Маріяповч: Путницьке місце Русинів зачало писати свою історію перед 325 роками

В авґусті з нагоды святкованя праздника Успенія Пресвятой Богородіці в малім мадярьскім містечку Маріяповч шторік проходить ґрекокатолицькый одпуст.

Хоць містечко находить ся на теріторії Мадярьска, якраз Маріяповч быв вызначным путницькым місцьом ґрекокатоликів із Пряшівской і Підкарпатьской Руси. А русиньскы путници з днешньой Словакії і Україны на тото місце ходять молити ся ку чудотворній іконі Пресвятой Богородіці доднесь.

Припомянеме собі історію того путницького місця, кедьже зачаток цілой його історії вяже ся ку 4-му новембру 1696-го року, і минуло 325 років од першого чуда, котре ся там одбыло.

Повч – Маріяповч

Маріяповч находить ся у Саболочско-Сатмарьскій жупі. О історії малого села, з котрого выросло тото містечко аж так много інформацій не є. Назва Полх або Повч першыраз появлює ся в документах із 1280-го року.

Село од XIV. столітя належало родині Баторійовых а пізніше, од XVIII. столітя, родині Каролійовых. Вызначным про село быв рік 1696.

Ікона Пресвятой Богородіці

В тых часах мала Ґрекокатолицька церьков в Повчі деревяну церьковцю, котра ничім в тім часі не одрізняла ся од іншых церьквей.

Втогдышній священик Даніел Папп намагав ся обновити в церькви іконостас. На тото хотів дати грошы єден віруючій, Ласло Чіґрій, котрый хотів пожертвовати на іконостас із вдячности за выслободжіня із турецького пліну. Ікону Пресвятой Богородіці написав брат священика Штефан Папп в році 1675 за шість золотых толярів, котры Чіґрій хотів заплатити, но його родічі бісідовали, же то барз высока ціна. Наконець за ікону заплатив Повчан Лорінц Гурта.

Папп ікону написав темперовыма фарбами на дочку із явора. Коло того строго дотримовав правил писаня ікон. За восточным церьковным уменьом тота ікона Богородіці належыть меджі тзв. тіп Одоґітрії.

По Другій світовій войні была ікона рештаврована і втогды на ній обявили напис, котрый собі там якбач дав Паппом записати Чіґрій, якый наперед ікону обїднав. На іконі ся пише: „Я, раб Божый, дав єм зробити тоту ікону на одпущіня моїх гріхів.“ Тото рештаврованя доказало, же ікона є досправдовым скарбом, котрый быв меджічасом бароково перемальованый. Двадцять років по тім, што была ікона написана, стало ся чудо – ікона слызила. Было то конкретно в році 1696, дня 4-го новембра, што ся ікона записала до історії.

Рыдаюча чудотворна Богородіця

Што ся властно в тот день стало? Почас святой літурґії, почас анафоры, єден рольник, котрый ся звав Мигаль Еорі, із несподіваньом збачів, же на іконі із оч Богородіці течуть слызы і на їй лицю видно біль. Не тырвало довго і тота вість рознесла ся меджі людей. Такой на другый день велика кількость віруючіх зышла ся в церькви, пришли і цісарьскы офіціры, воєньскы духовны, урядници зо жупы.

Пришов і римокатолицькый священик зо сусіднього села, котрый ку іконі підняв дітину єдного офіціра і тота дітина, по дотуліню ся іконы, выздоровила. Щастлива матірь із вдячности, же Богородіця навернула здоровля дітині, взяла пацеркы і дала їх перед ікону.

І тым ся зачала традіція, котра тырвать доднесь. Люди приходять перед ікону Богородіці в Маріяповчі і приносять цінности, котры зохабляють коло іконы як подяку за то, же їм Богородіця помогла.

Слызіня тырвало од 4-го новембра до 8-го децембра із перервами. Почас того пришов до церькви і командант цісарьского войска із своїм супроводом. Тото войско стримовало ся коло Тисы і вів го ґроф Корбеллі. Ґроф собі попозерав ікону і слызы повтерав хусточков. Коло того было участных коло тристо людей, меджі нима были і лутераны ці калвіны. Было то властно розсліджованя цілого припаду, котре нарядив яґерьскый римокатолицькый єпіскоп.

Щастлива матірь із вдячности, же Богородіця навернула здоровля дітині, взяла пацеркы і дала їх перед ікону. І тым ся зачала традіція, котра тырвать доднесь.

Пак ся 26-го децембра 1696-го року зачали записовати выповіді свідків. Цілково 36 людей свідчіло о слызіню іконы. Ґенерал Корбеллі загнав єпіскопови властноручно написане выголошіня, котре дістав і цісарь. Тоты записніці суть днесь в збірках Універзітной бібліотекы в Будапешті. На основі тых свідоцькых выповідей Дьордь Фенеші, яґерьскый єпіскоп, дозволив публіковати вість, же ґрекокатолицька церьков в Повчі стала ся місцьом чудотворного слызіня іконы Пресвятой Богородіці.

Леополд І., австрійскый цісарь і угорьскый краль, на жадость свойой жены Елеоноры, і на раду свого каноника Марка Даціана нарядив чудотворну ікону перенести до Відня. Кедьже тото збунтовало домашніх людей, і цісарь ся бунту бояв, до Повчі у фебруарі 1697-го року пришов в супроводі войска. Віруючі не хотіли доволити, жебы ікона была взята і перенесена до Відня, но на просьбу священика перестали з бунтом, і так за участи віруючіх ікона была зо села взята.

Процесія з чудотворнов іконов пришла до Відня 4-го юлія в році 1697. Дали єй до каплічкы называной Фаворіта, де тот скарб прияла цісарьска пара. По довгых святкованях той дії пак ікона была уміщена у віденьскім Домі святого Штефана.

Друга чудотворна ікона

Вже коло перенесіня іконы до Відня зробило ся веце копій. В Мадярьску суть теперь копіії в Будапешті і Остригомі, в Австрії є сім копій іконы в різных храмах. Дакілько копій мож найти і в Німецьку ці Швейцарії. І до Повчі дістала ся єдна копія.

О походжіню сучасной іконы, котра находить ся в Маріяповчі, суть дві теорії. Єдна, же тоту копію зробив при перенесіню іконы до Відня незнамый єзуітьскый малярь в Барці коло Кошыць. Другов теорійов є, же повчаньскый священик жадав од цісаря вернути ікону. Цісарь написав до яґерьского єпіскопа, же з оріґіналной іконы дає зробити копію, і тоту подарує церькви в Повчі.

Но і наперек тому, домашні віруючі барз смутили за оріґіналом. Свою важность теперішня ікона здобыла аж по тім, кедь єднако як перша ікона тота копія так само зачала слызыти. Стало ся так 1-го, 2-го і 5-го авґуста 1715-го року. А теперішня повчаньска ікона слызыла іщі раз. В децембрі 1905-го року. З перервами чудо коло іконы тырвало майже цілый місяць. Тото зачала розсліджовати як церьков, так і світьскы уряды. І єдны і другы слызіня потвердили.

Маріяповчаньска базиліка

На основі чуда, котре ся стало в Повчі, штораз веце путників зачало ходити молити ся до той церькви. Поступно на тото місце пришли отцьове василіяны, котры там засновали монастырь і збудовала ся і нова, векша церьков, котра є властно частьов монастырьского комплексу.

Монастырь дав будовати мукачівскый єпіскоп Михаіл Емануіл Ольшавскый. В році 1915 до Маріяповчі пришли і василіяны з Монастыря Сошествія Святого Духа в Краснім Броді, кедьже тот монастырь быв почас боїв Першой світовой войны зниченый.

Місце здобывало штораз векше значіня про реліґійный жывот наперед Мукачівской єпархії, а пак і єпархій, котры ся зродили з ньой – Пряшівской і Гайдудороґской. Історічны документы свідчать, же 8-го септембра 1946-го року, з нагоды 250-ой річніці першого слызіня іконы, коли ся церьков посвятила по цілковій внутрішній і вонкашній реконштрукції, пришло на святкованя 250 тісяч віруючіх. О два рокы пізніше Папа римскый Пій ХІІ. уділив тій церькви тітул базилікы – папского храму.

Місце єдности

Кедьже теріторія, на котрій находить ся і Маріяповч, была теріторійов Мукачівской ґрекокатолицькой єпархії, село, пізніше містечко, стало ся путницькым місцьом вшыткых Русинів, котры належали під тоту єпархію, яка мала свою юрідікцію над угроруськыма землями.

І кедь ся пізніше конштітуовали новы єпархії, котры ся одділили од Мукачова, русиньскы віруючі аж до часів комуністічного режіму ходили на тото путницьке місце, котре все брали за своє.

І кедь ся пізніше конштітуовали новы єпархії, котры ся одділили од Мукачова, русиньскы віруючі аж до часів комуністічного режіму ходили на тото путницьке місце, котре все брали за своє.

По паді комуністічного режіму в нашых країнах віруючі з Пряшівской і Підкарпатьской Руси знова собі нашли путь до Маріяповчі, де ходять доднесь.Маріяньске путницьке місце в Маріяповчі про мадярьскых віруючіх зістало одкрытым і почас комунізму. У 1998-ім році Папа римскый Йоан Павел ІІ. выголосив, же „Маріяповч є місцьом єдности, де віруючі многых народів честують материньску любов Марії, котра ся трапить про гріхы своїх дітей, і про них ся незломно пригварять у свого Божеского Сына Ісуса… Вшыткы тоты народы ту приходять, жебы споїли свої слызы із слызами Дівы, і так їх очістили і споїли з єдинов спасительнов жертвов Ісуса Ізбавителя.“

Отцьове василіяны із Краснобрідького монастыря шторік роблять путь до Маріяповчі на централный – головный одпуст. Кошыцька єпархія робить шторік свою властну путь до Маріяповчі в септембрі. І Мукачівска ґрекокатолицька єпархія вернула ся ку традіції путованя ку чудотворній іконі, а робить свої пути до того історічного русиньского реліґійного центра.

Но і не мож не спомянути, же многы віруючі ходять на тоты одпусты і окремо, самы. Так, як то колись робили їх предкове. І так мале містечко в днешнім Мадярьску є доднесь так дакус і нашым, русиньскым. Сам Йоан Павел ІІ придав ся ку тому великому чіслу путників, кедь у 1991-ім році навщівив Маріяповч і стрітив ся з ґрекокатолицькыма віуючіма.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА