Міцне Зіля на весіля

Ансамбль Міцне Зіля, якій од парох років фурт піднимат ся тяжкой, але як же цінной задачы – ратуваня музычной, а шырше і культуровой спадковины Лемковины – не так давно довершыл дальший свій проєкт. То третя уж платня з сериі Міцне Зіля, тым разом посвячена конкретній обшыри. Весіля – бо то о ним є послідня платня ансамблю, котра вышла в рамках ґрантового проєкту Народового Проґраму Розвитку Шкільництва – Охорона і ревіталізация языкового дідицтва і лемківской культуры: реконструкция рідной лексикы і музыкы.

Сохранити тото, што ся іщы даст

Міцне Зіля самособом то не лем ансамбль, але, по правді, од зачатку завязаня – проєкт. То предовшыткым ґрупа парох впертых осіб, якы за основну ціль кладут собі записати од найстаршой ґенерациі тото, што найціннійше з довыселенчой Лемковины, адже утырваліня языка, а через него і слів, што раз частійше забываных співанок/пісен/приспівок, ай при тым специфічных для карпатского реґіону мельодий. По 70. роках затрачыня Лемковины Міцне Зіля реґіструє лем невелику част того, што остало записане в людскій памяти. І хоц вшыткого на трьох печатаных дотепер платнях нашли ся лем 52 співанкы, то реконструкцийна ґрупа вчас тереновых досліджынь записала іх о вельо більше, хоц не вшыткы были выкористаны, а будут так само цінны при дальшых досліджынях, так в науковым, як і в інчых ревіталізацийных просторах.

Реконстрикцийна ґрупа, жебы вірно представити тото, што замірює, муст сперати ся на автентичных джерелах. В примірі Міцного Зіля на першым пляні кладе ся тиск на спомнены уж награня з найстаршом ґенерацийом Лемків, якы памятают традицию лемківского весіля в незміненій формі. Другым джерелом, котре схоснувала при вшыткых трьох едициях Міцного Зіля радше капеля, сут стары неповторны награня русиньскых гудаків.

Што вказало ся при выданю попередньой платні, для музыкантів цінныма явили ся награня реалізуваны в еміґрантскых середовисках (ЗША і Канада), а тіж уникатовий запис остатків народной музыкы Лемковины – платня «Лемкы», котра є евенементом на світову скалю. Дальшым з джерел, котре помагат при ревіталізациі всякого рода тексів, сут, очывидно, стары лемківскы співникы, на основі котрых годны сме усталяти точний зміст пісен, при чым не мож забывати, же лемківскы співанкы/пісні/приспівкы, в припаді весіля – вынятково – мают ся право ріжнити, в залежности од села, ци конкретной части Лемковины. Тото ачий достерігаме в простых штоденных співанках, але як раз при весілю оне богатстсво лемківского фольклору в тым виді є іщы важнійше до сохраніня.

Лемковина і чужына

За каждым разом тексты і мельодиі співанок сут реґіструваны серед найстаршой ґенерациі Лемків, народженой перед 1947 роком. Всітри платні Міцного Зіля через своіх респонентів вказуют на долю Русинів в Польщы, за фактом, што днес лемківскє середовиско прожыват так на чужыні, як і по поворотах – на Лемковині. Награня весільных співанок/пісен/приспівок были автентично записаны од шестерых старшых Лемкынь, котры презентували західню і середню Лемковину. Респондентками Міцного Зіля были: Ольга Бубернак (Перунка-Шквіртне), Мария Копыстяньска (Боґуша-Чарна), Ольга Німаш (Ставиша-Шкляркы), Меланія Молодчак (Ставиша-Шкляркы), Анна Поручник (Білцарева-Чмель), та Текля Ванько (Чорне-Ліґниця). Найстарша з осіб мала 92 рокы, а наймолодша 75, што в примірі того рода проєктів є основом – записати автентичний текст і мельодиі од люди, котры спамятали автентичне весіля іщы дома, а пізнійше – в міру обставин в тяжкым часі – при нагоді весіль на чужыні.

Весіля, але ци досправды?

Єдным з проблемів, якій порушат в вводным слові до залученой до платні книжочкы кординаторка цілого проєкту др габ. Олена Дуць-Файфер, є справа выміру реконструкциі лемківского весіля. Ждана при такій темі она реконструкция, в полній версиі мала бы одбыти ся згідно з тым, што уж по правді парураз лемківскы ансамблі зробили – вказати комплетний обряд, не лем од музычной страны, але просто сценічной, обрядовой. Лем же не тото было цілю ґрупы з Міцного Зіля. Другом справом є тото (а днес видно, же шувні вышло), же награны співанкы были зобраны згідно з принятом реконструкцийном методом, в рамках тереновых записів од старшых осіб, котры співали тото, што з весіля памятали. Респонденты мали право памятати такы, а не інчы кавальці співанок/приспівок, або другых обрядовых пісен. І тото є на хосен цілого проєкту, понеже кажда з осіб, яка давала інтервю, співала весільний репертуар зо свідомістю, же ґрупа хотіла записати як раз весіля, а дальше – співали тото натуральні, так як знали і памятали. На третій за шором платни Міцного Зіля, окрем конечных обрадовых пісен, співаны сут тіж жартібливы, часто спонтанны приспівкы, котрыма прим. дружбове вчас весіля ся взаімно переспівували. Окрем веселости (што природне весілю якє, вінчыт любов двоіх люди), на платни находят ся і смутны співанкы – о нещестливій любости, часто нелегкым супружым жытю, ци просто доли-недоли.

Міцне Зіля – команда

Цілий проєкт має смысель лем товды, коли сут в него заанґажуваны особы, одповідальны каждий з осібна за даякій фалаток задач. Кєрівником і координацийом цілости занимат ся др габ. Олена Дуць-Файфер, транскрипцию текстів зрыхтувала Олена Дуць, а адміністрацийний порядок пильнувала Анна Масляна. Звук, якій награно в просторах Руской Бурсы, записувал Павел Малецкій, а проєкт окладинкы зреалізувала Наталия Малецка-Новак.

За музычний простір і выконаня одповідальний є Ярослав Мазур, якій окрем того грат на сопілці. Дальше, на капелю складают ся: Каміль Нємєц – першы гушлі, Дорота Ямруз – гушлі секунд, Куба Авґустин – басы, та – што збогатило третю едицию Міцного Зіля – цимбалы, на котрых заграл Анджей Баран. О народний спів задбали: Варвара Дуць, Моніка Тылявска, Олена Дуць, Анна Квас та члены ансамблю Терочка: Югаска Ґалчык, Емілия Дуць, Юлия Дуць, Анна Ковальчык, Анна Копча і Александра Феціца.

Рецензия

Долов поміщаме специялистичну рецензию, односячу ся до другой едициі Міцного Зіля, яку про редакцию загнала др габ. Олена Дуць-Файфер.