Ліпшы рокы може минули

Є тому десять років, што Словакія, Чеська републіка, Польща і Мадярьско вступили до Европской унії. Дакус довшу путь до Унії мала Румунія і Хорватія, але днесь суть таксамо в тім самім просторі, в котрім і далшы западны европскы державы. К тому, жебы Русины знайшли ся під єднов стріхов бракує інтеґрація Сербії, котра але вже купує тікет, но і інтеґрація Україны, што ся днесь видить омного векшым проблемом, як хоцьколи дотеперь.

Самособов, не єм якбач першый ани остатній чоловік, котрого ентузіазм зо вступу до унії мав сінусоідный характер. Вступ єм в референдумі підпорив, офіціалне приятя витав. Еурооптімізм быв на тій найвысшій уровни, яку лем міг досягнути. Так, як векшость людей, обіцяв єм собі од того вельо. Окрім вольного путованя, можливости робити в загранічу і піднятя економічной уровни державы, де єм ся народив. Просто – можливость „ліпше жыти“. Пак ентузіазм зачав падати долов. Еврооптімізм чоловіка перешов і штораз веце, вдяка тому, же Европа зачала ся мінити на штось, што єм особні не очековав а ани не хотів, мі ближе быв евроскептічный рух в Европі. Не хочеме предці „супердержаву“, ани европску конштітуцію, не хочеме жебы нам із Брусела діктовали законы а докінце і то, як мають вызерати бандуркы, ці огуркы, котры собі гев доплекаме. Днесь сітуацію оцінюю іншак.

Добрі, в дакотрых справах евроскептіцізм мав правду. Де – ту было потрібне, жебы сьме передали свої суверенны рішаня до рук Брусела. Субсідіяріта, котра має быти головным прінціпом Унії ся в дакотрых справах не дотримує. На другім боку треба ясно повісти, де ся евроскептіцізм помылив. Головны проблемы рішать і так держава сама, кажда окреме, нє Брусел. Значіть мы, в домашніх державах, рішаме о характері державы (то видіти і на резултатах вольб, тадь ся стачіть посмотрити на Мадярьско, Францію ці на успіх націоналісты Котлебы на Словакії) а якраз наопак, і напрік такым успіхам націоналістів, кідь собі то возьмеме через оптіку меншын, і вдяка унії а демократічным прінціпам, котры западна ґрупа од членів выжадує, маєме права, о котрых ся нам, Русинам, напрік вшыткым дефіцітом, перед 25 роками могло лем снити. То уж не треба ани бісідовати о Шенґені, котрый нам, розосяным в многых державах лем поміг в контактах. Кідь о тых выгодах має хтось похыбности, стачіть обернути голову на выход і посмотрити нелем на Україну, але і на Білорусько, ці Русько. В многім суть тоты державы там, де мы зачінали в році 1989. Підкреслюю, же меншына не мусить быти лем народностна, але і поглядова. А на Україні, мож одкрыто повісти, суть Русины много раз субєктом нескрываной ненависти. Стачіть чітати закарпатьскы новинкы.

Десять років в Унії, і кідь їх збабрала економічна кріза, днесь оцінюю, як тоты ліпшы рокы, котры сьме могли пережыти. Ліпшы і напрік вшыткому, з чім єм не быв согласный. І якраз наопак, днесь Унія і єй смысел не пропали, як то очековали евроскептіци, але даремный ся видить евроскептіцізм а то і вдяка тому чоловіку, котрый бы собі то найменше желав – вдяка Путінови. Бо він, і то мусять видіти і тоты найвекшы евроскептіци, котры іщі не пришли цілком о розум, дав Унії вдяка свому імеріялістічному справованю в остатніх місяцях абослутно новый і глубшый смысел. Властно, він му дав смысел, котрый ту быв од зачатку, але якось ся на нього не думало. Европа бы днесь не мала думати на то, што нас ділить, але на то, што маєме сполочне. Тото сполочне є туга жыти на тім ліпшым боку світа. На тім свободнішым. Зо вшыткыма хыбами, але свободнішым і покійным. Ту ся кінчіть евроскептіцізм, котрый остатні рокы лем меле довкола економічну аґенду а аґенду сувереніты. Днесь світ рішать омного важнішы темы а тоты темы бы якраз наспак мали вести ку іщі глубшой інтеґрації а може і глубшой властной европской беспечностной інтеґрації, котры бы нам забеспечіли фунґовати як протипол Росії, яка днесь вызывать на одкрытый боксерьскый запас. Кідь тому днесь іщі не розуміють дакотры векшы европскы народы, такый малый народ, як Русины, бы тому мав розуміти а вказовати на то.

По перше, днесь є ясне, же дакотры проблемы просто не може вырішати єдна держава, сама за себе. Беспечностне різіко то може быти як про ню, так і про єй „колеґів“. Світ є барз комлікованый на то, жебы то так было можливе. По друге, як єм вже споминав, якраз прінціпы дотримованя прав і свобод про вшыткых і охрана меншын, котра є в Европі ґарантована, забеспечує цілком „добрый“ жывот а розвиток і нам Русинам, як і далшым меншынам, што бы в державах з іншов ідеолоґіов, де бы сьме были лем неважна жменька тых, што ся не хотять проспособити, было неможливе. По третє, і то є то вайважніше, Русины в Европі вже раз мали скушеность з тым, што є быти під „охранов“ Москвы. Наслідкы той „охраны“ несеме доднесь і тяжко ся з того дотеперь спамнятаваме. То, же ся з того можеме поступно діставати, є якраз заслугов того, же сьме днесь на іншім, европскім боку світа. І так днесь, десять років по вступі до Унії, єм знова веце еврооптіміста. Бо віджу в тім єднину можливость і про тото, жебы Русины могли пережыти. Жебы тото, што досягли, могло продовжовати позітівным напрямом. Жебы могли быти на тій ліпшій стороні світа, де будуть свободны.

Є 1. май. Памятам собі, як єм быв малый і як каждый мусив іти на комуністічны маніфестації, на котрых ся „святковала робота“. Діставали сьме на тых маніфестаціях малы прапоры соціалістічных держав, з котрыма сьме мали махати. Хтось нам дав прапор, не просив ся, котрый хочеме, і мы мали махати. Не просив ся, ці хочеме. Перед тым, жебы мі зясь хтось давав якыйсь прапор до рукы і казав мі, коли мам з ним махати, дам радше предность тому, жебы єм тогды, коли я хочу, міг взяти прапор Русинів, і махати з ним свободні. То жычу і тым Русинам, котры під европсков стріхов іщі не суть. Ліпшы рокы може минули, але і гіршы рокы будуть про нас і так ліпшы в Европі, як тоты злы під новов „охранов“ Москвы.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа лем.фм)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА