Іван Ковач: русиньскый політік, котрый сидів із Солженіціном

Минать 110 років од народжіня Івана Ковача – русиньского правника і політіка, котрый походив із Підкарпатьской Руси.

Быв єдным із тых, котрых твердо дотулили ся совітьскы репресії по анектованю Підкарпатя і приєднаню до совітьской Україны.

Русиньскый політік і правник

Народив ся Іван Ковач 2-го юна 1912-го року в селі Зарічя. Учів ся на руській ґімназії в Мукачові, потім штудовав на Універзіті Карловій в Празі, на універзіті в польскім Познаню, і на мадярьскых універзітах в Печі і Будапешті.

Почас штудій в Празі быв Іван Ковач орґанізатором русиньскых русофільскых штудентьскых обществ і редактором новинок Наш карпаторусскій голосъ.

В крізовім році 1938 быв членом Централной руськой народной рады, котра была русофільской орьєнтації. Ковач підтримовав намагу рады о наповніня права на автономію Підкарпатьской Руси, но вєдно із сохраніньом інтеґріты і сувереніты Чехословакії.

По выменованю першой автономной влады Підкарпатьской Руси Андрія Бродія быв скретарьом міністра Штефана Фенцика, но не мав промадярьскы сімпатії як його міністер.

Розпад ЧСР і обсаджіня Підкарпатя Мадярьском было про Івана Ковача особнов траґедійов і страчіньом ілузій о його бывшых русофільскых колеґах, із котрых нараз были мадярьскы патріоты. Мадярьскыма урядами быв кваліфікованый як політічно несполягливый і быв під поліцайным мерьком.

Войновы рокы

По заатакованю Совітського союзу Німецьком і выголошіню войны Мадярьском быв інтернованый і посланый до тзв. робочого лаґру.

По неуспіхах 1-ой і 2-ой  мадярьской армії в Сталінґраді были мадярьскы власти примушены выголосити цілкову мобілізацію, што значіло, же до армії зачали брати і політічно несполягливы особы. Так на ярь 1943-го року до армії наступив і Іван Ковач і одышов на выходный фронт.

О рік пізніше, коли зачала мадярьска армія цофати назад, Ковач зачав орґанізовати дезерцію вояків русиньского походжіня. Прозрадили го і майже дістав смертельну кару. Пережыв вдяка скорому посту Совітів на теріторії Мадярьска по тім, што Румунія выступила із союзницького звязку з Німецьком, вдяка хаосу в мадярьскых політічных кругах і слідуючому розпаду мадярьской армії.

Сидів із Солженіціном

Од септембра 1944-го року робив Іван Ковач тлумача в штабі 2-го Україньского фронту під веджіньом маршала Малиновского. Войнова анабаза Ковача скінчіла у Відню. В маї 1945-го року быв менованый дочаснов мадярьсков владов уповномоченым мадярьского Червеного креста про репатріацію мадярьскых гражданів із німецькых концентрачных лаґрів з центром в Празі.

По сповніню той задачі жадав о обновліня свого чехословацького гражданства і зачав ожывльовати русиньскы штудентьскы общества в Празі. Знова вернув ся і ку публістічній роботі. Но тотраз была сфера його діяня обмеджена малов кількостьов русиньскых штудентів, котры приходили до Прагы вже лем із выходной Словакії.

Підкарпатя было під Москвов, значіть русиньскы штуденты до Прагы ся уж одтыль не дістали. Докінця і тоты зо старшых рочників, котры хотіли докінчіти штудіюм в Чехословакії, мусили таїти своє походжіня, бо были на основі Бенешовых декретів выглядаваны поліційов і передаваны совітьскым орґанам як совітьскы гражданы.

В октобрі 1948-го року быв Іван Ковач затриманый чехословацьков тайнов службов StB і обвиненый із участи у фашістічнім русі на Підкарпатьскій Руси в 1930-ых роках під веджіньом Штефана Фенцика.

Пізніше вказало ся, же то было зроблено на розказ совітьской тайной службы. Зачатком 1949-го року быв переданый совітьскым аґентам МҐБ (пізніше КҐБ). Тайно, через Відень і Будапешт, быв перевезеный до СССР. В Москві быв Іван Ковач одсудженый на 10 років арешту. В ґулаґу быв 7 років, сидів там вєдно із російскым писательом, дісідентом Александром Солженіціном.

Жывот в Кошыцях

10-го септембра 1956-го року, зо зачатком реформ Хрущова, было обвиніня проти Івана Ковача Воєньсков колеґійов Верьховного суду СССР зрушене, было му признане його чехословацьке гражданство, і дозволили му одыйти до Чехословакії.

В Празі на желізнічній штації знова затримала го StB і Ковач одсидів собі далшый рік в арешті на Панкраці. По році быв пропущеный без поясніня і одышов жыти до Кошыць.

Там учів російскый язык на Універзіті Павла Йозефа Шафарика, орґанізовав Пушкіновы фестівалы російской поезії, 25 років стояв на чолі містного Руського клубу. У 1960-ых роках остро полемізовав із пряшівскыма українізаторами Русинів.

Написав і інтересны памяти, котры в комуністічній Чехословакії не могли быти публікованы. Посередництвом його родины были тайно перевезены до США і уложыли їх до Солженіціновой Всеруськой мемоаровой бібліотекы у Вермонті. Іван Ковач умер 12-го новембра 2002-го року в Кошыцях.

(Подля книжкы Ivan Pop: Podkarpatská Rus – osobnosti její historie, vědy a kultury протлумачів, обробив і скоротив Петро Медвідь.) Фото: rusyn.sk.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА