Конец істориі

Раз

Літом 1945 р. під Луганьском оселили ся Лемкы, котры пішли гын зо сел головно ґорлицкого і сандецкого повітів. На степову рівнинну землю привезли зо собом дакус добытку, худобу і тото вшытко, што могли взяти до потягу. Мало з тых вшытых материяльных річы, котры забрали з хыжы, сохранили доднес. Ґаздівскє ґратя, деревяны возы, ци русиньскє облечыня не перетырвало пробы часу, приспішеной модернізациі, принятя інчых форм ґаздуваня і одмінных од домашніх способів жытя. Єдно, што остало найдолше незмінене і в чым вшыткы Лемкы, де бы они не были розсіяны, найдут част свойой культуры, то соспільна памят лемківского минулого, історичных подій і русиньскій язык, котрий в іх версиі єст надсподівані добрі всокочений. Часто ачий ліпше, як бесіда люди, признаючых ся за Лемків, котры жыют сучасні в інчых частях чужыны і в другых областях Украіны.

Мене заінтересувало найвеце тото, што тота громада спід Луганьска сохранила знаня подій, або лемківской істориі, котры гейбы іх сокыром рівно одрубал, мают свій острий конец, рівно в літі 1945 р. Дале рідна істория для громадян луганьской і другых области кінчыт ся і єй неє. По 1945 році ани Лемків, ани Лемковины, ани навет другых части Карпатской Руси, в іх думаню не найдеме. Так, як бы час ся затримал, або вшыткы тоты жыючы в степі люде з дня на ден нараз перестали быти Лемками, перестали мати свою достоменніст і презентувати своі культурны взірці. Лем ци досправды людска натура єст так сконструувана, же мож за ден стати ся безповоротні інчым чловеком?

Принятий на обшыри Совітского Союза систем мал з єдиниц, зо зъіндивідуалізуваных люди, выхованых в ріжных культурах, сотворити зуніфікуваний совітскій нарід – нову нацию, котра буде жыла на єдну моду, в єднакых блокгаузах і буде поперала фурт ідеолоґіі, котры ідут з горы. Мал бы тот «новий нарід» мати єднакы стремліня, культуру, облечыня, навет ідло, а його потребы мали бы быти забезпечены в ріжных комбінатах. Вшыткы єднакы, каждому рівно. Постулюване каждым комуністичным системом (і не лем) стремліня до введіня неприродного еґалітаризму, доктринальной рівности серед люди веде до выоначыня традицийных, формуваных ґенерациями прикмет громады. Другы авторитарны системы покус модифікуют лем тоту част, котра тыкат ся економічного еґалітаризму. Тоты ідеолоґіі забезпечают лем выбраным, оліґархам ци ґанґстерам, векшы права до множыня маєтків.

Од радийового камарата почул єм кортоку рецензию Лемків, якы жыют на західніх землях Польщы. І для нього самого, жыючого на чужыні, являт ся нация Західняків якыса одмінна, ріжна од той жыючой на рідній земли. Може і дашто такє даст ся видіти. Хоц я думам, што то лем журналістичне гляданя особливости, або інтересуючых репортерскых тем підповідат такій огляд. Хыбаль же дослідникы докажут, што Лемкам на чужыні годинкы ходят скорше і сут они веце заавансуваны в асиміляциі. Представителька ненавистного Рускій Бурсі коаліцийно-медияльного лобби выдерла ся на мене – «лем си запамятай, мы не будеме ниґда такыма Русинами, як вы собі думате». Певні, што не будете, бо остаєте нима фурт, хоц бы сте тому не знам як пілперечыли. Та-ж бабо, мы си нич не думаме, нич інче не робиме, як лем радиме штоден по лемківскы, розвиваме рідний русиньскій язык в писаній подобі, плекаме нашу, не чужу, достоменніст і береме серийо слова будителів і учытелів. Alles klar?

На Лемківскій Творчій Осени чул єм вельо разів верш, зміст котрого зосереджат ся на одкликуваню до заповіди предків. Гейбы в бесіді з няньом, авторка деклярує дотримувати тото вшытко, што він єй навчыл. Як доказ важыня си няньовых наук, обіцює принести і шмарити на його гріб жменьку землі з Лемковины. Нетяжка то задача. Грудку мож всыпати до мішочка, шмарити в торбу і понести в світ. Та не ліпше веце той землі взяти, жебы і на другы гробы старчыло? А нияк не чудує вас тото, чом няньо не приказал дівці вернути домів, найліпше зо вшыткыма людми і іх потомками до його рідного села, продолжати русиньску історию?

Два

Фрaнсіс Фукуяма – економіста і політолоґ в своім найславнійшым труді оголосил конец істориі. Принял, што по спектакулярным краху систему реального комунізму в 1989 р., настане стабілізация і принятя векшыном держав демократичного моделю в його ліберальній версиі як політичного систему. Політолоґ не принимал, што найде ся в будучым реальна сила, котра бы могла тот домінуючий ліберальний систем заколотити і го змінити. По іслямскых атаках на Америку признал, што зробил хыбу. Годинкы подій зас з місця рушыли.

Головны тезы фукуямового есею не были ниякыма його ориґінальныма думками. Принял він і дополнил радикальні звучачым кінцьом думкы росийско-франузского філософа Александра Кожева (Alexandre Kojève). Тот сам зас, як повідал, бо мало писал, тіж нич ориґінальне не придумал, лем розвинул думкы інчого філософа – Грегора Геґля. Кожев – експерт од теолоґічной православной думкы Владиміра Соловьова і знаменитий дослідник геґльовскых творів – голосил, што ключовом небезпеком каждого чловека єст борба о признаня. В заложынях той борбы іде фурт о выставліня свого быту на небезпеку квестийонуваня другыма та і готовости занеґуваня власного быту, в імя заспокоіня спрагы повселюдного признаня. Так роблят і акторы в театрі, хоц конвенция наказує ім грати лем жадану режысером ролю якысого інчого чловека. Але ци досправды не выходят они на сцену лем прото, жебы зазнати акцептацию для креациі сотвореной собом самым?

Щыро признам, же лем єдно ня стримувало од принятя такых форм пролемківской діяльности, котры бы так принципіяльні занеґували дотеперішній застаний модель поступлюючой асиміляциі, а головно украінізациі Лемків, котры выкликали бы так крайны зміны постав, жебы были они тяжкы до одверніня. Доказали бы безповоротности до стану постулюваного антилемківском коаліцийом – обєднаном понад поділами – затриманя годин лемківской істориі і выставліня єй на постулюване нима реальне вынародовліня. Все-м ся при тым лем боял занеґуваня в уставі вызнаня Лемків як самостійной етнічной меншыны. В головным польскым законі, котрий русиньску ідентифікацию Лемків признає як… лемківску, а не, якбы хотіли Стариньскій з Ґочом – недоокрислено-украіньску. Кояліция прицерковных ґрупок і колекцийонерів кроів, співанок і танців стоіт фурт в порозі і не може самым зо собом дійти ряду. Єм пересвідчений, што тота громада себе самых не заквестийонує ниґда. І мі єст вшытко єдно, ци они рак, рыба, гыбрида ци брида. Можут успішні творити і армаду космонавтів, котры мают лемківскій рід. Кожев повідал, што в тот момент, коли перестаєме неґувати застаний быт, настає конец чловека, бо тото заперечыт його сути, а одтале придеме і на конец істориі. Кума ня успокаят, жебым не боял ся выкрисліня Лемків/Русинів з закону про нацийональны меншыны. З таком кумом не спосіб ся ничого в жытю бояти. При ній Стоваришыня Лемків розумного статуту не прийме ниґда, але конструкция лемківского світа остане незагорожена на все і до кінця світа забезпечена.

В думках Александра Кожева надале актуальне єст оповіданя наново придуманой Геґльом опозициі пана і раба. Подля тых конструкций, борба о наше признаня не зосереджат ся на зависти о тото, што мают другы, лем о переможне намаганя ся быти такыма як другы. І Русины, як вшыткы люде, ждут акцептациі і афірмациі інчых, пожадают іх пожаданя і заінтересуваня, домагают ся признаня вшыткыма людми, не лем польскым законом. Безперерывно так мусит быти, інакше Лемків не буде. Брак акцептациі, незаінтересуваня другых і брак ґамбокнижковых ляйків стає ся найбільшом каром, більшом як запертя в басі. Політолоґ Фукуяма в своім «кінци істориі» виділ чысто позитивны наслідства. Што чудує, росийскій філософ виділ основну небезпеку принимати конец подій як запертя ся в «золотій клітці» і смерт чловека. Цінил си вартости «людской епохы», котры счезнут довєдна з принятьом моделю вічной спокійности. Бо довєдна з чловеком вмрут товды: внутрішні ріжницюваны державы, артизм, філософія як найважнійша з наук і рыцарскій етичний кодекс. Вмрут ріжницюваны громадскости панів і рабів і будут выперты єднородныма ґрупами рівных-ниякых. І кому товды закомунікуєме, што сме інчы як другы? Кого буде занимало або злостило, што сме сыны славного князя Лабірця?

Три

В селі Переможне під Луганьском, Украінці з «Товариства Лемківщына» поставили памятник як спомин про річницю «депортациі Русинів–Лемків». Одріжнят ся тот напис од інчых подібных ставляных масово на Украіні памятників. Перешло ім през голову спомянути Русинів – писаных через криску з Лемками – в нетрадицийний спосіб. Не прикликали контексту сепаратизму, не повязали з фінансуваньом Русинів Москвом, Польщом, Мадярами і Америком. Деси ззаду на другым камени пописали ся цитатами з украіньской лже-наукы про «репресиі на малій етнічній ґрупі украіньской нациі» та не повязали конечні Лемків з Украінцями Надсаня і Холмщыны. Тоты, як трьох украіньскых мушкєтерів, природні мали бы выступлювати фурт нероздільно. Єден за вшыткых, вшыткы против єдному. Згадане украіньскє товариство придумало доцінити специфіку того місця під Луганьском – піти на компроміс зо свойом ідеолоґійом, а пак ждати на «конец істориі». Але пришли росийскы солдаты, памятник заквалифікували, згідно з правдом, як украіньскій, та го знищыли. Од початку войны годинкы в селі Переможне приспішыли і обертают ся штораз скорше.

З дому, з Лемковины, домашні не сохранили дуже. Дакус споминів, фотоґрафій і родину, котра не пішла на схід, лем остала на Лемковині і на Заході, стеречы дідівскы хыжы і творити сучасну історию Лемковины. Візвали ся до мене породинены в минулым, в далекых ґенерациях. Не знам ім вшыткым помочы, так як бы они сой желали. Оновлены контакты тримам. Дознал єм ся, жебы не трапити ся розрушеным памятником. Барз бідно, але жыют. Найважнійше, жебы был мир. Нич більше писати на днес про Лемків з Луганьска не треба. За даякій час – гей, тепер ніт. І чытальникы най будут спокійны. Годинкы під Луганьском і Донецком ходят, надале міряют дни за лемківскым часом.

Фотоґрафія горі – памятник Князя Лабірця в Габурі.

В проґрамі вызвучала співанка Пола Маккартни і Стіві Вандера «Ebony & Ivory» – про Чорных і Білых, котры лем довєдна творят красу.