Михаіл Капраль: «Моя русиністiка начала ся в році 1997 у фебруарі»

Днешній розговор быв записаный в просторах русиньского научно-бадательского інштітуту в Будапешту з русиньским бадательом Михаілом Капральом, к. н. А бісідовало ся о його професійнів карьєрі в русиньскій сфері і о русиньскій языковій сітуації в Мадярьску.

Народив ся Михаіл Капраль в 1957-ім році в чеському селі Новини на Волині, в родині оптантів з Пряшівщіны. Од 1966-го року жыв із родічами на Підкарпатю. Од 1977-го до 1979-го року служыв у Червеній армії артілерістом і радіооператором у воздушных силах (на Сібірі і на Уралі).

Штудував на Ужгородьскій універзіті (філолоґічна катедра, рр. 1983 – 1986) і на Ленінґрадьскій універзіті (катедра журналістікы, рр. 1983 – 1986).

ОД 1983-го року дакілько років робив з телерадіокомпаніями в Ужгороді як першый продуцент словацькых радіопроґрамів на Україні, в Ленінґраді і в Києві. Од 1986-го року быв лектором на російскій катедрі Ужгородьской універзіты. По обгайобі тітула кандідата наук у Києві од 1997-го року жывот Михаіла Капраля ся поміняв у звязку з еміґраційов до Мадярьска.

Од 1997-го до 2013-го року робив на Катедрі україністікы і русиністікы на высокій школі в Ніредьгазі. Пак, по смерти професора Іштвана Удварія катедру заперли.   І так робив на інштітуті Высшой богословской академії ім. Ференца Ґала у Сеґеді.

В даный час вже третій рік веде научно-бадательскый інштітут при Вседержавнім русиньскім самосправованю у Будапешту. Має авторьскы публікації о восточнословяньскых штудіях (дерівація), історії русиньского языка, періодичных выданях і бібліоґрафії.

Вступне слово

Михаіл Капраль: Моя русиністіка начала ся в році 1997  у фебруарі, коли Іштван Удварій, небіжчік, зачав телефоновати до Ужгорода і кликати мене до Ніредьгазы. Я недокінця розумів нашто. А дзвонив він не мі, а моїй сестрі, втогды не у каждого быв телефон. А жыв єм на 5-ім інтернаті при універзіті, там телефон быв лем на вратниці. Та сестра вже молила ся, абы ішов єм до той Ніредьгазы, і поговорив єм з тым чоловіком.

Прийшов єм до Ніредьгазы, жебы не дзвонили моїй сестрі, абы лишыли в спокою мою фамелію. А од Удварія дістав єм працовну понуку. Недовго  роздумуючі, быстро пораховав єм плат, котрый на тот час быв майже 10-раз бівшый як в Ужгороді, плус квартель величезный про чоловіка із родинов, котрый жыє на інтернаті на 18 квадратных метрах.

Так што мож повісти, заінтересовали ня матеріално на самый перед. Хоць, по правді, скептічно односив єм ся до того.  Знав єм, што то є мадярьскый язык, не так просто мож было го научіти. Пережыв єм молодость в Ужгороді, говорив єм із своїма цімборами „по-русски“, така втогды мода была, ай з тыма, што были Мадяре етнічны. Не было розума навчіти ся мадярьскый язык, хто думав, же придасть ся даколи. А Удварій гоцорив, же у них з мадярьскым языком не є проблем, каждый знає по мадярьскы, але є проблема з русиньскыма діалектами. Знаючі словацькый язык, якый быв втогды  актуалный,  переселив єм ся там із родинов. Памятам, 19-го фебруара  1997-го року быв єм офіціално оформленый на роботу. Великы надії не мав єм, но як видите, перешло вже понад 20 років з того дня.

Карьєрна путь в Мадярьску

Михаіл Капраль: Богужаль, мадярьска славістіка понесла непоправительну страту у 2005-ім році, коли великый цімбор Русинів, професор Іштван Удварій вмер. І мож повісти, із його смертьов повязана смерть мадярьской русиністікы в Ніредьгазі. Іщі по інерції сьме потримали ся до 2013-го року, кедь были выданы поєдны хосенны книжкы, такы як наприклад, „Няговска Постілла“ 2-ый том, україньскы словарі, і книжкы з текстами Антонія Годинкы.

А в 2013-ім році заперли нашу Катедру україньской і русиньской філолоґії в Ніредьгазькій  высшій школі. Быв єм безробітный  пів рока. А пак отворили інштітут при Высшій богословскій академії ім. Ференца Ґала у Сеґеді, мала своє одділіня у Сорвоші. І там за рік з половинов быв наш научно-бадательскый інштітут. Пак і тото затворили. І теперь вже третій рік веду русиньскый научно-бадательскый інштітут в Будапешту при Вседержавнім русиньскім самосправованю.

Процес кодіфікації русиньского языка в Мадярьску 

Михаіл Капраль: В Мадярьску од 2004-го року підготовлює ся кодіфікація властного варіанта русиньского літературного языка. Треба было писати різны учебникы. Велику роль в першій найтяжшій етапі кодіфікації занимать орфоґрафічный словарь, де вміщено приблизно 25 тісяч слов і представлена там курта ґраматіка. Такого словаря было бы доста про ученика на середній школі.

Много роботы было зроблено звяаной з ошколованьом. Вже дакілько років подля нашых учебників ся учать діти в Мучоні. Є то доста змадярізоване село, молоды ученикы фактічно не говорять по нашому, лем подакотры старшы говорять. У Комлошці мало ліпша сітуація, там вшыткы старшы говорять по русиньскы.

Хоць є вшелияк, памятам, стрітив єм єдного діда, мав добре за 85 років, родив ся у Комлошці і ниґда не одходив, але не знав по русиньскы ани єдно слово – помадярив ся у самій Комлошці. Довгы рокы не выходив з дома, а дівка з ним говорила по мадярьскы. Є то парадоксный припад, бівша часть його ровесників доста добрі говорять по русиньскы.

Заважнов проблемов про кодіфікацію є кардінална одлишность русиньского языка у Мучоні і Комлошці. У Мучоні Русины говорять як теперішні бачванці, спокійно могли бы хоснувати учебникы од сербскых і хорватьскых Русинів. Зясь Комлошка є близка до пряшівскых діалектів і выука спокійно могла бы ся реалізовати на базі русиньскых учебників зробленых подля пряшівского штандарту.

Вже пару років мукачівскый молодый історік Шоні Йонаш выучує у Мучоні русиньскый язык діточкы. Окрім того веде ся актівный културный жывот помеджі молодыма. Приходять до Будапешту з концертами выступати і співати, і чути же то говорять Мадярі. Ґенетіка не помагать, же їх дідове і бабкы говорили по русиньскы не значіть, жо їх наслідникам буде легше учіти ся язык. Но першы крокы роблять ся, діточкы говорять помалы, снажать ся, учать ся з учебників про 1-шу і 2-гу класу. Вже треба писати учебникы про 3-тю класу, но затля не є можливость.

Учебеникы про русиньскы діти в Мучоні і Комлошці 

Михаіл Капраль: Довго ся думало, якым языком робити учебникы, жебы вшыткым пасовало. Векшыново орьєнтовало ся на западный варіант – підкарпатьскый, так як в Ужгороді  говорять, самособов включаючі максімално елементы Комлошкы.

В Мадярьску Антоній Годинка (рр. 1864 – 1946) є найчестованішым ученым про Русинів, быв членом Мадярьской академії наук. У свій час, іщі 100 років тому, Сокирницкый Сорохман ( псевдонім А. Годинкы, позн. ред.). указав вшыткым нашым лінґвістам, як треба писати по нашому. Писав Годинка родным южно-мароморошскым діалектом, так як ся навчив у Сокирниці. Написав свою знамениту книжку „Утцюзнина, газдуство и прошлость южнокарпатськыхъ русинувъ“, поєдны статі. У 1991-ім році професор Іштван Удварій выдав у Ніредьгазі словарь глаголів Антонія Годинкы. В часі, коли наша інтеліґенція дішкуровала – якый язык нам ближе, Пушкіна ци Шевченка, Годинка писав по своєму. І зістали сьме послідні в славяньскім світі, котры бойовали за то, же мы, восточны славяни —  єден народ. Українці были вже окремо, Білорусы так само, а мы все іщі бойовали за єдинство руськых. В часі Другой світовой войны русиньска орьєнтація была найслабша в языковім плані. Аполоґетами русинства были священикы ґрекокатолицькой єпархії.

Тексты Антонія Годинкы доднесь не стратили актуалности. Під впливом його робот поєдны елементы, такы як ужгородскый укаючій діалект, были так само приняты до нашого варіанта русиньского языка. Укаючій говор (діалект) скапчує Ужанщіну із Мараморошом, запад і выход Підкарпатя. Далшым прикладом є префікс „май“, котрый ся хоснує у нас, бо так писав іщі Антоній Годинка. На Пряшівщіні не чули про такый префікс, там хоснують префікс „най“, котрый зближує Русинів із другыма славяньскыма народами.

І як носитель даного діалекту, як і бівша часть нашых людей в Мадярьску, взяв єм на себе таку серьйозну роботу писати учебникы про діточки. Наш варіант языка є доступный про бівшу часть нашых підкарпатьскых Русинів, і пряшівскы Русины так само не будуть мати проблемы порозуміти язык.

Властный варіант русиньского літературного языка у Мадярьску

Михаіл Капраль: Тяжко было вырішыти якый язык кодіфіковати. Попозерали сьме довкола, по мучоньскы межді нами нихто не говорить, по комлошскы писав єден чоловік, небіжчік Ґабор Гаттінґер. А бівша часть днешніх Русинів, котры ся голосять до русинства і роблять у тійв сфері, то суть фактічно переселенці з Підкарпатя: Ужгород, Мукачово, Хуст. Настав вопрос: Як зробити, абы была справедливость, абы нихто не поносовав ся, же язык не штімує му.

Комлошскый варіант – файно бы было, но никому з ним нарабляти. Окрім того, Комлошка є таке маленьке село, там на 1-шу і 2-гу класу беруть по 5 ці 7 дітей. В додаток, не маєме ани єдной жывой душы, котра бы взяла ся за учітельску роботу. На школі може быти надпис русиньска школа, но русиньске слово ся там не дочуєте. Так вызерать, же і Комлошка ся підключіла до русиньского рухуя, но в них друга проблема – їх фізічно дуже мало. В Мучоньскых класах вже іде робота, што буде з того, увидиме. Велику часть роботи зробили сьме, теперь русиньска позіція буде  залежати од самых Русинів. Кедь они будуть ся голосити, та поступно прийдуть зміны.

Мы, Підкарпатці, самособов тримлеме своє слово, но загадовати наперед не можеме. Пішло ся на різіко, жебы зробити свій варіант русиньского языка. Так як даколи на першім языковім конґресі у Бардейовскых купелях рішыло ся, же каждый штат, де жыють Русины, буде мати свій літературный язык. Днесь мы можеме мудровати, говорити, же то была хыба, а требало нараз взяти штось таке, што нас вшыткых буде соєдиняти.

„Граматика руського язика“ (1941) Івана Гарайды 

Михаіл Капраль: 28-го фебруара 1941-го року у Будапешту было засіданя языковой комісії Підкарпатьского общества наук, де были приняты основны положіня „Граматики руського язика“ вытвореной на основі жывого говорового языка. Ґраматіка шыроко выуживала ся в едукачній сістемі Підкарпатьской Руси. Тым самым в Ужгороді фактічно кодіфіковали русиньскый літературный язык, в часі, коли Русины цілого світа были у єднім штаті.

Днешні нашы Русины бы повіли, же тот язык є українізованый, у даякій мірі є то правда. Русиньска орьєнтація на Підкарпатю в тім часі была найслабша. Нашы священикы не были добрі вышколованы, жебы робити ґраматіку высокого ступня і творити текст в русиньскім языку. Фактічно, за Годинков нихто не пішов. Інтеліґенція не послідовала традіції „говорити і писати як говорять у твому селі“. Каждый, хто ся выучів на пана і став священиком ці учітельом, переходив на язык вешкыны.

На Підкарпатю писателі орьєнтовали ся на нормы великоруського языка. Русофілска орьєнтація была найсилніша на Підкарпатю. А українофілы од 1920-го року хотіли творити свій язык під впливом Івана Панькевіча, котрый руководив вшыткым школством. В Берегові отворили україньску ґімназію, не в Ужгороді і не в Мукачові, бо то было фізічно небезпечно — люди были антіукраїньско настроєны. В мадярьскім реґіоні были выховльованы новы кадры педагогів — Николай Лелекач, Федор Потушняк і др.

В подалшому Іван Гарайда выхосновав потенціал українофілів. Вшыткы они были членами Пікарпатського общества наук. Як наслідок,  много україньскых елементів было у ґраматіці.

З другого боку, ґраматіка Івана Гарайды ближе нас робила до нашых восточнославяньскых братів – Українців, Русів, бБілорусів. Теперь українізованы Русины Підкарпатя бы то легше спринимали в такій формі. Но я за то, же „Граматику“ Гарайды мож было взяти за основу. Наша ґраматіка не є якась екстра оріґінална, котра ся дуже одрізняє од руськой або україньской.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА