Криміналы з Лемковином на фоні. Бесіда з автором Єнджейом Пасєрскым

Кінцьом січня/януара того рока вказал ся четвертый том кримінального циклю о Ніні Варвілов пн. «Кламчух» авторства Єнджея Пасєрского. Головна героіня, поліциянтка Ніна, подібні як в другым томі, в «Розтопах», зас трафлят в Низкій Бескід. І хоц тым разом є то приватный побыт, то раз іщы приде ся ій міряти зо злочыном і вбивством, на фоні котрых будут деси звучати еха выселінь, нерозвязаных справ з минулого, лемківскых пісен…

Єнджей Пасєрскій (1984 р.) – правник, абсольвент Варшавского Університету, до недавна заанґажуваный в роботу в орґанізациях, якы занимают ся правном охороном середовиска, медженародном розвитковом помочом та спілпрацом держав Серединно-Східньой Европы. Шмарил єднак етатовый стиль жытя для писаня і одколи зачал публикувати своі повісти, штурмом здобыват кримінальный рынок чытаня. Його книжка «Розтопы» здобыла Нагороду Великого Калібру за найліпшу кримінальну повіст 2019 рока.

Наталія Малецка-Новак: Зачнийме з грубой руры. Ци не боіш ся консеквенций свого писаня – може самой Пыровой – села, в котрым доходит до злочыну, на мапі ґорлицкой землі неє (по описах в книжці внескую, што є то получыня двох сусідуючых сел), але вельо з того, што довкола, што ся з ньом лучыт, не лем звязаного з ґеоґрафійом, мож найти. Чытачы можут мати проблем з одріжніньом літературной фікциі од історичной правды, а демоны легко є выкликати… Ци не боіш ся, же приліпиш даку латку тому нашому полудни?

Єнджей Пасєрскій: Порушыла-с тепер дві квестиі. Зачнийме од другой. Не бою ся латкы, зато што як раз є то специфіка кримінальной прозы – пишеш о якісым місци, де мусит быти вбивство, бо не може быти кримінал без злочыну. І тепер звіданя – ци особы з того місця сут задоволены, же ся о них пише, о іх реґіоні, ци не сут задоволены? З моіх обсерваций выходит, што можут быти, про што єм ся переконал, як напр. мал єм стрічу в Ґорлицях. То была єдна з моіх ліпшых авторскых стріч. Тепер мешкам во Вроцлаві і часто достаю звіданя, коли поміщу акцию кримінальной повісти в тым місци. Не стрітил єм ся іщы з ниякым жальом ци почутьом кривды, же акция проходила в якісым конкретным місци. Але, як єм повіл, наопак – з задоволіньом, же пише ся о нашым реґіоні. Думам, што каждый є кус локальным патріотом, любит місце, в котрым мешкат, і думат, што є выняткове. Окрем того, як добрі спостерегла-с, в Низкым Бескіді обрал єм таку методу, же основны місцевости выдумую – ци то Буковці, ци Пырову. Роблю так з ріжных взглядів. Головні зато, што не чул бы-м ся добрі, коли мусіл бы-м фальшувати реальніст, же прим. фабулярні потрібую якісого місця на мапі мого села, але дане село такого місця не ма, то собі го додаю. Зато ліпше мі творити даны місцевости, але жебы надати ім реализм, то старам ся, жебы были в бескідскым климаті і в сусідстві інчых – реальных – місцевости. Можу сой на тото позволити, бо не пишу репортажів, лем фікцию, кримінальну прозу. Мойом головном задачом є оповіст як така. Предовшыткым мусит быти цікава. Очывидні старам ся тіж оддавати правду, але в міру як додаю черговы елементы до єй світа, сценериі, то она одходит од своіх інспіраций і стає ся свойом сценерийом, до того як раз стремлю. Думам, што креативніст то єдна з найважнійшых річы в писаню. Думам уж про наступну і черговы части.

Мешкал єс в Низкым Бескіді в дітинстві, першых роках молодости, тепер тіж часто гев верташ. Єст в Тебе захопліня тым місцьом – то кус одлюдне місце, кус провінция? Зато зачал єс поміщати акциі криміналів на Лемковині? Може то кус туга за місцьом, котре было Твоім домом, а може добрі передуманый маркетінґ?

То буде получыня вшыткого. В великій мірі выховал єм ся в Низкым Бескіді, был єм гев в сутьовых моментах дітинства. Перше был Ольховец коло Дуклі, моі родиче купили гын хыжу, коли єм ся вродил. Пізнійше, як мал єм пару років, менше більше пят, зачал єм ходити до шкіл в Низкым Бескіді.

Реґулярні гев приізджам, є зато натуральне, што чую сильный звязок з Низкым Бескідом.

Бесідує ся о чымси такым як первістна сценерия, значыт о чымси, што є в чловеку найглубше закорінене, быти може том первістном сценерийом, а принаймі першом, єст як раз Бескід Низкій. Реґулярні гев приізджам, є зато натуральне, што чую сильный звязок з Низкым Бескідом. Але рішыня, жебы помістити гев акцию «Розтопів», аж так очывидным не было. Выходило радше з того, што одраз хотіл єм одсвіжыти серию. Перша част проходила в Варшаві, але для другой хотіл єм уж штоси нове. Подумал єм про Бескід, мал єм драфт фабулы і рішыл єм, што посмотрю, як тото заграт, і так докладал єм кавальчык по кавальци. На початку то ани не мали быти Ґорлиці, але пізнійше – в сумі, то чом бы ні. Написал єм «Розтопы», пак наступну част зас з акцийом в Варшаві. Был єм задоволеный з ефекту, знал єм, што чытачам тіж ся подабат, зато придумал єм, што дальша част тіж може мати акцию в Низкым Бескіді. Чул єм, з чысто писарского пункту пізріня, што тото місце має великій кримінальный потенциял. І тепер, коли мам уж другу повіст в Низкым Бескіді, є тото інча сценерия. Думам, же каждый, хто прочытат «Кламчуха», спостереже, што є то чысто інчый климат місця як Буковці в «Розтопах», хоц то єден і тот сам повіт. А тых місц, тых інчых, єст іщы веце. Підсумувуючы – можу повісти, што о перенесіню акциі в Низкій Бескід рішыли емоцийональны і лоґічны факторы.

В «Кламчуху», подібні як в «Розтопах», появляют ся лемківскы акценты. В «Кламчуху» є того дуже, і мушу признати, што задача одроблена – не єст помішана тема выселінь, є аж і інформация про лаґєр в Явожні, а мало хто «ззовни» має в загалі свідоміст про істнуваня того лаґру, єст кропка (хоц для ня, як Лемкыні, є то кус мучаче, што тот мотив все ся мусит появити в контексті Лемків, але тішыт, што появлят ся тіж нп. інформация про лемківску філолоґію). Єст мотив ватры, хоц в однесіню до той теперішньой то бы-м ся пілперечыла, ци то як раз є свято лемківской культуры, але ґенеральні лемківскы елементы правильні схоснуваны – а кєд іде о нас, лемківскых чытачів, то сме на тым пункті вражливы, жебы не речы – дражливы, ци штоси не єст злі написане, помішане, перемішане ітп. Знаня о Лемках мал єс певно іщы з часу, коли-с гев мешкал, але по части мусіл єс іх дакус дополнити (бо напр. росийска філолоґія з лемківско-русиньскым языком появила ся пізнійше), правда?

Жыл єм в Низкым Бескіді за дітины і знал єм вельо осіб лемківского походжыня, ци то старшых од мене, ци моіх єднолітків, ходил єм до шкіл в Ґорлицях, але кєд іде о факты тыкаючы істориі Лемків, то не мал єм такого почутя, же вшытко знам. В обычайовых квестиях уж барже, але історичны факты? Тото рішучо єм мусіл сой збудувати вчас писаня книжок. Істория є мі ґенеральні барз близка. Плянувал єм аж і студиювати історию, стартувал єм в ріжных конкурсах в Ґорлицях, люблю тоты темы, але не думал єм, жебы-м мал великє знаня о Лемках, переселінях, акциі «Вісла», дале так не думам, а же потрібувал єм го розбудувати, то вельо єм чытал, бесідувал з людми, котры знают веце од мене. Старал єм ся створити вірогідный образ. Окрем того, тото, што бесідувал єм на початку, хоц створил єм дві фікцийны місцевости в Низкым Бескіді, то думам, же загальны бескідскы реалиі і тото, што подаю як історичны факты, тото повинно быти вірне. Старал єм ся дати зо ся 100%, жебы одтворити реалиі такы, якы они сут, де єм не знал, то єм звідувал, поправлял, вельократні єм ся впевнял, жебы кінцьовый ефект то не был якісый ідиличный образок ітд. Знатя, што николи не єст ідеальні. А з том кропком то мам особисты досвідчыня, при котрых товаришыл мі бл. п. Мирко Нагач. Знам, што кропка фурт є жыва в Низкым Бескіді, же то не скансен. Фурт тото памятам і тото тіж так кус іщы во мні сідит.

Но як раз – як споминаш час, коли-с ту мешкал? Мал єс близшый контакт з лемківском культуром? Навязал єс товды тырвалы приязни з Лемками?

Контакт з Лемками мал єм од дітины. З родичами заходили сме до ріжных лемківскых родин, хоц товды то не все єм знал, котра є польска, а котра лемківска, але напр. в Вільхівци часто одвиджали сме родину Торопилів. Сідили сме гын годинами, то была заприязнена, близка нам родина. Пізнійше, коли мешкал єм в Волівци, то очывидно тіж познал єм пару лемківскых родин, зато тот контакт был од все. До того доходит тіж тот ровесничый, напр. зо спомненым уж Мирком Нагачом, то він был моім контактом в світі Лемків. Заприязнили сме ся уж в предшколи, але одновліня нашой реляциі прошло деси в ліцею. Властиві то кажде літо волочыли сме ся разом по околици, по ватрі, по выжній Радоцині ітд., бетярували сме. Тепер тіж іщы утримую ріжны контакты, бо фурт бывам в Низкым Бескіді. Мам напр. колежанку Лемкыню, з котром ходил єм іщы до школы в Ґладышові, і помогла мі в дакых проблематичных квестиях звязаных з Лемками і жытьом в малій місцевости.

А маш своє улюблене місце на Лемковині?

Єм в великій мірі чловеком натуры, зато моі улюблены місця то вшыткы тоты, котры сут звязаны з природом. Не єм до кінця містным або маломістным чловеком, найліпше ся чую, коли довкола мене є зелено. В «Кламчуху» напр. появлят ся шляк през Незнайову, єст там климатична дорога, старе купалиско, котре люблю, сут лукы, лісы, єст маґія, зато кєд мал бы-м прецизувати і окрислити лем єдно – буде то Незнайова.

Ци памяташ з тых дітячых і пізнійшых років, коли заходили сте до лемківскых хыж, жебы Лемкы ся крыли з тым, кым сут, ци ніт?

То є добре звіданя, але не знам, ци знам одповісти. До мене, товды до дітины, аж постепенно дотерали дакотры факты, знаня о світі і певно не до кінця здавал єм сой зо вшыткого справу, але хыбаль ся не укрывали, бо я все знал, де ідеме, же то были Лемкы. Окрем того в селах, де єм мешкал, был єм трактуваный як свій, мали сме приятельскы односины, а я был дзецком, нихто ся ня не боял. Тяжко мі в сумі повісти. Думам, же в 90. роках, а о тых бесідую, то уж ся радше не укрывали – але можу ся мылити.

А ци думаш, што в темі польско-лемківскых реляций треба іщы вельо переробити? А то, же порушаш в своіх криміналах напр. квестию перениманя маєтків, сусідскых односин, недовершеных справ з минулости, выникат з дакой місиі, жебы перерабляти тоты нелегкы темы?

Не єм писменником ци автором з місийом соспільно-історичного переказу. Пишу кримінальны повісти і думам, што дидактика то не моя роля. З такого заложыня выходжу. Натоміст старам ся, жебы тоты моі повісти, особливі коли акция проходит в місци наполненым історийом, не одходили од правды. Коли описую дакы історичы темы, то сюжет робит ся цікавшый.

Все коли єм звідуваный о Лемків в контексті моіх повісти в Низкым Бескіді, то бесідую, што то бы было порушыня правды не писати о Лемках в тым місци.

Окрем того думам, же о некотрых річах вартат оповісти. Не зато, же мам на ціли дидактику ци виджу в тым місию, барже зато, што вартат. Все коли єм звідуваный о Лемків в контексті моіх повісти в Низкым Бескіді, то бесідую, што то бы было порушыня правды не писати о Лемках в тым місци. Для ня то в векшій мірі лемківска як польска земля, зато то бы было нарушыня – не писати о Лемках, іх доли і культурі на іх земли.

Барз єм Ти за тото вдячна, бо не єст то загальне думаня.

А кєд іде о сусідскы односины, то вартат порушати такы темы, хоц сут тяжкы. Але не єм тіж першом особом, котра повинна ся на тоты темы выповідати, бо ани не єм експертом в темі Лемків, ани істориком ци репортажыстом, пишу кримінальны повісти. Але як єм повіл – коли пишу повісти, акция котрых проходит в даным реґіоні, гев і тепер, то старам ся, жебы были уцтиві представлены. Але проблем в обшыри польско-лемківскых реляций, а може радше Польщы як державы взглядом Лемків, фурт є, остає тіж квестия земель, бо прецін дошло до великого нарушыня власности через выселіня… Здає ся, што тота квестия не была якоси специяльні реґулювана.

О тоты реляциі звідую тіж зато, бо коли напр. появили ся двоязычны таблиці з назвами місцевости, а то было релятивні недавно, то вказало ся, што нараз сусід сусідови волком і взагалі не єст так добрі, як ся нам виділо, же трафляли і трафляют ся інциденты девастациі.

В моій книжці, в «Кламчуху», є тіж такє речыня, што Польща терпит на хвороту, што гев не любит ся інчых. Ани не єм зачудуваный, же такы были реакциі. Хоц я сам з радістю і приємністю однотувал єм факт, же сут двоязычны таблиці, бо по перше то є уцтиве і так треба, а по другє – мож тото розсмотрювати в формі інтересуючой інформациі, слідів того, што было. З літературного, уявліньового пункту пізріня видно, што гев штоси ся діє, што є гев тіж інча нация, о кілько так мож повісти.

Не мож – а треба!

Мушу признати, што єм ся вельо наглядал при тых лемківксых сюжетах, жебы вшытко добрі написати, взяти одповідню термінолоґію, жебы никого не вразити, бо напр. ци Лемкы самы о собі повідят «мы Лемкы» ци «мы Русины», ріжны сут опініі.

Одыйдме уж од темы Лемків. Але вернийме до початку – початку Твого писаня. То был імпульс, жебы лишыти етатову роботу? Ци носил єс ся з тым уж од долшого часу?

Так, носил єм ся з тым, бо єм радше осторожный при підниманю рішынь, хоц тото, котре єм піднял, было дост сміле – шмарил єм роботу, не маючы інчой перспективы, і то было цільове діяня. Скорше все єм переходил з роботы до роботы, тым разом не хотіл єм так. Ани єм не знал, же буду писал. Хотіл єм робити штоси, што буде барже в згоді зо мном. Причыном было ментальне змучыня, котре збільшало ся з рока на рік. Здавало ся мі, же штоси ся уж скінчыло, выгасло і хоц не єм якісый старый, так єм тото чул. Потрібувал єм перервы. Дал єм сой рік. Друга справа была така, же хтіл єм робити штоси креативне. Думал єм кус о писаню, бо все любил єм чытати, і виділо ся мі, што є то файне занятя, але тіж здавало ся мі, што книжка то є аж за великій проєкт. Початково малювал єм олійны образы. Без варштату, так як єм тото чул. То было інтересуюче досвідчыня для ня, бо ходило о тото, жебы робити реальныма візиі, котры єм мал в голові. Был єм цікавый, ци єм в силі тото зробити. Підходил єм до того як до реализациі творчого проєкту. То не были ниякы творы штукы, олійны абстракциі, бавил єм ся ріжныма переходами кольорів, тонів, тым, што можу контролювати каждый елемент образу. Малюваня барз ня ексцитувало, бо было такє моє, бо каждый елемент был такій, як єм го сой вымриял, і што ефект мі одповідал.

То є такє моє idée fixe – жебы кажде речыня ся мі подабало і творило одповідню естетичну композицию цілости, де неє ани єдной фальшывой ноты.

Пізнійше уж єм до малюваня не вернул. Знал єм, што хліба з того не буде, але то была моя вправка. Практику з малюваня зачал єм перекладати на писаня – значыт, же перше мам візию книжкы в голові, очывидно книжка є для ня о вельо більшым, барже скомпликуваным проєктом, а пак старам ся тоту візию реализувати, єм єй креатором і можу зробити реальным тото, што єм сой вымриял в голові, і писати так, жебы кажде речыня ся мі подабало. То є такє моє idée fixe – жебы кажде речыня ся мі подабало і творило одповідню естетичну композицию цілости, де неє ани єдной фальшывой ноты.

Барз амбітный підхід, треба признати. А чом як раз кримінал? Конкуренция є барз велика. Ци коли зачал єс писати свою серию, то мал єс дакій плян, заложыня, жебы штоси нове внести до того жанру? Ци в загалі тото ся іщы даст зробити? Надати, придати новый зміст до клясичной конвенциі?

Не думам о моім писаню як о конкуренциі. Думам, і не бесідую того якоси шумні, але думам, же моі повісти не сут подібны до ниякой інчой кримінальной повісти, а чытал єм іх барз вельо. Очывидно сут даякы спільны елементы, як вбивство, секция тіла, конфронтация винного, але ціла серия не єст подібна до ниякой інчой. Они сут неподібны, бо я тіж єм неподібный до інчых авторів, як неє двох такых самых авторів, і не мушу на силу творити штоси новаторскє. Думам, же важнійше як новаторство є мати новы ідеі, аж і в рамках конвенциі, бо аж і товды, коли мам героіню поліциянтку, што очывидно не єст нич нове, хоц як раз в польскій літературі самых поліциянток тіж не было якоси вельо, то жебы в рамках той конвенциі старати ся быти інновацийным, жебы інтриґа была свіжа, в міру богата, жебы ся діяло. Принимам за хыбны арґументы, же рынок єст насыченый криміналами і не треба наступных, такє штоси кривдит творцю. Очывидно, кримінал є свого рода конвенцийом і має спільны з інчыма приметы, але ціла літературна материя є індивідуальна. Беручы до увагы такій пункт пізріня, не думам, жебы моі повісти были для когоси конкуренцийом. Для мене є то радше ефект зміцняня – кєд сподабат ся мі дакій польскій автор криміналів, то барже охочо сягну по другого.

А хто єст Твоім першым рецензентом?

Моя родина, ріжны єй члены, выміням іх напр. в «Розтопах». Кажда з тых осіб звертат увагу на штоси інче, а то на лоґічны квестиі, а то на смысельны ци описовы. Нич книжка піде дале до редактора, родина чытат як перша, што мі барз одповідат, бо думам, же повинен зробити тото хтоси жычливый. Автор пише в самітности і николи не ма певности, ци книжка є добра ци ні, бо тяжко оцінити ци рецензувати свій твір. Добрі, жебы появила ся критика, але конструктивна.

Як выглядат процес писаня криміналу – од початку маш в голові якісый концепт, котрый розвиваш і описуєш, думку на твіст, ци спонтанно пишеш, як даного дня понесе Тя вена ци натхніня, а по якісым часі верташ, критичні оціняш, наносиш поправкы, зміняш акцию? Як тото выглядат од кухні?

Преферую мати перше розплянувану акцию. Кримінал є так лоґічным конструктом, же тоты найбарже важны річы тыкаючы фабулы добрі мати передуманы, бо товды повіст є ліпша. Не знам того однести до красной літературы, бо такой єм іщы не писал, але знам, што коли справця в кримінальній повісти знагла і одникаль ся появлят або єст выміняный в послідніх минутах книжкы, не знатя кым є, то товды не єст важне, што то є несподіване, така повіст є подля мене зопсута. Найтяжшым в кримінальній повісти є, жебы справця з єдной страны мал вірогідну причыну вбивства, бесідуєме гев очывидно о рацийональным, а не серийнным вбивці, такы ня не інтересуют і іх не описую, а з другой страны – жебы го вкрыти і зробити тото добрі. Жебы так было, треба мати тото скорше передумане.

Цікавит ня тіж, чом мужчына выберат на головну героіню жену? Не легше писати зо свойой, мужской перспективы? Хоц быти може як раз тота одвернена оптика спричынила, што Твоі криміналы не дост, же сут так барз популярны, то іщы доціняны критиками?

Кєрувал єм ся інтуіцийом. Сам єм был зачудуваный фактом, што вчас моіх писарскых вправок добрі писало ся мі жіночы персонажы. По другє подумал єм, же обераючы дану конвенцию, перед чым долго єм ся боронил, значыт особа поліциянта, ліпше буде выбрати на головну героіню жену, же поліциянтка все буде цікавша од поліциянта і буде мала свого рода натуральны конфлікты і все буде барже ориґінальна од мужчыны. Подумал єм тіж, же тота одвернена оптика, як то гарді повіла-с, файні заграт, же як мужчына пишучый жіночый персонаж спричыню, што буде він інчый од жіночого писаного през жену. Заризикувал єм. Може тіж як мужчыні є мі легше вкрыти ся за жіночом фіґуром.

Писаня стало ся Твойом роботом ци приємністю, завдякы котрій не мусиш працувати?

То цікаве звіданя і хыбаль повім, же тото другє. Бо ци стало ся мойом роботом? Фурт іщы трактую писаня як експеримент, хоц тырват уж веце як 4 рокы. Є то для ня приємніст, але мимо вшытко само писаня є великом роботом, часом сут річы, котрых уж так охочо не роблю, напр. в «Кламчуху» мусіл єм ся міцно заглубити в тему аґрарной уставы з 1970 рока.

Тепер фурт думам о писаню, часом аж за вельо, але фурт мі приходят до головы новы думкы, котры записую, одкладам, на потім…

То была для ня скомпликувана квестия, жебы добрі єй описати. Перераблял єм певно зо два дни 20 документів на раз, жебы вышла з того єдна ци дві страны в книжці, додатково зміняючы тото в літературу. Такых річы не даст ся перескочыти, зато часом то не єст лем приємніст. Як єм робил на етаті, то по роботі одлучал єм ся од ней, робил єм інчы річы, працувал єм, жебы мати на хліб. Тепер фурт думам о писаню, часом аж за вельо, але фурт мі приходят до головы новы думкы, котры записую, одкладам, на потім…

Тото вказує, же пішол єс в добру страну, выбераючы писаня.

Вельо на тото вказує. Є так, же річы, котры в моім професийным жытю были проблематичны, тепер ся придают, напр. в книговости часто мі бесідували, же я все компликую, тепер то примета [сміх – прип. ред.]. І тоты моі несполнены історичны заінтересуваня мают сенс, ци факт, же все єм мусіл робити по свому, мочы контролювати. То вшытко має тепер вельо сенсу, ввошло на своє місце і лем помагат в писаню.

І посліднє звіданя, быти може за барз сміле, але і так звідам – ци Варвілов прийме пропозицию Карпюка?

На жаль не можу того здрадити – одповід была бы моім самовбивством [сміх – прип. ред.]. Прошу о терпеливіст.

Фот. горі: Миколай Стажыньскій