Інтересовны стихы медже вершами 

Раз

Рукы заламумвала знаєма, жыюча на Украіні. Она – Украінка, соспільна діячка, а єй дорослий сын выступил о так звану «карту Поляка». В інчых листах другы просили ня прислати запрошыня з Польщы, жебы достати «як найліпшу» шенґеньску візу. Тоты приміры не были бы особливы, кєд бы не тото, же проходила товды ескаляция войны на сході Украіны, а економіка державы постепенно добивала до дна. Хоц єм за миром і мирным рішаньом вшелеякых проблемів, так в тым припадку не был єм спокійний. Роздумувал єм, ци выслати запрошыня тым, котры повинни боронити свойой землі, то честний поступок? Тоты, котры хотіли чым скорійше выіхати до Европы, были подібно Украінцями, котры мали бы обовязок боронити свойой державы. Чом хотіли втікати, декувати ся в спокійній части світа, жебы іх украіньска армія не мобілізувала? Чом не хотіли іти в Донбас? І кого тоты Украінці виділи як валушных і годных за них піти «в солдаты» та боронити своіх степів? Котре войско мало бы хоронити такых козаків, іх родин і хыж?

Карта Поляка то документ, котрий доказує приналежніст до польской нациі. Каждому, хто єй має, прислугуют чысленны права записаны в законі з дня 7. вересня/септембра 2007 р. Жебы єй отримати, треба довести перед консульом польскє походжыня, як тіж знаня польского языка, істориі і польской культуры. Сын украіньской діячкы тото вшытко доказал. Його мотивация «остати Поляком» вказала ся барз сильна.

За даныма польского міністра заграничных справ, до початку 2014 р. праві 60 тис. громадян Украіны достало карту Поляка. Серед них, думам, і тоты, котрых мала она сохранити лем перед бранком на войну. Єдиний, по розпаді Совітского Союза, повселюдний спис населіня з 2001 р. подає, што на Украіні жыє праві 144 тис. люди, ідентифікуючых ся як Полякы. Такой половина з них до 2014 р. достала карту, а тисячы дальшых достали єй за останті два рокы.

За совітскых часів чысло зарахуваных Поляків было о вельо більше. За переписом з 1926 рока – 476 тис. А памятати треба, же украіньска радяньска держава была товды дуже меньша. Зачынала ся за Збручом, не обнимала приналежных до Польской Республикы цілой Галичыны і Волыня, автономічной Підкарпатской Руси в составі Чехословациі, румуньскых земель – Буковины і Бесарабіі, а окрем того Крыму. Прото польскы дослідникы і меньшыновы орґанізациі, подібні як русиньскы і лемківскы, неґуют подаваны украіньскым статистычным урядом невіроятны, занижены чысла нацийональных меншын. До того тамтышні власти постійно порушуют і обовязок орґанізуваня списів. Спис меншын на Украіні «орґанізуют» сусідні державы. То карта Поляка, ци Мадяра є пробом порахуваня меншын і на териториі Украіны. Мадярскій уряд влады подає, же до кінця 2014 р. праві 94 тис. жытелям Підкарпатской Руси признано мадярскій пашпорт. Чысленніст русиньского населіня нелегко зрахувати, никотра сусідня держава того консеквентні не зробит. Мож бы єднако обдумати на тото хытрий плян і довершыти го, хоснуючы дакє заохочыня.

Два

Послідньом акцийом «масовых» лемківскых поворотів з выселіня на Лемковину, котру єм запамятал, была тота з половины вісемдесятых років. Не єм в силі подати чысла вертаючых. З парох причын, тяжко го назвати. Основна єст тота, же товды ани польскы власти, ани украіньска монополистычна орґанізация (УСКТ) не признавали Лемків, Русинів як окремой етнічной ґрупы. Ниґде, в урядовых друках і писмах, не мож было ся записати Лемком. Польща то была унітарна, моноетнічна краіна. Не было ниґде выдрукуваного урядового діаґраму, де мож было бы вписати нацийональніст. Запамятал єм лем єден друк, де таку деклярацию мож было зробити – то был формуляр, якій треба было выполнити при принятю на студиі. Лем же, окрем Югославіі, во вшыткых державах комуністычного бльоку, Русинови дозволене было записуваня ся лем за Украінця. Доднес лем таку выключну пропозицию дают Лемкам, Русинам украіньскы орґанізациі (як в неславній летучці, пошырюваній украіньскыма орґанізациями і поєдныма Украінцями перед повселюдным списом з 2011 р. в Польщы). Але была і друга, важнійша, причыня поворотів, котры найчастійше одбыли ся без зміны місця прожываня. Тамты рішыня мали інчу мотывацию. Зато не повім, кілько осіб лемківского походжыня репатриювало ся товды на своє, бо в тамтым часі ани не было тото основне. Хоц акция «поворотів» Лемків од 1983 р. была інтенсывна, то не дам сой за тото руку одрізати, же на Лемковину реальні вернул хоц єден Лемко. Речены подіі – хоц проходили зараз по першых Лемківскых Ватрах в Чарній – не мали великого повязаня з презентуваным на них русиньскым одроджыньом. Експортация на Лемковину не мала нич спільного з дотримуваньом заповіди предків. Она мала ся лем оплатити.

Але початків цілого того замішаня треба глядати в 1979 р. Для пізнійшой лемківской псевдо-репатрияциі основне значыня мала скорша о пару років іслямска революция в Ірані. Там, по великых соспільных протестах против намітуваню прозахіднього стилю жытя і великым, головно американьскым, концернам, скінчыли ся товдышні уряды. З державы втюк шах, а в Ірані проголошено іслямску республику. Проявили ся антиамериканьскы гасла і жаданя радикальной одповіди на дотеперішнє нищыня іраньской традициі. Американів обвиняли о таку модернізацию Ірану, котра постерігана была як незгідна з іслямом, традицийныма вартістями, а до того грабительна. Богатили ся лем спомнены концерны і нечысленна іраньска оліґархія. Антиамериканьскы голосы были так сильны, же 3. листопада/новембра 1979 р. ґрупа радикальні наставленых іраньскых студентів вдерла ся до амбасады ЗША в Тегерані і зачала єй окупацию. Окупанты поневолили 53 працівників американьской амбасады і тримали 444 дни. Американе зробили дві неуспішны пробы іх освободжыня. Части вязненых подарило ся втечы, завдякы канадаийскій помочы. Тамта істория была передана во фільмі «Операция Арґо». Вшыткы поневолены были освободжены по підписаню так званых альжырскых догварок, аж по тым, коли змінила ся американьска адміністрация.

Серед вязненых нашол ся єден дипломата, котрий походил зо знаного з чысленной русиньской діаспоры міста Олифант, в американьскым штаті – Пенсильванія. Звал ся він Михал Метринко і признавал ся уж то до русиньского, то украіньского походжыня. Його предкы, Русины родом з Лемковины, під конец ХІХ ст. еміґрували до Америкы. А він, по освободжыню з Ірану, в 1983 р. достал пропозицию быти консульом в більше спокійній державі, в Польщы, в стародавным місті Кракові. В 1983 р. в Польщы не было спокійно. Хоц комуністычны власти формальні завісили обовязуваня тырваючого од двох років воєнного стану, то громадяньскы свободы были дале міцно ограничены, цензура шаліла, польска економіка, хоц тяжко сой тото уявити, стояла о вельо ниже сучасной украіньской. Не мож было нич купити, ідло, черевікы, циґаретлі і палюнка были лем за тальоны. Смуток, безнадія, брак перспектыв і біда по фрасі. Леґально, або нелеґально, громадяне Польщы мусіли си даяк раду дати. Дуже придумало єдине рацийональне розвязаня проблемів – еміґрацию. Американьскій напрям был єдным з найбільше вымрияных.

Віст про консуля – Лемка, урядуючого в Кракові, розышла ся в середовиску зо скорістю світла. Біда лем была така, што американьскых консулятів в Польщы было три. Векшына Лемків жыла на заході Польщы, одкале, за територйияльным порядком, по візу треба было іхати до Познаня. В познаньскым консуляті Лемко не принимал. Зато оставал єден выхід – Краків. Вшыткы дорогы до Америкы вели через Лемковину. В вельох тых, в котрых не проявляли ся уж повязаня з земльом предків, знагла ся они вказали. Спомянули си о родині, або знаємых, жыючых на Лемковині, котрых мож было просити о зголошыня в урядах свого замешканя. Наконец, оставало лем выполнити американьскій візовий друк.

Найліпше поінформуваны давали пораду як тото зробити. Хоц консулярных урядників не інтересувала нацийональніст охочых достати право въізду до американьского раю, то щестю треба было допомочы самому і поінформувати консуля, же єст ся його родаком, а тот має патріотычний обовязок допомочы аплікантови. Хоц в формулярі не было ґу тому місця, деклярацию лемківства (або украіньства) дописували медже рядками, або збоку візового внеску. Подібно такій дописок был заруком успіху. Дорога до Ельдорадо ся покомплікувала скоро. В 1986 р. пришол до Кракова новий консуль.

Три

Гоноруваня ся меншыновым походжыньом не приносит жадного доцініня, ани всеприсутных гонорів серед векшыновой ґрупы соспільства. Зато назагал члены меншыны намагают ся быти такы як векшына, не одріжняти ся, не маніфестувати свого походжыня, ани свойой етнічности. За часів комунізму лем найбільше здетермінуваны єдиниці голосили ся за Лемків. Жадали достережыня лемківскых інтересів і прібували орґанізувати соспільне жытя. Лем правдивы карєры робили тоты, котры не признавали ся до русиньского походжыня, ани не накликували до сотовріня условій до того, жебы депортуваны в акциі Вісла могли ся вернути.

В рамках «тотожністного» монополю, украіньскы діячы, котры обсіли функциі в єдиній дозволеній соспільній украіньскій орґанізациі, пильнували, жебы в жадным припадку не дати дійти до голосу лемківскому «сепаратизмови», а – з другой страны – ачий «прозъєднаньовий» постулят дозволіня вшыткым – Русинам выселеным в 1947 р. повертаня на Лемковину, а Украінцям в Перемышль, Надсаня, ци любельскє, был нима квалифікуваний екстремістычным, або ревізийоністычным. Украіньскы товаришы хоронили найліпше інтерес домінуючой ґрупы. Зато, аж до кінця комуны, не повели ся пробы сотворіня окремой лемківской соспільной орґанізациі, ани навет діянь лемківской секциі в рамках УСКТ. Украіньскы трудящы докладали старань, жебы забезпечати інтерес векшыны. З перспектывы Русинів, векшына то не лем домінуючий в державі польскій етнос, але і тота част польскых Украінців, котры не вызнавали лемківской достоменности і языка, та вели украінізацийну політыку. Домінация над Русинами є основным і незмінным од політычных ідей понадкордонным украіньскым інтересом. І самы здомінуваны будут намагати ся домінувати над другыма.

З жыючыма на Украіні Лемками, Русинами вельо разів радил єм про шансы для Лемковины, про одроджыня лемківской автохтонічной русиньской культуры на рідній земли. А коли приймеме, што носителями і передаючыма культурний лемківскій зміст і лемківску достоменніст сут люде – члены лемківской ґрупы, котры не уявляют си быти частю даякого інчого як русиньскій етносу, прото будуче Лемковины може быти повязане лем з повселюдном акцийом поворотів Лемків, на землю предків. Задуману на велич міру акцию переселіня здетермінуваного народу з каждой закутинкы, де днес прожыват. Были сме согласны з тыма з Украіны, што до діаґнозы. Лем на конец дішли сме до єдной конклюзиі. Мы не выдумаме уж такого інтересу, пан-лемківского бізнесу, жебы тоту ціль довершыти. Бо в вісемдесятых роках Русины такій выдумали, але і нон тырвал лем короткій час. Так максимальні зо три дни, може з тыжден, якысий фестіваль, або табор для діти. Прийдут, попют, але зас назад вернут на чужыну успішні продолжати в асиміляциі.

Все коли обдумую фантастычний проєкт такого інтересу для репатрияциі, на конец приходит до ня лем єдно скуточне розвязаня справы поворотів. Придумати якысу нову депротацийну акцию. І примусово, раз-два переселити зас вшыткых Русинів родом з Лемковины з тых вшыктых місц, де тепер жыют – з Америкы, Австралиі, зо Заходу, з Росиі, і очывидно вшыткых тых з Украіны – назад, на землю іх предків. Лем одраз уж чую тот плач і крикы, протесты і апеляциі, грявк і злоречыня, тых вшыткых, котры мали бы вернути. І уж в очах виджу, як тоты з Украіны ставляют памятник депортуваным в «злочынній» акциі «Украінцям Докерзоня». Бо про любов до рідного краю си можеме оповідати прекасны стишкы. Але інтерес вертати дохыж є штоден меньший і меньший.

В проґрамі вызвучалa співанка синьо-жолтого ансамблю Pet Shop Boys – “Go West”. Фото горі: Консулят ЗША в Кракові при ул. Столярскій.