Лемковина попращала вірного сына. Павел Стефановскій спочал в Білянці

Хоц мало ярувати сонце, то зима такой вернула. Хоц мало быти дакус теплійше, то мороз не попустил. Хоц пора уж по правді чысто не тота, то такой в зимовых обставинах одбыл ся похорон єдного з найвызначнійшых повыселенчых лемківскых діячів. Лемковина попращала єдного зо своіх вірных сынів.

В віторок, 6. квітня/апріля 2021 р., в Білянці попращали сме бл. п. Павла Стефановского (1932-2021), мужного лемківского політика, поету, писменника, етноґрафа і чловека культуры. Ден перше служеный был Парастас.

Ідеовый товариш молодшых

Богослужыня зачали ся при рідній хыжы Покійного, до котрой не раз заходили вандруючы Лемковином єй діти, глядаючы своіх коренів, засігаючы інформаций про жытя Лемків. Пак труна з тілом была одпроваждена до місцевой православной церкви Покровы Пресвятой Богородиці і Іконы Почаівской Божой Матери, де богослужыня справляли о. Володислав Канюк з Ганчовы та місцевый парох, о. Андрий Ґрич.

Попращати небіщыка Павла Стефановского окрем найблизшой родины, сусідів, приятелів і знаємых, пришли і лемківскы діячы – товаришы на лемківскым пути. Присутный был Ярослав Трохановскій – хоц молодшый роками, то в деякым періоді жытя поколіньовый ровесник бл. п. Павла Стефановского в ділі одраджаючой ся лемківской культуры по повороті з чужыны на Лемковину. Але присутны были і інчы одданы лемківскій справі – Петро Трохановскій – Мурянка, котрый як сам рюк в споминоным слові на Покійного, был в певній мірі його учеником. Пак вєдно уж продолжали роботу на лемківскым соспільно-культуральным поли (хоц бы в періоді першых Лемківскых Ватр).

Стоваришыня Лемків окрем Петра Трохановского представляла заступця ведучого, др габ. Олена Дуць-Файфер. Од імене Стоваришыня Руска Бурса в Ґорлицях пристуный на похороні был др Павел Малецкій. Дальшы лемківскы орґанізациі репрезентували Юрий Стариньскій, ведучый ліґницкого Ансамблю Пісні і Танця «Кычера» та Богдан Ґоч  – ведучый і опікун Музею Лемківской Культуры в Зындрановій (отец Федор Ґоч спілдіял через шумны рокы з Покійным на поли нашых справ). Присутны были тіж представникы украіньской орґанізациі Обєднаня Лемків.

По богослужынях в новопобудуваній православній церкви, труна з тілом Павла Стефановского была одведена на місцевый теметів. По дорозі Покійный послідній раз минул плеканый роками Музей Лемківского Ремесла ім. Штефана Чергоняка та одвіря деревяной грекокатолицкй церкви, в якій был крещеный.

Справ нашых, тяг дальшый, быти мусит

Надгробне поучытельне слово до вірных выголосил при храмі о. Володислав Канюк, якій пак помнул і на труд Павла Стефновского, котрый перед роками зробил електрику в ганчівскій памятковій церкви і на плебаніі. Дале на теметові слово рюк білянчаньскій парох, о. Андрий Ґрич.

Шор пращальных слів в чест славного лемківского діяча Павла Стефановского започаткувала др габ. Олена Дуць-Файфер. «Днес Лемковина попращала єдного зо своіх найвекшых сынів. А мож повісти єдиного, якій безпосередньо по выселіню Лемків, найскорше, на початку 50. років, голосным словом, такым словом, котре было чути, домагал ся о права Лемків, бесідувал, же стала ся ім кривда. То были 50. рокы, коли закладал Комітет Лемківскій, коли по селах ходил і вшыткых Лемків, якы уж помалы ту вертали, кликал до того, жебы о Лемковині не забывали. Понюс за тото тяжку долю, зато же был тіж тым Лемком, якій был найбільше переслідуваный през власти, якы специяльні знали, же то є особа, котра до кінця не устане […]», бесідувала Дуць-Файфер. Дальше продолжала – «Єдно хочу підкрислити. З паном Павлом кінчыт ся така епоха, коли Лемкы знали своє приватне, ідивідуальне добро лишыти для добра спільного. То на початку 90. років, коли Руску Бурсу лишыл шпыталь, коли мож єй было одзыскати, пан Павльо, якій ся о ню старал, повіл: для добра Лемків, я зречу ся своіх старань, жебы она пішла в такы рукы, котры тоту бурсу будут плекати, і як будеме ся вшыткы разом старати, то нам скорше оддадут. Не тримал ся лем свойого, не поставлял на тым, же він ма быти найважнійшый. Тото єст чымси, што пан Павел Стефановскій лишыл нам Лемкам як такій тестамент, як такій переказ, котрый сме повинны памятати». Олена Дуць-Файфер прочытала верш Покійного під наголовком «Як повстал мій верш», де Павел Стефановскій написал надійны слова: «Справ нашых // тяг дальшый // быти мусит».

Споминами про першы одвидины рідных Гір з заходу, свою пращальну доповід зачал Петро Трохановскій. «Было літо 1964 рока. Отже 57 років тому. Пан Павел мал товды 32 рокы, мій брат 24, я 17. Гварю – нашы рокы, бо сме ся першыраз товды зо заходу выбрали до Гір. Першыраз. […] Ходячы по Лемковині, по рідным селі, одвиджуючы Лемковину, не могли сме не прити, не вступити і до пана Павла. […] Отже, можу повісти, же был і моім учытельом. Можу повісти, же поміг мі так твердо вступити на лемківскій каменистый пут. За тото хочу, ту прилюдно – думам, же чуєте пане Павле – дякую Вам красні. Боже Вам заплат. Боже заплат за Ваше жытя і за жытя, котре сте нам дарували. Вічная Вам Памят!» – кінчыл Петро Мурянка.

Дальше од імене Округового Музею в Новым Санчы слово забрал Збіґнєв Волянін. «Zawsze pamiętać będziemy o dorobku etnografa Pawła Stefanowskiego w dziedzinie muzealnictwa. […] Jednak nie można nie wspomnieć o zgromadzonej przez Niego i tym sposobem uratowanej przed zniszczeniem niezwykle cennej kolekcji łemkowskich strojów ludowych. Sam jeden, pracując społecznie, dokonał tego, czego nie uczyniło żadne profesjonalne muzeum w Polsce. I to wszystko w tych jakże trudnych dla kultury łemkowskiej latach 60. XX w. […] W tym miejscu także przypomnieć należy, że to dzięki Tobie ikona namiestna Św. Mikołaja z cerkwi w Czarnem, zaginiona po akcji „Wisła”, została odnaleziona i wróciła na swoje miejsce w ikonostasie, po przeniesieniu cerkwi do skansenu w Nowym Sączu. […] Żegnamy dziś Pana Pawła, łemkowskiego etnografa, muzealnika, poetę. Pozostanie na zawsze w naszej pamięci. Jednak to czego w życiu dokonał, jego dorobek, ma wymiar ponadczasowy i służyć będzie w przyszłości pokoleniom ludzi zainteresowanych historią i kulturą Łemkowszczyzny!», гварил кустош новосандецкого музею.

Зворушаючо своє выступліня зачал основатель і долголітній кєрівник Репрезентацийного Ансамблю Лемків в Польщы «Лемковина», Ярослав Трохановскій. «Дорогій Сусіде і Приятелю, Павле Стефановскій! Враз з Твоім одходом до ліпшого світа кінчыт ся в Польщы, як і на Лемковині певна епоха в жытю Лемків – Руснаків. […] Хто слідил Твоє жытя, Павле Стефановскій, тот знає, же великы сут Твоі заслугы о одроджыня ся з попелів лемківской культуры, в стараню ся о зрабуване майно і нормальне жытя Лемків в своі Отчызні – Лемковині. […] Але як Тя знам Сусіде Павле – то будеш і там – в новым світі інтервеніювал, жебы Господ Бог змилувал ся над нами Лемками і дал нам ліпше жытя і долю на пришліст! Спий спокійно, Сусіде і Приятелю Павле, в своім рідным селі, в своій Отчызні – Лемковині!», завершал Маестро.

«Належу до кусцьок молодшого поколіня, люди котры народили ся уж на Заході, але то же там, далеко од Гір, од Бескідів, могли сме зберечы свою ідентичніст, достоменніст, завдячаме людям іконам» – такыма словами зачал своє пращальне слово Юрий Стариньскій, ведучый ансамблю «Кычера». Дальше продолжал – «Треба припомнути, же пан Павльо закладал першы ансамблі ту в Горах, не єден ансамбль, бо знаме, же і не лем в Білянці спільно з Ярославом [Трохановскым – доп. ред.], але і до Команчы іздил навет далеко, жебы тоты ансамблі вести. Зреконсруувал барз дуже танців, записал обрядів […]».

Спомнийме Покійного

На конец слово од імени родины забрал сын Покійного – Штефан Стефановскій. Подякувал він вшыткым прибывшым за присутніст. Спомянул, што Павел Стефановскій не был лем діячом, а предовшыткым был няньом і выховавцьом. «Барз дякую вшыткым, же сте вытримали. Бо завсе няньо мали під гору. Завсе му вітер в очы дул, в тым што робил. І днеска погода тіж така зослана, же мал під гору, і ту на цмонтір мал під гору. Але коло нас, коло хыжы, лежыт камін. Няньо колиси дбал о нього і мал з нього такій лемківскій стіл. […] Постановил єм зробити з того каменя для Нього його памятник. […] A він буде тым каменьом, котрый николи не дал ся зламати» – кінчыл  пращальне слово сын Штефан. Дальше польскоязычный верш авторста небіщыка Стефановского прочытала Мелянія Хомяк з Устя Руского. Пак вызвуала заспівана згромадженыма патріотична пісня – «Горы нашы».

Надале погребины проходили в місцевій світлици, де найблизша родина зрыхтувала выставу памяток по Павлі Стефановскым. Вказуваны были стары фотоґрафіі з давных ансамблів веденых небіщыком, з давных років його активной діяльности.

Дітям Покійного, Лідиі і Штефанови высловлюєме щыры выразы смутку і жалю.

Вічна Вам Памят, Пане Павле!

Вмер Павел Стефановскій (1932-2021), заслуженый лемківскій діяч

Знимкы долов – Петро Басалыґа