Іван Медєші: Не хочу робити револуцію у моїй улічці в Керестурі

Літній, теплый юловый день в Руськім Керестурі. Домашні ся ходять схолодити на свою рівєру. На каналі Дунай – Тиса – Дунай, котрый іде поза село, є збудованый базен під голым небом. Не бракують, як у досправдовій вакаційній дестінації, ґастро службы.

Тоты забезпечує недалека рештаврація з літньов терасов – Чарда Лонґов. Там, під амбрелами проти сонця, чекам Івана. Має так пів годинкы на то, жебы зробити розговор. Через павзу на обід. Пак аж по пятій пополідне. Одбігне з дому. Намісто обіда будеме ся бавити о його Їджіню, але нелем о нім. Холем так ся насытиме.

Enfant terrible русиньской літературы, котрый у 2007-ім році здобыв Премію Александра Духновіча за русиньску літературу, в році 2019 словацьку літературну премію Anasoft litera за книжку Їджіня, а тот рік є знова в десятці номінованых за книжку Вількове, метаморфозовав на роль компютерового тестера. Іщі му треба подокінчовати роботу, бо на далшый тыждень іде зо свойов родинов на вакації ку морю.

Не приходить жадна богема, але скромный, інтеліґентный і чутливый чоловік, котрый знать слухати, а інтересно і чутливо одповідати.

Іване, одкыль і коли єсь в собі обявив, же хочеш штось писати?

Одкыль? Кедь жыєш тридцять років у такій землі як Сербія, та мусиш собі штось найти. Все в чоловіку быв якыйсь такый тиск. І почав єм чітати даякы інтересны книжкы як Вуді Аллен, Даніел Хармс, Буковскі, і десь єм в собі видів, же таке штось быв єм хотів, а і міг робити. Но і кедь єм почав, стало мі то такым добрым вентілом. Кедь тя помпують під притиском, та пак десь мусиш то выпустити. Но лемже не было то таке легке, як при тых споминаных писателях. Значіть, кус по кус, десь од 2004-го єм почав писати, но і за 15 років ся і дашто подарило. Наприклад тота книжка Їджіня.

Є інтересне писати в тій державі. Може ту быти так 15 тісяч людей як потенціалных чітателів, но не каждый чітать. Значіть, може ту быти так тісяч людей, і знаш, же на тім не заробиш. Але было то таке гобі. А може бы єм і перестав писати, кебы ся мі не отворила тота можливость на Словакії. Бо писати про сто людей є інтересне на даякый час, але пак ті треба даякый імпулз, жебы-сь штось дале робив.

Кедь были такы славны умелецькы періоды у 20-ім столітю, наприклад бітнікы, вшыткы фунґовали в такых ґрупах. Стрічали ся писателі, малярі, музиканты. Інтелектуална верьства ся позберала довєдна і вєдно фунґовала. Маш ты коло себе таку інтелектуалну ґрупу, з котров комунікуєш, в котрій ся підтримуєте?

Інтересным є, же было в Керестурі таке дашто. Были фанзіны, панкбенды. Все споминам Глас ректума, Керестурски пендрек, была панкова ґрупа як Шмерц мертвей здохлїни, Парадокс, і мы мали свою капелу. Была ту така ґрупа людей, і я в ній быв молодый, може наймолодшый, зато все єм їм хотів доказати.  Іщі все, кедь пишу, та мам в голові тых людей, же они будуть першы чітателі, і кедь їм не буде ся любити, та нич єм властно не зробив. Є то перша про мене така уровень оцініня, ці штось добре написав єм або ніт. Значіть, были сьме ту така ґрупа, но днесь уж може лем двоми-трьоми іщі штось роблять в уменю.

Ты сам повів, же кедь пишеш по русиньскы, тот потенціал чітателів не є такый великый. Ниґда єсь не роздумовав, лем зато, жебы мати якусь векшу сатісфакцію, же веце людей прочітать твій твор, жебы-сь писав по сербскы?

Мав єм даякы ідеї. Лемже, лем на тім языку, на котрім бісідую, лем на тім можу писати. Писати на сербскім бы было таке, як кедь граєш на ґітарі, видиш, же ґітара ті не іде, та давай, буду грати на клавірі. Лемже лем ґітара є тото, на чім можеш дашто добре заграти. Міг бы єм лем перекладати на сербскый. І пробовав єм, лемже не звучало то добрі. Зато пишу лем на тім нашім русиньскім языку. Кедь Воловар (Марош Воловар, словацькый выдаватель книжок Івана Медешія, позн. ред.) то хоче перекладати на словацькый, в порядку.

Писати на сербскім бы было таке, як кедь граєш на ґітарі, видиш, же ґітара ті не іде, та давай, буду грати на клавірі. Лемже лем ґітара є тото, на чім можеш дашто добре заграти.

Остатні дві книжкы, котры ті вышли, вышли лем по словацькы. Їджіня і Вількове. Но ты маєш свій русиньскый рукопис. Маєш план, жебы то выдати і по русиньскы?

Мав єм даякы ідеї, же дашто з того бы може могло выйти і по русиньскы. Тяжко пояснити дакому, хто не є одтыль, чом то ту не вышло по русиньскы. Пословіця говорить, же не треба срати там, де ся їсть. Дакотры з тых оповідань бы єм ту не міг выдати. Не вшытко з тых двох книжок бы ту могло выйти, але помалы уж може бы ся з них назберали такы, котры бы ту могли выйти як єдна книжка. Ту то чітать сусід, мама, мам ту о собі зробленый даякый „фалшывый“ образ, і тым бы ся скінчів. Перед тым єм ту выдав єден роман, і рік єм быв шаленый у валалі.

Споминав єсь загранічных авторів, котрых чіташ. А што русиньскы авторы? Маш дакого облюбленого?

Суть ту і добры авторы, і вельо смітя. Даколи роздумую, ці мы маєме даякы крітерії, кедь публікуєме. Але кедь єм споминав Глас ректума і Керестурски пендрек, там барз добры творы выходили. Теперь недавно Славко Винаї выдав свою книжку, і то барз добра книжка (Славко Винаї вєдно з Іваном Медєшійом і Наталійов Рибовіч здобыв Премію Александра Духновіча за русиньску літературу, в році 2020 му вышла книжка поезії Уровнї свидомосци, позн. ред.). Так само він барз добрі робить театер. Добру книжку написав Саша Сабадош. Але аж і сам Костельник быв добрый писатель, або Михал Ковач.

Не прямо, може з іронійов, але у своїх текстах часто одкликуєш ся на войну, котра была в бывшій Югославії. Ты быв втогды хлопець на основній і середній школі. Є то так, же доднесь з войны чуєш травму, з котрой ся мусиш выписати?

Травм ту є вельо. Нелем тота война, але то, што по войні ту діяло ся. Є то єдно підціньованя здравого розума, што ся у нас на політічній сцені діє. Але гей, война, то быв єден абсурд. Бомбардованя НАТО, Сербія проти цілого світа, то, што стало ся у Босні і было то штось страшне. Много людей з Керестура вмерло. Ты єсь хлопець, знаш тых людей, каждый день в телевізії вказують мертвых, смотриш на то. Родічі нам боронили на то смотрити, але быв то ненормалный способ роснутя.

Ціла тота кріза мала вплив на моє формованя. Од цілой той крізы єсь хотів втечі у своїй голові. І то ся дало через філмы, музику із Западу. Но і то тя выформує.

1990-ты рокы на Западі, в Америці, мож брати як даякый найліпшый період у 20-ім столітю. В нас то было цалком наопак. Мы сьме ся фокусовали на то, жебы сьме MTV смотрили, або даякы книжкы чітали. Я наприклад нич од нашых авторів не чітав (сербскых, позн. ред.), філмы нашы єм не смотрив, музику нашу єм не хотів, вшытко єм брав за глупе. Зато може і іншак пишу. Значіть, ціла тота кріза мала вплив на моє формованя. Од цілой той крізы єсь хотів втечі у своїй голові. І то ся дало через філмы, музику із Западу. Но і то тя выформує.

Кілько років по скінчіню войны тырвало, покля ся подля тебе то вернуло до нормалного?

Тяжко є дефіновати, ці тото теперь є нормалне, і што є тото нормалне. Я думам, же іщі все не жыєме нормалный жывот. Теперішні власти мають вшыткы медії. Корупція ту на штоденнім порядку. Уж ани ся не оправдають люди, же ся робить крімінал. Подля мене і тото теперь є ненормалне.

Але і втогды сьме были доста ізолованы як Сербія од світа. А мы в Керестурі были іщі ізолованы од Сербії. І моя мотівація писати там десь зачінать – у ізолації.

Але може быти, же по войнах пришло дашто нормалне, бо войны были найненормалнішы. Може десь по 5-ім октобрі 2000-го року, по політічны перемінах, штось нормалне почало, квазі нормалне (5-го октобра 2000-го року десятьтісячі людей із цілой Сербії по сфалшованаых выборах пришли до Белеграду і протестовали в уліцях проти Слободана Мілошевіча, што вело ку його політічному кінцю, позн. ред.). Але і втогды сьме были доста ізолованы як Сербія од світа. А мы в Керестурі были іщі ізолованы од Сербії. І моя мотівація писати там десь зачінать – у ізолації.

У 2000-іх роках ту в Керестурі сьте досправды мали богату умелецьку сцену, вельо акцій сьте робили. Быв за тым і такый імпулз по войні вернути до нормалу?

Думам, же гей. Втогды Борис Варґа взяв МАК (русиньскый часопис про молодых, позн. ред.), і мы в нім мали велику слободу експеріментовати. Він мі дав вельо простору, выдав єм там три книжкы. Про молодого автора то є барз вельо. Пак єм здобыв Премію Александра Духновіча, то быв далшый імпулз про мене. Но верну, в МАК-у быв втогды великый імпулз і енерґія, жебы сьме штось робили.

Наприклад в Сербії 1990-ты рокы были такы повны енерґії, были рокенроловы капелы, была величезна продукція доброго. Як пришло ку політічным перемінам, люди уж не чули, же ся мають проти кого бороти, і ціла тота енерґія впала.

Маєш словацьку літературну нагороду, але ты іщі у 2007-ім році здобыв Премію Александра Духновіча за русиньску літературу, за поезію. Бы то зборник поезії трьох авторів. Пишеш уж довго. Маш такы періоды, же не пишеш нияк, або все дашто собі записуєш?

Міг бы єм повісти, же єм нонстоп писав. Мам написаны творы, котры не суть публікованы. Поезію єм нонстоп писав. Мам понад 300 непублікованых стихів, два непублікованы романы, мам оповіданя може іщі на єдну книжку. Но теперь, кедь Воловар повів, же не може перекладати, дакілько місяців не пишу, што є якбач найвекша павза. Але і скоріше єм думав, же не буду писати, но все тя штось потягне дале. І теперь єм дістав пропозіцію писати про Общество русиньской літературы. Значіть, не перестану писати.

Яка є твоя співпраца при выдаваню книжкы з редактором? Зохабиш собі вычеркнути текст? Як неґоціюєш? І яка робота з редактором на Словакії, і дома в Сербії?

З Воловаром знать быти вшелияк, але на кінцю є добрый резултат. Думам, же єм толерантный, но суть тяжкы моменты. Даколи роблю штири місяці на оповіданю, і він повість, же векшый блуд не видів. Так наприклад было по книжці Їджіня, кедь уж єм думав, же єм дахто і дашто.

Кедь єм выдавав ту, Борис Варґа мі цалком зохабив слободу. Він ся мі нияк не мішав до тексту, лем робив лекторьску роботу. Значіть, з того, што робить Марош Воловар, знать быти тиск, жебы підняти текст на якостнішу уровень. Думам, же якбач не треба цалком дати слободу авоторови, але на добрый способ го напрямити.

Тот рік у вас буде списованя. Вельо людей одышло за роботов, міґрація, є можливость, же комуніта Русинів у Сербії ся буде зменшати. Плус, а то всядыль, асімілуєме ся. Як то видиш, будеме мати новы ґенерації русиньскых войводиньскых авторів, або вы може послідні писателі?

Уж веце раз в історії вызерало, же готово. Треба зеперти медії, не є кому робити, хто бы чітав, хто бы писав. Але все ся хтось новый появив. І теперь то вызерать так, же то не має смыслу. Но думам, же хтось ся появить. Нихто ту на тім не заробить пінязі, але все ся появить хтось, хто любить чітати, хто любить писати, і робить то про себе. Не залежыть то од чісла людей. Старчіть, же при єднім най ся запалить тота іскра до огня ентузіазму, і буде то дале іти.

Правда, є нас дакус менше, але то не мусить быти конець. Я думам, же ту все іщі будуть люди, і слідуючіх сто років. Аж кедь вымреме, та нич не буде.

Правда, є нас дакус менше, але то не мусить быти конець. Я думам, же ту все іщі будуть люди, і слідуючіх сто років. Аж кедь вымреме, та нич не буде. Покля нас є дакілько тісяч, все буде дашто.

Якы маєш планы на найблизшый час? Хочеш дашто выдати по русиньскы?

Не знам. Я нич не планую. Думам, же недобрі бы было ту штось выдавати, што бы єм повыберав з написаного, бо то бы не быв правый образ мене. А на другім боці не хочу робити револуцію у моїй улічці в Керестурі. Ліпше мі є зо себе робити ідіота на Словакії, а ту най єм компютеровый тестер. Уж єм ту пробовав зо себе ідіота робити, а не мам з того нич, лем проблемы.

А і про діти, не знам, ці є ліпше, жебы мали шаленого отця, або отця, котрый крыє шаленство. Але я знам, же і кедь выйде книжка на Словакії, жыєме в добі інтернету, значіть, можуть ня і ту розкрыти.

А даякый літературный сон? Дашто, што бы єсь хотів, жебы ся ті подарило?

Найвеце, што ня теперь інтересує, то є, жебы єм мав переклады моїх книжок. То окрема фрустрація. Почали переклады на ґрузійскый, мадярьскый, російскый, чеськый. Але іде то барз помалы. Но тото мій сон, жебы уж даякый переклад ся подарило докінчіти.

Іван Медєші (1982 р., Вербас) выростав у центрі войводиньскых Русинів – в Руськім Керестурі. Універзітны штудії закінчів у Новім Саді. Публіковати зачав у 2004-ім році в панковім маґазіні Керестурски пендрек. Як співавтор поетічной збіркы Трилоґия із 2006-го року здобыв Премію Александра Духновіча за русиньску літературу. У 2007-і році му вышла книжка оповідань під назвов Хтошка од мнє двох нєнормални і в році 2011 „роман ґенерації“ Шпацири по сподку дунца (Шпаціркы по споді фляшкы на заваряня). Од 2010-го року є знамый і в словацькых кругах чітателів. Якраз в тім році му выдавництво Valal выдало тітул з назвов Kvaśna kňižka, што быв выбер його сатірічных стихів, феєтонів і репортажів. Якраз тото выдавництво друковало на Словакії русиньскых авторів із Войводины з тым, же їх творы не перекладало, выходили у войводиньскім штандарді русиньского языка, но в переписі на латиніку. Медєші у 2019-ім році здобыв словацьку літературну премію Anasoft litera за книжку Jedenіe (Єдзенє – Їджіня). Книжка была в діялности выдавництва Valal вынятком. Рукопис книжкы автор ниґда не выдав у Сербії по русиньскы. Свій твор дав выдавництву, котре веде Марош Воловар, якый збірку оповідань переложыв на словацькый язык і книжка вышла у 2018-ім році. Єднако Медєші з Воловаром поступали в припаді книжкы Vilkovia (Вількове), котра вышла в році 2021, і тот рік є знова в десятці номінованых на Anasoft litera.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА