Хыжочка, што на ратунок памяти

«Хыжа є цінна не лем з огляду на родинны спомины. Єст свідоцтвом істориі та, як то хтоси повіл, спільным дідицтвом гевсой соспільности» – бесідує Аґнєшка Стопка, якой баба Матрона Ґєрас (з дому Кулик) жыла в Чорній Воді, скорше – прабаба Александра Кулик (з дому Наваляна), скроше… Тепер Аґнєшка прібує уратувати хыжу і забезпечыти хоц част русиньской памяти перед загыбніньом. Ци вартат?

Чорну Воду, Білу Воду, Шляхтову і Явіркы етноґраф проф. Р. Райнфус назвал Шляхтівском Русю. Жытелі тых штырьох одорваных од звертой Лемковины сел называли себе Руснаками, Русинами. Хоц з Лемковином одділены были польскыма селами, то до русиньскых сел, Литмановой, Орябины, Камюнкы, Странян, было лем за горку. То з нима «тримали». Хлопы дротували горці, бабы пряли, білили полотна, шыли облечыня. Были два млины – єден в Явірках, другій в Чорній Воді.

Стара Хыжа

«На осін, як ся зобрало лен, то ся потім так білило на полях, пізнійше треба было дати до воды, попритискати каменями, потім вытягнути тото на пец, сушыти, но а потім терло ся на терлици. Як ся гарді вытерло, то ся чесало і пряло вечерами. Люде пряли і співали. Такы вечіркы были. Де ся світило, то мы летіли, співали до рана, оповідали ріжны байкы, ріжны такы історийкы до сміху» – споминала давны часы Матрона Ґєрас з Чорной Воды, вроджена в 1929 році*.

«До школы єм ходила. Штырі клясы скінчыла єм в Явірках. По польскы мали сме єдну годину, а три по рускы» – оповідала Марта Ґєрас.

Учытельком є тепер внучка Марты, а фактичні – Матроны, Аґєшка. «Од років зберам родинны памяткы. Старам ся як найвеце дознати про історию тых земель» – оповідат Аґнєшка. В одремонтуваній хыжы, кєд ся поведе зобрати грошы, хоче зорґанізувати свого рода ізбу памяти, а найліпше місце, котре бы жыло, як давно, по старому. Маленьку хыжку од все называли Старом Хыжом. «Не знам, кілько має років, але прабаба Александра як жыла, бесідувала, же тота хыжа уж товды была стара» – бесідує Аґнєшка Стопка.

Не єст то родинна хыжа прабабкы і бабкы, тота находила ся выже села, під Свинярками. Але тамтой хыжы уж неє, збурили по выселінях. Раз было мало, то выселяли Шляхтівску Русь аж трикратні…

«Якоси в квітни, маю 1945 рока поприізджали гев возы і нас вывезли на Новый Санч, там до потягу і вывезли до Росиі. То цілый тыжден ім зышло, бо то было барз дуже люди: Явіркы, Чарна Вода. А в Новым Санчы то мы там сідили цілый тыжден на дворі, коло стациі. І там ся нас нихто не звідал, што мы іме» – споминала Марта Ґєрас.

З Росиі втікали, вывозили зас. Вертали з Німец – выселяли на Захід

«В Росиі – там не было як гев. Єдны были близко Москвы, інчы поза. (…) Сідили сме там ціле літо, робили на тых степах в поли, при зерні. Але нихто не давал ани грошів, ани істи. Што сме взяли, з того сме жыли» – бесідувала. Люде не хтіли гын оставати. Не мали де мекшати, докватеровували іх до чужых люди. Хтіли вертати. «А як мама пішли до міста, до Кіровограду і хтіли папері і іхати домів, а та пані [солдатка] ґадат так: Ту неє ниякого повороту, як сте приіхали. Найвыже до Катыня підете, а мы не знали, што то за Катынь, де то тот Катынь»…

Повело ся родині Куликів вернути. По році, зас зачали выселяти. Александру лишыли, была мужата за Поляка з Обідзы, діти, в тым бабка Аґнєшкы – Марта, были або на службі в польскых родин в Щавници, або на роботах в Німцьох. Коли вернули до хворой мамы, то іх в 1950 році выселили до Валбжыха, отец вмер рік скорше.

Шляхтівску Русь в рамках Акциі «Вісла» першыраз выселили в 1947 році, а черговый – три рокы по офіцийным єй закінчыню, як люде повертали з робіт.

«Мама были там може з рік і пришли гев [до Чорной Воды – прип. ред.]. Самы гев были, а югасы каменями нераз в них метали».

По выселінях хыжы бурили або ґуралі скупували за пару ґрошів до паліня. «А новы хыжы, такы ліпшы, то си брали дармо. (…) Мама мали добрый дім. Два вікна, сін, підлога. Мама пішли на грибы і як вернули, то дому уж не было, звалили. (…) Тілько же вошли іщы вікном, позберали, што было, горці (…)».

Александра перенесла ся до інчой хыжы. Была без вікєн, дверів, маленька. З помочом сусідкы Носалькы нашла в ріці двері. З інчой хыжы, бо як ґуралі зваляли, то вымітували, што попало. «Тепер осадникы добрі ся односят. Лем як мама на початку гев сідили, то іх вызывали. Не лем они, бо гев і бачы пасли, то некотрый югас кричал, бил каменями. Мама плакали (…)».

Нелегкє сусідство

Подібні запамятал тамтот час Явірчан, пан Іконяк, што походил, як бесідувал – з Руснаків, што од поколінь мешкали в Явірках. Вродил ся в 1934 році. Оповідал, што люде з Явірок были трикратні выселяны. В 1945 році через росийскє войско. Тых, што вернули, зас забрали в 1946 році – тым разом Полякы. Вывезли іх до Нового Санча і передали Росиянам. В 1947 році зачали вывозити на Захід, головні тых, котрым повело ся втечы з Росиі. Діда п. Іконяка взяли в 1946 році до Явожна. Тримали гын піл рока. Тринадцетлітній Іконяк мусіл собі в тым часі радити сам. Пак іх вывезли під Любін, робили в Державных Рільничых Ґаздівках. Коли вернул до рідного села, хыжу выкупил од осадника. Уважал, што бывшых жытелів тых земель барз планно трактували новы мешканці.

Вельо років минуло од тамтого часу. По бывшых жытелях остало в векшыні уж лем ехо споминів. Але єст іщы хыжка, котра неєдно виділа, неєдного выкормила. «Баба Матрона до кінця жытя іла чыр, значыт муку розроблену на воді, легко осолену. Хотіла бы-м, жебы хыжа была на хосен поколіням, як жывый скансен, місце, в котрым могла бы-м орґанізувати варштаты на тему фольклору і істориі тых земель» – реляцийонує Аґнєшка Стопка, яка зорґанізувала соспільну колекту, жебы зобрати грошы і уратувати міцно знищену уж хыжу, а бодай не найчастійше фотоґрафуване місце в Чорній Воді і околици.

«Хочу сохранити од непамяти тото, што было, бо з істориі можеме ся вельо навчыти. Того, як жыти в згоді з натуром і людми, як быти сильным наперек проблемам, як молити ся до Бога, як робити для спільного добра, як співати і гуляти, бо то приносило радіст і прикрашало світ» – вычыслят.

Ци вартат? Знате одповід.

Фот. Архів Аґнєшкы Стопкы

* Інтервю з п. Мартом Ґєрас з 22.8.1994 р., переведене Геленом і Генриком Блімель. Джерело: архів Аґнєшкы Стопкы