Михал Нестерак (1894-1916) – до 125-літя народжыня

В текучым році выпадат 125. річниця народжыня выдатного поеты Михала Нестерака, якій вродил ся 24. марця 1894 в Мушынці. Неє за вельо джерел о тым здібным літераті, понеже одышол молодо на фронті в 1916 році, а його доросле жытя выпало в воєнный, талергофскій час, прото припомнийме о Михалі Нестераку тото, што знаме.

Онуфрий Нестерак, отец Михала, послал сына до сандецкой ґімназиі, де зачал науку в 1907 році, котру і скінчыл в 1914 р. Його пізнійшый приятель з лаґру, а пак з фронту, ґорлицкій бурсак др. Симеон Пыж, писал уж далеко по тых подіях о ним: «Вчыл ся добрі, і уж од першой молодости проявлял спосібности і склонніст до поезиі. Была то прекрасна і чутлива душа, одзываюча ся на вшытко прекрасне і добре». Нестерак мал щестя быти учеником ґімназиі, коли в Новым Санчы фунґувала Руска Бурса, в якій ся ховал, і яка дала му патріотичне выхованя і знаня о русиньскій культурі і істориі.

Хоц скінчыл сандецку ґімназию, не встиг написати матуру, бо зачала ся война, котра – як ся такой одраз вкаже – была ґеєнном для цілой родины Нестераків. Отец Онуфрий, враз з двома сынами – Владиміром і Михалом, высланый был, як більшіст лемківской інтеліґенциі, до концентрацийного лаґру в Талергофі. Одтамале в 1915 році Михала Нестерака цисарскы власти высылают на фронт (брат і няньо были правдоподібно вязнены до кінця істнуваня талергофского лаґру в 1917 році). Нич ся тото стане, вчас войскового школіня Михал Нестерак встигат здати матуральны еґзаміны.

По першых фронтовых досвідчынях Нестерак враз з Пыжом сут делеґуваны іти до Кляґенфурту – як посянил зачудуваным бурсакам оберлейтнант, правдоподібно з причыны войскового авансу і высланя іх до офіцерской школы. То зворотный пункт в біоґрамі обох приятелів. Ту выявили ся скрываны Пыжом пляны дезертерувати з войска, а нагода, будучы ближе фронтовой леніі і самого італияньского ворога, ґу тому найліпша. Нестерак не хотіл ся ґу тому приєднати. Симеон Пыж, як потім вызнал, щесливо перешол Альпы, беручы зо собом деякы записаны Михалом Нестераком стороны зо стишками, котры – як і сам Пыж – щесливо перешли з ним горы і аж потім были друкуваны в русиньскых выданях, якы редаґувал в Америці. Нестерак был віщый, оддаючы цимборови свою творчіст…

Др. Симеон Пыж уж по войні дознал ся о доли свойого приятеля, Михала Нестерака. В марци 1916 рока Пыж перешол до Італиянців, а – як сам потім напише – «…він [Михал – ред.] згынул на італияньскым фронті в серпни/авґусті (4-го) того же рока». Одышол, маючы лем 22 рокы.

З той же причыны такой кажда його біоґрафія споминат, же то барз здібный поета, якій не встиг розвинути своіх крыл. Своі вершы, якы творил по росисйксы, напевно писал уж в Талергофі (а за реляцийом Пыжа іщы може і будучы учеником ґімназиі). Хоц молодый, позерал на світ барз дозріло. В своій обшырній статі о поеті писал Петро Трохановскій (Лемківскій Календар 1996), тлумач його творчости на сучасный лемківскій язык, такыма словами: «Чом оддал молоде жытя, чом не дожыл нашых часів – разом з Гунянком, разом з Русенком, старшыма приятелями зо сандецкой Руской Бурсы? Як дуже годен был створити, як же высоко піднести писане лемківскє слово».

За: Лемківскій Календар 1996 / Стоваришыня Лемків / Ліґниця-Крениця / 1996

Початок І світовой войны і поневоліня Онуфрия, Владиміра і Михала Нестераків в Талергофі были шоком для матери поеты, будучы правдоподібном причыном єй смерти осіню 1914 рока. Михал Нестерак оддал Ій чест в єдным з захованых його вершів (долов: тлумачыня на лемківскій язык – Петро Мурянка).

Для Тебе, моя мати!

Уж Тебе ніт, о моя мати!

Я правду тоту розумію,

Та, Боже мій, я все не смію

Істині гіркій віру дати

Де не посмотрю, в каждый кутик,

Там всяди мене, мамо, гласкаш;

Хоц ниґде, ниґде Тя не чути,

Знам, же не вмерла Твоя ласка.

Коли єм Тобі раз остатній

Зо слезом гварил – выбач мамо,

Хоц жаль безмірный слово затмил,

Ты голубила мя очами.

Товды то ледво чутый голос

Годен – мі злому – был пращати,

Што не раз я Твій сивый волос,

Не знал належні вшанувати.