Із нашой історії: Анатолий Кралицькый, незнамый фотоґраф

В місяці фебруар сьме собі припомянули вызначный юбілей єдного із вызначных особностей Русинів – Анатолия Кралицького, і то 120 років од його смерти. Анталолий Кралицькый (світьскым меном Александер Кралицькый, псевдоніми: І. Васильевічъ, Асколдъ, Иванъ Нодь) ся народив 12. фебруара 1835 року в селі Чабины, котре ся днесь находить на теріторії Словакії, тогдішнє Угорьске кральовство. Быв то монах василияньского чіну, педаґоґ, писатель історік і етноґраф, фолклоріста на Підкарпатьскій Руси. А. Кралицькый учів теолоґію в монастырьскых школах при Краснобродьскім і Маріяповчаньскім василияньскых монастырях. По тім, што быв высвяченый за ґрекокатолицького священика (1858 р.) учів у школі Маріяповчаньского монастыря. Од 1869 року быв іґуменом Мукачівського монастыря св. Миколая, котрым зістав аж до смерти.

Кралицькый быв учньом Александра Духновіча. Як народный будитель періоду пізного романтізму пропаґовав ідею панславяньской єдности, в чім видів можливость выратованя Русинів од мадярізації і народной асімілації. Зохабив по собі того много. Повісті, оповіданя, публіцістічны статі, переклады, етноґрафічны досліджіня але і популарны освітні брожуры. Мав і богату корешпонденцію з іншыма представителями русиньского народного возроджіня. Звернути увагу треба і на його серію короткых статей з історії різных русиньскых монастырів Угорьского кральовства (1863 – 1890), ці на ґеоґрафічны досліджіня о Русинах на север од Карпат. Але написав і біоґрафічны матеріалы о вызначных діателях русиньского народного возроджіня 19. столітя.

Анатолий Кралицькый намагав ся писати російскым языком і векшость його творів была публікована в русофільскых журналах і новинках Підкарпатьской Руси і Галичіны. Міджі його прозаічны творы належыть і серія оповідань, з котрых многы писав під псевдонімом, і котры занимають ся сельскым „підкарпатьскым“ або „угроруськым“ жывотом. Написав і дакілько історічных повістей, з котрых найзнаміша є епічна повість зо жывота леґендарного князя Лаборця, яка была опублікована в русофільскім журналі „Галичанинъ“ в 1863 році і котра ся пак выдала іщі многораз.

Вмер 11. фебруара 1894 року в Мукачеві, днешня Україна, тогдішнє Угорьске кральовство. У своїм роднім селі, в Чабинах, має свій памятник а перша школа з русиньскым навчалным языком на Словакії, котра выникла якраз в Чабинах, є присвячена тому вызначному родакови. Малохто знать, же окрім вшыткого, што сьме спомянули, быв Анатолий Кралицькый і фотоґрафом.

Професор Франтішек Тіхи, котрый занимать ся Кралицькым говорить, же дня 10. юна 1924 быв з нагоды оправы турні церькви св. Миколая при мукачівськім монастырю найдженый гарок папіря, на котрім была в середині першой сторінкы наліплена фотоґрафія Русина в гуцульскім крої і з обох сторінок написаный тот текст:

Памятноє

Всім по нас живущимъ
на вічну памятку,
Мерцелъ Васілія
приношу на гадку.

Иже нижайшаго
сословия бывше
єстєственый разумъ
получівше съ выше.

Не уміющъ чести
ниже рисовати,
а став ся художникъ
зъ Божой благодати.

Зодчеству при отцу
учілся од мала,
теперъ гді ділаєтъ,
везді єго хвала.

Сія тоже вежа
руковъ его діло,
наньже токмо зріти
всімъ русиномъ мило.

Рожденъ въ Марамороши
у Липши глласящей
а при Надь Акъ ріки
недалеко сущей.

Тутъ єго родичи
какъ Німці приспили,
въ восточномъ обряді
крестити веліли.

А такъ Василь въ руськомъ
обряді ховался
і въ ношіню одеждь
все уподоблялся.

Се зді зрімый образъ
фотоґрафомъ знятый,
єгоже достойно
въ памяти держати.

А то вже въ трицатомъ
житя свого году
сию сооружилъ
всімъ нам на выгоду.

Тот текст поясньовав, хто є на фотоґрафії. Дізнаваме ся, же то ставитель Василь Мерцел, котрый ся народив в селі Липча, в Мараморошскый жупі. Має 30 років і збудовав не єдну будову. Збудовав і церьков коло котрой є на фотці. Під фотоґрафійов є написане, же єй зробив отець Анатолий Кралицькый. Документ є без датуму і походить із 70-тых аж 80-ты рр. 19. столітя. Фотоґрафія ся нажаль не всокотила. Але вопросом є, як міг быти Кралицькый, простый монах, скушеным фотоґрафом. 60-ты рокы 19. столітя были періодом першых фотоґрафій. На Підкарпатю быв втогды професіоналный фотоґраф лем в Ужгороді. Із Корешпонденції Кралицького з 1866 року ся але можеме дізнати, же досправды быв фотоґрафом а знав і сам зробити знимкы.

13-го фебруара Й. Ф. Головацькый, професор Львівской універзіты, просив Кралицького, жебы зробив дакілько фотоґрафій людей в народнім крої про його збірник. І написав: „Попросив ня бібліотекарь в Санкт Петербурґу, жебы єм му загнав фотоґрафії зображаючі Русинів в народнім крої.“

19-го мая Головацькый в писмі православному священикови у Відню М. Ф Раєвському пише тото: „Анатолий Кралицькый мі обіцяв фотоґрафії ґрупы Русинів. На нього ся можеш обернути – він сам присвячать ся фотоґрафованю.“

26-го юна Анатолий пише писмо М. Ф. Раєвському: „Маю честь загнати Вашому высокопреосвященьству на етноґрафічну выставку, мнов зроблену фотоґрафію хлопа – Русина з Марамороша. Фоткы з мойой околіці пішлю пізніше.“

Нажаль, не всокотила ся жадна фотоґрафія, котру зробив Кралицькый. Не знаме повісти, якый быв ровень його професіоналіты. Але можеме сміло повісти, же то быв єден із першых міджі Русинами, кідь нє першый, котрый ся тов новотов занимав. І так міджі вшыткыма талентами, котры Кралицькый мав і роботов котру про Русинів зробив, можеме выздвигнути і тот мало знаный факт.

Петро Медвідь

Жрідла:

Павло Роберт Маґочій, Іван Поп – Енциклопедія історії та кулитури карпатських русинів. Видавництво в Падяка, Ужгород 2010.
Milan Jasík – Anatolij Kralický, rusínsky spisovateľ a historik 19. storočia. Gréckokatolícky farský úrad, Čabiny, 2004.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА