

НМ-Н: Ци вшыткы вашы штукы будут вказаны на фестівалю?

МБ: Так. Першом штуком, яку сме зробили, то был «Бескід без кіту» на основі книжкы Мариі Стшелецкой. То істория лемківской бабы Теклі, котра не выіхала вчас акциі «Вісла», остала деси на кінци села. Стрічаме єй в 60. роках ХХ ст., коли заприязнят ся з дівчынком, котрой родиче роблят в ПҐР-і. Вчыт єй, оповідат, має для ней час. Ділит ся з ньом історийом Лемків, свого жытя. Оповідат тій малій осадничці в лагідный і імвючый спосіб, як годит ся зо свойом барз тяжком дольом.

НМ-Н: Чуєш звязок з том дівчынком, осадничком?

МБ: Я… [стримуючы слезы – прип. ред.] не мала єм до кінця понятя, входячы в тоту тему, чого дітхну і якє тото зробит на мі вражыня. Вродила-м ся в Ярославі, а приізджала-м гев в дітинстві з мамом до моіх дідів, котры мешкали в селі Чарна на обшыри ґміны Устя Рускє. Моя баба походила з Ропы, дідо з Плавной. Были осадниками, замешкали в лемківскій хыжы по выселіню Лемків. Коли єм гев приходила, то был конец 70. років, 80. рокы, барз інтересувала ня тота хыжа. Барз глубоко, як дітина, пережывала єм інформацию, котру мала-м од бабы, же люди одтале вывезли, же тепер жыют на заході. По 1956 році, як уж змінила ся ситуация по смерти Сталіна, і коли мож было вертати, то Лемкы з той хыжы, што рока в околицях Ватры, приізджали до моіх дідів. То была красна реляция, з великом пошаном. В хыжы моіх дідів все барз крас бесідувало ся о Лемках і аж тепер, коли єм гев, знам, што не было то такє очывидне і было дост рідкє. Мій дідо Адам, котрый был скромным, простым чловеком, мал велику свідоміст тяжкой долі, котра досягла люди, якы выіхали зо свого села і зо свойой хыжы. Дідо, закля ґазда той хыжы жыл, нич не змінял, ани цьвака не вбил. Аж як вмер ґазда, то дідо зачал перебудову, пошырил ґаздівку. Мал великій респект.

НМ-Н: А може ся боял, же першы ґазды будут хтіти вернути, одзыскати хыжу?

МБ: Быти може. То певністю не было лем єднозначне, же мали лем респект, але хыбаль тіж знали од них, же ся ім там жытя поукладало, хыбаль трафили в добре місце, зато не мали такой дилемы, як певно інчы, котры вертали.

НМ-Н: Тепер скоре повторіня з ґеоґрафіі – ци Чарна была в тамтым часі на обшыри краківского воєвідства, бо кєд так, то не мали можности вертати. По 1956 році на обшыр бывшого краківского просто не мож было прити жыти. Твоі дідове защыпили в Тобі пошану.

МБ: Моя баба приязнила ся з паньом Ґамбальовом, котра была єй сусідком, барз єм єй любила і тото, як бесідувала. З бабом ґадали по польскы, але часом, як ся знервувала, то проклинала по лемківскы. Пропадала-м за тым. Была жывом, енерґічном женом. Од початку знала єм о вшыткым. Як уж єм была кус старша, то все товаришыл мій такій дивный біль бріха, коли приходила-м до хыжы дідів, як єм смотріла през выгляд і позерала-м на горы. І тот біль аж тепер ся розпустил, през історию бабы Теклі, роботу з текстом Мариі Стшелецкой. Мала єм великє щестя, што Лемкыня, піснярка Юлия Дошна, приняла тоту ролю і надала єй вірогідности. Юлия была готова на вельо сценічных річы, єст барз досвідчена в выступуваню, співаню ріжных історий, але на початку робота была барз тяжка, бо досправды боліло єй серце, коли оповідала тоту історию. Хыбаль не сподівала ся, же буде то для ней такє процесове, же заєдно буде увільняло, але і контролювало. Конфронтация з том темом была тяжка, хоц істория оповідана є в простый спосіб, неє поставленой ниякой діаґнозы, неє утравмляня. Маня оповідат історию просто, як лем то можливе, зато мы, особы незвязаны з Лемковином і дольом Лемків не мали сме того тягару, приступуючы до спектаклю. Думам тіж, што през тото, што є то універсальна істория, буде нам помагала освоювати реальніст, бо мы як загал сме фурт в стані міґрациі, бо фурт приходят новы люде, котры з ріжных причын лишают своі хыжы і приносят зо собом своє культурове богатство, вчат ся жыти де інде. Універсальніст той істориі была для ня важна.

НМ-Н: Вашы спекталі мают показы в ріжных місцях, неконечні на театральных дошках, але тіж в пленері.

МБ: На жаль на обшыри ґміны Устя Рускє неє такого простору, де бы сме могли грати штукы, але часто тото бесідую, же як раз лишыла-м клясичны сцены для пленерів в Низкым Бескіді. Не даст ся оповідати Бескіду без котексту і кєд єст така можніст, жебы грати в просторах, што дополнюют тоты істориі, то робиме тото. «Бескід без кіту» грали сме в Мазярскій Загороді в Лоси, гостинні в Ріпках, пред хыжом-ґалерийом Мармошів в Ґражыны Бетлей-Фурман. Але хотіли сме ся том історийом поділити тіж в великых містах – в Кракові, Варшаві, Ґданьску. «Дзяды Бескідскы» граме в старій шопі, котра хоснувана є до правліня польовых богослужынь в Высовій, містит ся там коло 300 осіб. «Дзяды» навязуют до рытуалів з другой части «Дзядів» [драма «Дзяды» Адама Міцкєвича – прип. ред.], кормиме душы, котры – віриме- блукают ся по Низкым Бескіді. До нашого рытуального стола приходят тіж душы жолнірів І світовой войны, душа теслі, котрый будувал церкви, але тіж душа Ромкы, котру замордували в часі ІІ світовой войны в Ганчівскых Лісах. Сут тіж звірята, дух лані і гачате, котры вбили полювачів.

А послідньом нашом продукцийом єст «Бомбель. Нагач» на основі книжкы Мирка Нагача, хлопчыска одтале, з Ґладышова. Вчыл ся в  Ґорлицях, потім выіхал до Варшавы. Вылоґувал ся з нашого матрікса, але лишыл нам несамовиты істориі. Мирко тіж єст Лемком, по мамі. Барз міцно сідил в ним краєвид Низкого Бескіду, ціла тота духовіст звучыт в його прозі, чути в ней церковны співы, якы мішают ся з сучасном бесідом. А істория Бомбля то істория такого сельского мудреця, што сідит на затриманці в Ґладышові, інспірувана правдивом постатю, але наша штука то є licentia poetica. Соспільніст Ґладышова бояла ся, же хочеме «схоснувати» особу, котра є, котра жыє. Мирко ся ним заінспірувал, підкольоризувал своіма передуманями і створил красну фіґуру, котра сідит на пристанку, творит цілы світы, мікрокосмосы. То барз театральный текст, было нам лего видіти образы, головно Мариюш Лясковскій, котрый залюбил ся в тым тексті і вырежысерувал спектакль, тепер тіж в ним грат.

Маме в ґрупі здібного хлопчыска, Марка Чарноту, котрый грат Бомбля. Вказало ся, што має несамовитый літературный талант. Выдумал світ Ґміны Ґжешне, заінспіруваный нами, мініятура малой соспільности. Як раз на фестівалю буде премєра першого одтинка сериялю Ґміна Ґжешне.

НМ-Н: Будут штукы, буде серияль. Што іщы буде вчас фестівалю? Што іщы найдеме в проґрамі?

МБ: Хотіли сме серед люди, котры придут з Польщы, выпромувати наш реґіон, хоц не єм нияк територияльна, не думам о ґміні, думам о цілій обшыри Низкого Бескіду. Для ня найважнійше є думати ідеово о культурі. Запросили сме на фестіваль ŁemkoJazz, то нашы приятелі. То ґрупа Мирка Боґоня, то його музика, заінспірувана лемківскыма піснями. Наталия Ґурка крас тото співат. Буде Серенча, котра презентує барже традицийну форму. Будут варштаты карпатскых пісен, якы будут вести Аня Ґуртак і Юлия Дошна. Будут тіж авторскы стічы з людми, котры творят на обшыри Низкого Бескіду: з Ульом Гонек, Ґжеґожом Боґдалом, Ґражыном Бетлей-Фурман – котра печатала книжку о лемківскій кухни і Йольом Ріхтер-Маґнушевском, котра печатала книжку о карпатскій пущы. Фестіваль пройде на обшыри ватры в Ждыни, завдякы іх гостинности. Є то для ня барз важне, же ся розпознаєме в нашых культурных діянях і підпераме.

НМ-Н: А за орґанізацию одповідат тіж Стоваришыня ім. Мирка Нагача «Білый Сокіл».

МБ: Так, i то сут найважнійшы особы, бо без них не повело бы ся того зреализувати – Марися і Юрек Квасьны-Нагач. То люде, котры робили з нами «Бомбля», а тепер робиме фестіваль. Сут такыма нашыма добрыма духами, але роблят тіж при тій найтяжшій для артистів формі – при фінансах, умовах з міністерством, при тым, што єст барз важне, а часто артисты не мают до того серця і головы.

НМ-Н: Можеш уж о собі повісти, же-с одтале? І ци в загалі чуєш потребу, жебы ся так окрисляти?

МБ: Но як раз не хотіла бы-м фунґувати в такых переконанях і стереотипах, бо барз легко попасти в територияльніст, котра подля мене робит вельо злого. Памятам, же коли пришла єм гев і хотіла єм зробити спектакль в Лоси, хоц фінансово підперла ня ґміна Устя, то одраз были коментарі, же чом гын, а не в Устю? Для ня то фурт єст гев, в Низкым Бескіді, тото найбарже во мні сідит. Брала єм участ в проєкті Капратскы Лідеркы. Через два рокы стрічала єм ся з дівчынами од Бескіду Жывєцкого по Бєщады і през тото барз мі ся пошырила перспектива, свідоміст, же єм жытельком Капрат, почула-м, як тоты Карпаты до ня бесідуют, же хоц то єдно великє пасмо гір, то оно мінит ся в каждій долині, в каждым селі, же тото богатство єст так великє, і што можу брати кус з того, кус з того. Глядам тых річы, котры маме спільны, не глядам ріжниц. Може через тото, што не єм назначена больом той землі, через моіх предків, то легше мі видіти річы, котры нас лучат.

НМ-Н: В єдній з бесід з Тобом прочытала-м, што коли зробила-с стрічу упамятняючу 75. річницю акциі «Вісла», то пришли самы Лемкы. Вышли ріжниці.

МБ: Так. І тіж не была єм зрыхтувана на тото, што буде бесідуване. Мала єм свідоміст, же запросила-м люди, котры пережыли акцию «Вісла». Підняла-м ся модеруваня стірчы, але не сподівала-м ся, же буде такє місце. Другій раз не одважыла-м ся зробити такой стірчы. Коли люде зачынают споминати, то не каждый має здібніст лагоджыня, оповіданя собі іщы раз той істориі. Не знам, што бы ся мусіло стати, жебы люде могли єй на спокійні оповідати, передавати. Отворило ся товды вельо. То была барз емоцийна стріча, барз боляча. Дуже было тяжкых емоций, на котры я, як особа ззовни, не была єм готова, але то мі вказало, як жыве то єст в тых людях, як боляче і пак така наррация передавана єст дале.

НМ-Н: Може кєд бы нашы сусіде, Полякы, брали участ в такых стрічах, то зрозуміли бы, чом то єст такє боляче.

МБ: Жыєме уж 77 років од тамтых подій, а дале не знаме о тым оповідати. Ты-с потомкыня Лемків, я внучка осадників, але хочу о тым оповідати, не знам як Ты.

НМ-Н: Не маме інчой можности. То акция «Вісла» є причыном того, як выглядат тепер лемківскій світ. То єст тота подія, котра..

МБ: Поділила вас як нарід?

НМ-Н: Ніт. Она нас знищыла. Спричынила вшытко дальше, што ся діє з Лемками. А як «Бескід без кіту», котрый оповідат о акциі «Вісла», одберали гев? А як в великых містах?

МБ: Може зачну од того, што легше, значыт од великых міст, де – признам щырі – была єм зачудувана, некотры люде ани не знают, же єст така нацийональніст. Берут тоту історию універсальні. Гев не стрітила єм ся з якісым тяжкым фідбеком. Нихто до ня не пришол і не повіл, же то не было так. Найбарже пережыла єм тот спектакль през тото, як підышла до той істориі Юлия Дошна, на котрій то робило великє вражыня, отверало болячы місця.

НМ-Н: Бо то фурт не єст перепрацувана тема в тій векшыновій перспективі, в векшыновым нурті. Лем Сенат потупил акцию «Вісла», Сойм николи, і фурт стрічаме ся з наррацийом, же прецін на заході были ліпшы хыжы, же гев сме жыли так темный нарід, там сме трафили до цивілизациі, же то і так вшытко наша вина, бо сме прецін підперали УПА.

МБ: І то єст тота наррация, котра ся утримує? Як думаш, од чого залежыт, жебы тота наррация ся змінила? Думаш, же єст то можливе, з перспективы внучкы, тых, котры тото пережыли?

НМ-Н: Не знам, кілько поколінь мусіло бы минути, жебы тота наррация ся змінила. Я, хоц праві ціле своє жытя пережыла-м уж за вільной Польщы, то недавно дочекала-м ся того, же Інститут Нацийональной Памяти опубликувал такій, а не інчый комунікат і постанову о ремісиі досліджыня в справі акциі «Вісла», в котрій являют ся стверджыня, же акция «Вісла» то было благославліня для выселеных. Там падают докладні такы речыня. Зато не знам Ти повісти, кілько мусіло бы іщы минути, жебы тото ся змінило.

МБ: Але думаш, же едукуваня діти і так дале, оповіданя той істориі дале, же то даколи спричынит одкламаня істориі?

НМ-Н: То бы вымагало істо роботы «од основ», всядиль, а теперішній рівен едукациі і знаня о вельокультуровости єст планный. Коли пришла єс гев, то виділа-с вельокультуровіст в практиці, ци то были або сут порожні госла?

МБ: Для ня ні. Коли гев пришла-м, то нихто гев не бесідувал мі о вельокультуровости. Коли зачала єм познавати люди, культуру, аж товды одслонило ся передомном богатство той землі і люди, зачала єм познавати історию Лемків. Приязню ся з артистами, котры хотят тоту культуру оповідати дале через своі діяня. То для ня велика вартіст. Тіж в собі тото міцно трансформую, призерам ся, як то діє. Не буду вкрывала, што єм од того, жебы быти політичні поправна, хоц мам становиско в осередку культуры. Замітувано мі лемківскє лоббы, што ня барз смішыло, же мож таку теорию змовы доправити. Виджу Поляків, Лемків як єдно, як люди. А же ся ріжнили? Же мали інче віроісповіданя? Язык ся так крас ріжнил. Барз люблю лемківскій язык, єст для ня приємный, близкій, мелодийный. Для ня то самы приметы. Барз тішу ся, же спілпрацую нп. з такым Мирком Боґоньом, котрый походит з мішаной польско-лемківской родины. Він є для ня вызначником такой свобідной поставы, вільного чловека, котрый гордо оповідат о своій культурі. Лем зыскала-м завдякы тому, завдякы контактови з вашом культуром.

НМ-Н: А не хотіла бы-с влучыти языка в своі діяня? Бо нп. тото, же язык являл бы ся в спектаклях, были бы фраґменты по лемківскы, было бы доказом, же мы фурт гев, што сме вітальном частю соспільства, што язык є жывый, же сме не лем в контексті істориі, музеів-скансенів. То бы тіж освоювало люди з векшынового соспільства з языком. Може пак бы не было прболемів, коли наступне село хотіло бы мати двоязычны таблиці з назвами, бо тот язык был бы ім знаный, дакус близкій.

МБ: Супер, же о тым бесідуєш. Дотепер так не было. Вшытко оповідали сме по польскы. Не думала-м о тым, жебы влучати лемківскій язык, бо може нихто мі того іщы не усвідомил, якій бы то мало вызвук. Ты-с перша, котра о тото звідала. Не пришло мі до головы, же можеме напр. вчас дзядів угостити якісого духа по лемківскы, тым барже, же маме в обсаді Лемкыню і Лемка.

НМ-Н: І фурт одкликуєте ся до лемківской спадковины.

МБ: Но гей, абсолютно так.

НМ-Н: Як бы-с запросила Лемків і не-Лемків на фестіваль? Знам, же не любиш і не хочеш тых поділів, але…

МБ: Але они сут, то не можеме удавати, же іх неє. Як бы-м запросила… Мам такє почутя, же вшыткы, вшыткы – і Полякы, і Лемкы, жыєме в чудовій краіні Низкого Бескіду. Запрашам вас на істориі оповіданы театральныма нарядями, через спектаклі. Істориі того реґіону, котры заінспірували нас до того, жебы зробити з них штуку. Запрашам на одомаш для душ, котры, особливо в листопаді, в Низкым Бескіді, міцно інтенсифікуют і потрібуют нашой памяти. Запрашам на стрічу з сельскым мудрецьом Бомбльом, котрого зробил Мирко Нагач. А найбарже запрашам на «Бескід без кіту», хыбаль найбарже лемківску історию, котра дотыкат найбарже болячой темы, значыт акциі «Вісла». Запрашам вас, жебы сте наново выслухали оповісти бабы Теклі, котра оповідат історию дівчынці, котра не єст Лемкыньом, котра з родичами пришла гев, коли в 60. роках основали ПҐР-ы. І она тоту історию досвідчыла, певно єй зінтеґрувала. Вірю в чудову силу оповісти, же може переміняти нашы переконаня і нашы серця. Вірю в тото, же будеме ся даколи вшыткы чути рівноправныма мешканцями Низкого Бескіду. Запрашаме і до стрічы!

НМ-Н: Запрашаме.

Фот. Plemię – międzypokoleniowa grupa teatralna