Суть того повны медії. Каждый день, веце як два місяці, ся можеме на сторінках новинок по цілім світі дочітати найновшы інформації з Україны, проґнозы аналітіків, рекомендації політіків. То, што зачало як мірный протест і вказаня на то, же жытелі хочуть іншый напрям, як їх презідент, переростло але в насилности, жаль на обох боках, і борьбу днесь вже нелем о европску інтеґрацію, але о режім. І тот немусіють перевзяти лем демократічны проевропскы силы, але і ултраправіцьовы радікалы. Є то досправды битва о свободу? І де в тій сітуації находять ся Русины, жыючі в Закаратьскій области?
Прзинам ся, же на зачатку вшыткых протестів єм Українцям, котры знова по роках підняли голову і дали знати о тім, же не хочуть жыти мімо модерной Европы і штандартных демокрацій, тримав палці. Ани зачаток Майдану не быв штось, проти чого бы єм мав быти. То, же неспокійны жытелі выражать свої несогласны позіції і формов протестів, є во фунґуючіх демокраціах нелем нормалне, але докінце мають на то люди право. А зрозуміле то было о то веце, же сам презідент, вєдно з поглядми Українців, підтримовав підпис асоціації з Европсков Унійов во Вільнюс і нараз змінив курз о стовісемдесять ґрадусів і намісто до Бруселу, зачав наводити, днесь уж бы ся може дало повісти свій Тітанік, на Москву. Проблем але настав, коли протесты принесли першы насилны атакы і зачало ся крішталізовати, кого силу Майдан ескалує.
Окрім Віталия Кличка з Удару і Арсенія Яценюка з Батьківщины ся на чело опозічного боя проти владі Януковича поставив і Олег Тягнибок з націоналістічной, і доволю собі повісти ултраправіцьовой Свободы. Чоловік і партія, котра ся до Верховной рады дістала лем вдяка Львову, в іншых частях Україны втогды велику підтримку не мали, ся через пару днів стали єдныма із трьох цілоукраїньскых головных сил опозіції і свою силу ескаловали до такых дімензій, же барнастый Олег бы подля волебных оглядів мав єднаку шансу в презідентьскых вольбах выграти з Януковичом, як з рінґу до парламенту телепортованый Віталий. А то вже бісідуєме о цілодержавній уровни, де його сила наростла, і нелем о области Галичіны. Навеце, свою силу не есклаловала лем Свобода, але дотягла на уліці і Правый сектор, котрый зъєдинує іщі векшый „hardcore“, што дотулять ся неонацізма і тот ся самособов таксамо зачінать голосити о своє місце коло корыта, в котрім ся скрывать міць над державов. Кличко і Яценюк днесь не суть міджі двоми млиньскыма камінями, значіть Майданом зо своїма пожадавками і Януковичом, котрый їм не дасть бесплатно дарункы к новому року, але суть і під тиском третьой силы, котру лем тяжко можуть даякым способом дістати під свою контролю.
В навязности якраз з тов неконтроловательнов силов ултраправіцьовых сил выникнув і далшый проблем. І тым є ґвалт, котрый на зачатку мірных протестів абсолутно не быв. Самособов, засяг Беркуту проти протестуючім не зробив Януковичові добрый образ перед демократічным світом. Увірити тому, же то было без його знаня і же над тым не мав даяку контролю, якраз в так міцной презідентьской сістемі, яков є Україна, є добре так може про заряджіня до книгы „Новы україньскы міфы і повісті“. Не быв то правилный крок і жертв з боку протестуючіх і їх родин є мі жаль. Але єднако мі є жаль і тых жертв а їх родин, котры были з того другого боку. Міліціонарь, котрый є мімо службы і іде домів, доказательно не зробив нич, чім бы уближыв комусь, його доказательнов винов было лем то, же быв міліціонарь. Жертва людьского жывота є єднако траґічна, ці іде о протестуючого або ні. Ціну має людьскый жывот все єднаку. Але обава з тых дій може быти в тім, же покля бы дішло к даякым договорам, котры бы мали за ціль упокоїти сітуацію, Беркут є, холем до того часу, все контроловательный, покля Правый сектор, котрый чує нагоду хопити рівно з уліці на землю впаджену даяку міць, ні. І то може быти, покля то Україна не буде знати добрі підхопити, небеспечне. Бо Свобода, ани їх новы, може неочекованы споєнці Правый сектор, не суть силы, котры бы могли Україну довезти до Европы а докінце ани к демократізації державы. Якраз наспак. Такы силы собі скоріше можуть подати рукы з діктатурами і список лядьскых прав їм може служыти лем на припаліня огня народностной і етнічной незнашанливости.
Україна є так днесь розділена. На „прозападну“ часть, котра хоче до Европы, іґноруюча хто ся за два місцяці дістав міджі них і „проруську“, котра без огляду на то, ці бы там Свобода & partners были або ні, хоче одношіня з Москвов. Но а пак є ту Крым, котрый чує може шансу на незалежность. А тото найголовніше, котре нас інтересує – Закарпатя.
Закарпатя, котре ниґда в історії до Україны не належало і в тій державі ся властно лем зо дня на день очуло, шпеціфічно справує ся і в тій сітуації. Бо переважна часть жытельства не суть ани Українці, ани Руськы, але Русины, Мадярі, Румуны, Словаци… А якраз перед корінным народом бывшой Підкарпатьской Руси стоїть днесь вопрос, яку позіцію мати в сітуації, котра ся штораз веце ставать хаотічнов і нечітательнов. Без ясной проґнозы, якый властно буде завершальный резултат. Як видіти, Майдан там доднесь не нашов велику підтримку. А є то і лоґічне. По перше, ростуча сила націоналізму, яка росте коло Майдану, предці не може Русинам, котры там доднесь не мають свої права на цілодержавній уровни, забеспечіти ліпшу будучность, якраз наспак. Підпорити орґанізаторів як Свобода, котры бы ся могли дістати ку владі, бы могло быти на уровни народной самовражды. По друге, покля у Львові і Київі будуть на вшыткых споминати як на народных героїв, маю обаву, же кібы Русины зачали свій протестный Майдан, была бы то лем далша причіна, чом вказовати на Русинів як на сепаратістів, ворогив державы і было бы то потвержіньом того выдуманого пойму „політічне русиньство“. А одповідны бы могли скінчіти перед судом, як тому вже было і в минулости. Ани єдно ани друге але не значіть, же Русины „en bloc“ стоять за Януковичом, же суть проруськы і же не хочуть іти до Европы. Хоць і такы ся самособов, як в каждій сполочности, котра має плуралітны погляды, найдуть. Скоріше їх дотеперішню стримливость можеме брати як менше зло. Не давати причіну на ґвалт і несправедливость. Также де дале з той роспути?
Русины на Закарпатю бы мали аж до часу покля єсьтвує Українська держава, быти лоялныма жытелями і не давати простор про провокації, котры бы могли пошкодити лем їм. Знова підкреслюю, же то не є підтримка Януковича і його режіму, але не є то ани підтримка україньского націоналізму, котрый ся явить як небеспечнішый. Лем підтримка демократізації, але без ултрапавіці і браня участи на тім процесі в рамках Україны, може дістати рішыня русиньского вопросу до діскурзу, котрый бы міг принести конечно позітівны резултаты. Што бы могли робити а докінце бы то мали робити, то є схосновати сітуацію, коли каждый хоче брати, што прийде до рук і жадати знова признати резултаты референдума із 1991 року. Тот референдум не є сепаратістічный, не є ани націоналістічный, він не мав інтерес торгати державу, але мати можливость рішати сами о собі на своїй земли в рамках Україны. Тото предці не є нич нелеґітімне, і кідь опозіція голосить ся к демократізації, мала бы то акцептовати. Але то не може зробити опозіція, котра за собов тягне пяту колону, яков є ултраправіця. Бісідуєме о ставі, коли Україна все є єднов сувереннов державов. Якбы ся тото мало змінити, запис нотації русиньской музикы може быти іншый.
З цілой сітуації але вышло дакілько фактів. По перше, Закарпатя свойов позіційов к Майдану дало ясно знати, же менталіта, інтересы, характер переважной части їх жытелів суть цілком іншы, як у україньского жытельства, што лем потверджує, де історічно зачінать україньске населеня. По друге, то, же Світовый конґрес Русинів доднесь не написав ани букву к цілой сітуації на Україні, яка дотулять ся і теріторії, де жыє найвекша кількость корінных Русинів, же не підпорів холем морално „своїх“ в тій складній сітуації, лем свідчіть о тім, же конґрес є дебатный клуб, де ся потляпмкаме по плечах і повіме собі міджі собов якы сьме добры і што робиме в членьскых державах. Як представитель Русинів на міджінародній уровни, котрый бы мав все к основным річам, якы можуть огрозити і Русинів, выразити ся і мати даяку міджінадродну важность, скламав. Знать лем ґратуловати, кідь є добрі, як то было в писмі, котре жычіло Україні вступ до Унії. Але карати, як є плано, то вже конґрес не знать. А по третє, же Кличко в політічнім рінґу може вдяка неконтроловательному націоналізму дістати наконець таке міцне K. O., яке в тім боксерскім ниґда на зажыв.
Істе днесь є лем єдно. Русины хочуть бойовати за свободу, покля хтось іншый за Свободу. А різниця не є лем во великости буквы.
Петро Медвідь, Пряшів
(Коментарь быв написаный як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)
ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА
ключовы слова – етнічной незнашанливости – етнічного нетерпіня (нетолерентности).