«Лемківскє розпутя». Запискы з чытаня книжкы Ярослава Сырника

Активніст выбраных жытелів Лемковины в діянях украіньской партизанткы. В моій оціні тото єдно речыня старчыт, жебы описати найновшу книжку авторства проф. Ярослава Сырника пн. «Лемківскє розпутя» (в ориґіналі: „Łemkowskie rozdroże”).

А хто ся сподіват, же найде в публикациі одповіди на звіданя поміщены в блeрбі (выдавнича аднотация на заді книжкы), тот ся розчарує.

Коли якісый час тому на своім профіли на сіти ФБ др габ. Ева Міхна ентузиястичні перепостувала впис, што неодолга явит ся публикация проф. Сырника, скоментувала єм, же не розділям тых емоций. Одраз ся зробило порушыня. Украіньскій лідер Петро Тыма з місця зашмарил мі планне критикантство, бо прецін іщы книжкы не мала-м в руках.

То правда, фізичной єм не мала, але мала єм уж єй діґітальну версию. Попросили нас о медияльный патронат, зато книжку могла єм прочытати іщы перед тым, як явила ся друком.

Лем же красна окладинка (то фраґмент образу Давида Здобыляка, смію вантпити, же кєд бы маляр знал, о чым і як пише автор, то ци хотіл бы удоступнити свою штуку) не старчыт, жебы фірмувати єй зміст марком ЛЕМ.фм. Тым барже, же публикация далека єст од неутральности, котрой бы-м ся сподівала од «незаанґажуваного автора». Так о собі пише проф. Сырник. Але же автор ани не старат ся быти обєктивный, то сам тото признал в інтервю з Марийом Козан (до одчытаня за тым мотузком).

Чудный то для ня підхід, жебы згоры закладати, же наука не єст обєктивна і не стремити до того. Словник синонімів до слова «обєктивный» подає, серед вельох ріжных пропозиций, як раз слово «науковый». Ци то мій ідеалистичный підхід, а може то моя інжынєрска освіта кажут мі вязати науку з ясным описом фактів, ретельністю, окрисленыма принципами?

Автор єст тенденцийный. Вправні маніпулює наррацийом, фактами, одповідньо доберат слова, де треба помягшат, злегшат, пудрує, недоповідат, а де му потрібне – позицийонує, одберат значыня, підважат, критикує, оцінят, інтерпретує.

Не лишат чытачам можливости самодільной оціны. Не лишат місця на бесіду, на котру вказує в спомненым горі інтервю.

Книжка поділена є на штырі части. Перша част обнимат барз обшырный часово період – аж од ентоґенезы по німецку окупацию вчас другой світовой войны. Другій розділ посвяченый є ситуациі на Лемковині од 1944 до 1947 років з описаньом выокремленых місячных періодів. Цілый наступный розділ посвяченый єст 60. і 70. рокам ХХ ст., а ситуациі Лемків од 80. років по днес автор посвятил дві карткы.

Четверта част то «правильна анализа темы выкористаня минулого як материялу ріжных ідеолоґій, елеменету ґруповой памяти і спільнотовой комунікациі» (стр. 34).

То правда, достаєме як раз тото, о чым має быти книжка – о схоснуваню памяти на потребы конкретной ідеолоґіі – лем же достаєме зроблене тото руками автора. Автор дає нам такы выводы і поясніня, жебы сме не мали вантпливости, як одповісти на звіданя з окладинкы.

Неважне, же видимы еманципацийны рухы і лемківска народова ідея были жывы уж в часі такого самого формуваня ся в Европі інчых східньоевропейскых народів і же заходило тото уж в ХІХ столітю.

Неважне, же уж од добрых двадцетьох років Лемкы в Польщы сут уставово вызнаны за етнічну меншыну, значыт, в розумліню записів уставы – за бездержавный нарід, окремый од украіньского (єст тото докладні і ясно допрецизуване в осібным документі – поясніню до уставы).

Неважне, же в повселюдных списах Лемкы чысленно ся самоідентифікуют.

То вшытко неважне і по десятках років дале треба толчы головом в мур. Бо як інакше інтерпретувати звіданя на окладинці, котре промує книжку: «Ци сут они [Лемкы – прип. ред.] лем етнічном ґрупом, ци може народом?»[1].

Подля проф. Сырника Лемкы пізно вошли в народотворчый рух. «Принимаючы, же істнує звязок медже модернізацийныма процесами, а станом соспільной свідомости, особливо же видом/типом почутя спільнотовости, мож ствердити, же Лемковині дане было войти в нурт народотворчых процесів релятивні пізно» (стр. 426). Не подає єднак коли бы то было одповідньо скоро.

Лектура книжкы має нам принести освічыня – кєд зазнаємиме ся з описом участи Лемків (але не неучасти, тота тема не істнує за барз в книжці) в діянях украіньской партизанткы і украіньского підземля, то будеме знати повісти ци Лемкы сут або не сут народом.

Высновок, котрый в моій опініі през цілу книжку суґерує автор єст єден. Не сут. Лем же, што з цілым історичным баґажом і еманципацийныма досягнінями, котры были скорше, перед 1939 роком – ци то не єст важне?

Тяжко мі зрозуміти пропозицию автора, жебы розсмотрювати достоменніст Лемків через призму выключні парох невральґічных в істориі років i на тій – лем тій – основі ствердити, кым были Лемкы, кым сут, а певно і кым будут. Якій єст того смысел? Якы інтенциі присвячали авторови?

Автор подає, што перед выбухом ІІ світотой войны на Лемковині «структуры ОУН были слабы, реально ниякы» (стр. 137), а «в так званым лемківскым округу до кінця 1944 рока мали діяти выключні поєдны коміркы ОУН» (стр. 172). Подає тіж, за справописами ОУН, напр. на 210 стр., же люди треба было нацийональні усвідамляти, і то міцно, бо были до украіньскых нацийоналистів ворожо наставлены.

Значыт было так, же не мали Лемкы украіньской свідомости, але діяче ОУН перетягнули іх на свою сторону і тота част (процентово ани 1% цілой соспільности), котра была активна во спілпрацы в партизантці дає право до скорой ґенерализациі – Лемкы то Украінці.

Автор поминят тых, котры в партизантку не влучыли ся нияк і што сес факт свідчыт о народовій орєнтациі Лемків. А тіж заскакуючо ляконічні пише о тых, котры спілпрацували під примусом, бо горозила ім втрата здоровля, маєтку, жытя… Не найдеме в книжці проб порахуваня, кілько было тых, котры не хотіли, а мусіли спілпрацивати, хоц естимаций ци спекуляций до інчых тем єст вельо.

Вшыткы, што спілпрацували, сут властиві в єдным мішку, а отворіня го має доказати єдно – Лемкы підперали украіньску партизантку, а то означат, же самы собі заслужыли на выселіня, а мітолоґізуваня своіх кривд є, просто, не на місци.

З єдной страны автор доказує, як значне было занґажуваня Лемків в украіньску партизантку – на тото положеный єст найвекшый акцент в книжці. Треба гев признати, што автор зробил величаву кверенду і прешмарил десяткы, як не соткы паперів, жебы одтворити можливі найвеце стычок і акций партизанткы місяц по місяци для ріжных сел Лемковины. Подал при тым шор мен і назвиск заанґажуваных, выже або ниже в операцийній єрархіі.

Мала-м же не раз проблем з окрисліньом, ци автор вымінят самых Лемків, ци, просто, вымінят можливі вшыткы назвиска, котры повело ся му найти в паперях.

З другой страны, автор пише, же «тяжко оцінити скалю підпоры для украіньской конспірациі зо страны Лемків на основі дост фраґментаричных даных» (стр. 411). В вельох місцях подає стверджыня в роді: «част лемківской соспільности конспірациі тій [украіньскій – прип. ред.] была жычлива, а аж і єй підперала», але з люпом глядати інформаций, в котрых бы автор приводил приміры інчой оціны партизанткы. Кєд уж приводит приміры браку спілпрацы з партизантком, то подає, же было то доношыня спричынене страхом перед польскыма властями, а не браком акцептациі на діяня партизанткы ци неідентифікуваня ся з ньом.

Toто, же тяжко найти, не значыт, же неє такых інформаций нияк – напр. в єдным з приписів дочытати мож, же «не вшыткых мож назвати союзниками конспірациі, част з помагаючых робила тото під примусом» (стр. 403).

А што з тым, што было потім? По 1947 році? Гев автор тіж дає анализу лем в єдным напрямі. Представлят преказы мало не ґлорифікуючы УПА, але тіж – описує пробы вымазуваня з соспільной памяти Лемків факту участи лемківской соспільности в партизантці і будуваня достоменности на почутю «незаслуженой кривды» за акцию «Вісла».

Чом з резервом і великом дозом критицизму треба нам підходити до книжкы проф. Сырника? Бо пише тенденцийні. Приміры.

Цілу наррацию веде так, же замінні хоснує етнонімы Лемко / Украінец в розмаітых контекстах, напр. стр. 109, 110, 149, 160, 202, 415 і ін.). Кєд ся появлят запис о народовій окремости Лемків, то реторика є згідна з тым, што достаєме од украінофільскых авторів – же то іде од Москвы (аж і днес!), же то «політичне русиньство» єст, же то лем сучасна выдумка (sic!). Підметовости в рішаню самым о собі Лемкы не можут уж мати.

В ріжных місцях автор пише так, жебы здевалюувати авторів, котры му не пасуют, а то напр. Маґочія і Горбаля. Примір – в першым розділі автор пише, што подавана за Маґочійом і Горбальом інформация о чыслі 109 фунґучых на Лемковині чытален ім. М. Качковского (то тых, котры были опозицийны до украінізаторской «Просвіты») єст «планно удокументувана». Автор подає, же такы чытальні были «в Переримці, Липовци, Святковій, Королику Волошскым і найпевнійше тіж інчых місцевостях» (стр. 43). Моіх парунадцет (!) минут досліджыня приносит мі інформацию о парудесятьох чытальнях, напр. як подає Губерт Оссаднік в книжці «Медже Ославом а Ясьолком», окрем в выміненых проф. Сырником Липовци і Королику, чытальні ім. М. Качковского были іщы в Черемсі, Лупкові, Смільнику, Суровици, Зубеньску. Скора квередна номерів ґазеты «Лемко» лем за першый рік єй выдаваня (1911 р.) дає інформацию о чытальнях в: Лоси, Ждыни, Поворознику, Новици, Андриівці, Матієвій, Бортным, Креници, Пантній, Лабовій, Свіржовій, Смереківци, Щавнику, Святковій, Грабі.

Выказ пн. «Rejestr Stowarzyszeń zawiązanych na podstawie ustawy z 1867 roku oraz założonych na podstawie dekretu z 8 lutego 1919 roku» (з акт Державного Архіву в Перемышли) для самого лем ґорлицкого повіту подає, што чытальні ім. М. Качковского были в: Чорным, Радоцині, Бортным, Ріпках, Ганчові, Шквіртным, Устю Рускым, Розділю, Кунковій, Лоси, Климківці, Ґладышові і в Ґорлицях. Слабо удокументуване?

На 46 страні пише автор, што перед выбухом войны на Лемковині лем пару сел перешло на православя і што были то рухы стеруваны Росийом. Інчы інформациі до тых процесів приносит напримір др габ. А. Зємба: «Не диспонуєме джерелами/доказами на нибы то звязкы лемківскых конферсий з росийскыма аґітаторами. (…) Брак тіж арґументів, жебы потвердити, же был то ефект місийного проґраму православной Церкви» (в: «Biskupstwo krakowsko-łemkowskie i jego arcypastrze Palladiusz (Wydybida-Rudenko). Karta z dziejów ukrainizacji Łemkowszczyzny w dobie drugiej wojny światowej», «Річник Руской Бурсы» 2008, стр. 93).

На 50 страні автор споминат основаня державы Чехів і Словаків, але не споминат, же на рівни з нима першу Чехословацку Республику творили і Русины (русиньскый герб нашол ся як єден з елементів середнього чехословацкого гербу – попри гербі Чехів, Словаків, Моравян і Шлезаків). Могло бы то дакус пояснити, чом лідеры тзв. Лемківской Республикы во Фльоринці стремили ґу Чехословациі. Не мусіл бы автор писати о «третій дорозі» в скобках (попри проросийскій і проукраіньскій дорозі).

Коли автор пише о лемківскій літературі (котра являт ся найпершым посеред інчых приміром емпанципациі народу), не одпущат собі злосливого коментаря – «сучасні прібує ся надати ім [літерацкым творам – прип. ред.] статус канону лемківской ци аж і карпаторусиньской літературы».

Лишме коментар, на штоси інче хочу іщы звернути увагу – на маніпулюваня джерелами і вымазуваня (неузнаваня?) доробку інчого дослідника. Проф. Сырник знає (так закладам) науковый доробок др габ. Олены Дуць-Файфер – літературознавчыні (котра не лем докторизувала, але і габілітувала ся з обшыри літературознавства), авторкы єдиной (!) науковой моноґрафіі присвяченой лемківскій літературі, печатаной поважаном і престіжном інституцийом – Польском Академійом Знань. Але коли автор споминат лемківску літературу, то одкликує ся до популяризаторской книжкы о Лемках. Проф. Сырник ани ся не загакне, же книга «Лемківска література в другій половині ХІХ і на початку ХХ ст.» істнує. Припадок?

Kєд замітую авторови маніпулюваня наррацийом, то іде мі, напримір, о такє – коли пише о одмінных політичных орєнтациях, то маме «Лемків-москальофілів» (але тіж николи не «москвофілів», барз рідко «русофілів») та «Лемків опциі проукраіньской» (стр. 50). Проукраінец без порівнаня з москальофільом… Евфемістичным здає ся тіж такій опис поставы Німец взглядом Украінців вчас ІІ світовой войны: «в звязку з релятивно ліберальнійшыма односинами німецкых окупацийных власти до Украінців як до Поляків». Автор уж не пояснят, чом Украінці были ліпше трактуваны?

Коли автор пише, кілько Лемків служыло в Ukrainische Hilfspolizei, подає же было іх «около 40 мужчын» (стр. 79) – што коментує як «релятивні вельох Лемків» (стр. 82). Коли подає кілько Лемків трафило до SS „Galizien” пише: «трафило остаточно невельох Лемків. Думам, же мож з великом осторожністю писати о не веце як парунадцетьох, може парудесятьох особах» (стр. 126).

На страні 121 автор пише, же част семінаристів креницкой школы влучыла ся в конспірацийны діяня. Подає примір Федака (тотo назвиско буде ся пак барз часто перевивало в примірах на лемківску активніст в конспірацийных діянях, але вартат спостеречы, што автор ясно написал, одкале взяла ся в Федака проукраіньска ідеолоґія: «в одручных записках Федак зазначал, же родиче навчыли го, же єст Руснаком, але свою украіньскіст [нашол] завдякы науці в передвоєнній ґімназиі в Перемышли»).

В табели, котра подає місця вроджыня слухачів креницкой семінариі, видиме, же походили они тіж з вельох інчых нелемківскых сел. Але в головах має нам остати – слухачы креницкой семінариі, Лемкы, активні підперали діяня ОУН-УПА.

Субєктивній наррациі трафляют ся тіж хыбы ци плянтаня фактів. Пише автор напр., же по Стоваришыню Лемків і Обєднаню Лемків, третьом основаном по 1989 році лемківском орґанізацийом был Русиньскій Демократичный Круг Лемків «Господар» основаный в 1992 році. Орґанізация покликана Павлом Стефановскым то Соспільный Круг Лемків «Господар», основана в 1989 році, а в 1991 році преображена на політичну партию Демократичний Круг Лемків «Господар».

В 1991 році было реактививане Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях, о котрым автор не споминат нияк. В однесіню до інформаций о меншыновій уставі з 2005 рока пише автор о складі Спільной Комісиі Уряду та Нацийональных і Етнічных Меншын, подає же «місця приписаны лемківскым представникам обсаджены сут през репрезентантів двох найвекшых лемківскых орґанізаций».

Згадую, же іде о першых репрезентантів в складі комісиі, покликаных в 2005 році – проф. Олену Дуць-Файфер зо Стоваришыня Лемків і бп. Штефана Гладика з Обєднаня Лемків, якы на функциі были до 2014 рока. Од 11 років за лемківску меншыну выбраны сут проф. Штефан Дудра і др Мирослава Копыстянска. Никотре з них не єст членом скорше выміненых орґанізаций.

Записків і коментарів, котрых приміры привела-м горі, мам в цілій книжці десяткы, не спосіб іх вшыткых гев омовити. Найменше, очывидно, в части, в котрій автор опиусє діяльніст партизанткы на Лемковині на основі ІПН-овскых джерел.

Такой квередны не зроблю, але часточно зробил єй дослідник др Пшемыслав Мазур. Гев фраґмент з його допису «ОУН і УПА на Західній Лемковині» опубликуваного в науковым часописі «Студиі з Істориі Росиі і Центрально-Східньой Европы» 58 (2) з 2023 рока – (на ранті додам, же тот допис не нашол ся в бібліоґрафіі до книжкы «Лемківскє розпутя»): «Представлена анализа видимо показує, же УПА не нашла на Лемковині сприятливых обставин до діяня. Повело ся сформувати лем єдно одділіня під ведіньом ´Смирного´, але його бойовы здібности треба оцінити барз низко. (…) Сутьове значыня має тіж факт, што доводительство локальных струкут часто было тіж в руках Украінців споза Лемковины».

Додам іщы єден выімок. «Векшіст переведеных акций направлена была проти лемківскому населіню, котре хотіли примусити до спілпрацы, разом з насильным влучыньом в рядкы. Головні взглядом лемківскых шолтысів, котры ґенеральні заховували ся до польскых власти лояльно. Такым приміром єст повішыня шолтыса Чырной (ґміна Лабова) Миколая Ляша і припнятя до тіла карткы з написом здрадник украіньского народу». О тій самій ситуациі проф. Сырник пише лем: «Того самого місяця повішеный был Микола Ляш з Чырной». Нич веце. Оба дослідникы як джерело подают тот сам документ.

Порахувала-м єдну річ. Автор «Лемківского розпутя» подає, же Лемків заанґажуваных в украіньскы конспірацийны діяня было медже 200 а 300 осіб (стр. 404). Принимаючы, же жытелів Лемковины было в тым часі (в заокругліню долов) 100 тис., то достаєме 0,3% підпертя. Не знам оцінити ци то дуже ци мало.

[1] Тлумачыня того і дальшых цитувань з книжкы авторства авторкы допису.