Хто грат Лемками?

Хоц о подіях, о якых ниже пишу, знам уж од рока, займу ся темом по тым, як до редакциі нашого порталю дотерли офіцияльны документы – писмо архієпископа Йоана Мартиняка, грекокатолицкого митрополиты перемышльско-варшавского, адресуване до президента міста Перемышль – Роберта Хомы (сканы – смотрте долов).

Писмо тыкат ся процесу зміны назвы улиці, при котрій находит ся грекокатолицкій Митрополичний Уряд, на бл. єп. Йосафата Коциловского. Пропозиция выкликала вельо емоций посеред локальной соспільности, зато явила ся альтернативна ініциятива – змінити назву улиці на „меньше контроверсийного” о. дра Василя Масцюха. Жебы зрозуміти контекст тых слів, позволю сой на субъєктивний коментар тых подій, не як не-грекокатолика, ци члена, або не-члена, буд-якой реліґийной спільноты, а Русина, котрому не подабат ся польско-украіньска гра о „свою правду” лемківскым заслуженым священником. Дозвольте представити інчу „свою правду”.

Зачнийме од початку

13. червця 2013 р., при присутности 22 з 23 членів, перемышльска Містецка Рада по голосуваню рішила надати покровительство єдной з улиц благословленому єпископови Йосафатови Коциловскому. По правді, за такым рішыньом голосувало лем осмеро радных, бо семеро дало стримуючий голос, а дальшых семеро нияк не взяло участи в голосуваню. Такы реалиі демокрациі – рішыня остало приняте.

21. червця 2013 р. перемышльска орґанізация Самоурядова Спільнота Долины Сану (Wspólnota Samorządowa Doliny Sanu), яка в своіх статутовых цілях мат „підтримуваня народовой традициі, плеканя польскости та розвиток народовой, громадяньской і культуральной свідомости” (статут орґанізациі §8, пкт. 5.), звернула ся до Підкарпатского Воєводы і перемышльской Містецкой Рады, жебы одвернути тото рішыня, бо взріла формальны і адміністрацийны хыбы, але найтяжшым арґументом против новому покровительови была його біоґрафія (явна антипольска діяльніст і спілпраца з гітлерівцями), што было выражене в одкликаню ся до законів о противдіяню промоциі назизму і фашызму, находячых ся м.ін. в найвысшым правным акті – Конституциі ПР.

Самоурядова Спільнота Долины Сану до днешнього дня веде акцию збераня підписів під своім внеском – змінити названя улиці бл. Йосафата Коциловского на о. дра Василя Масцюха (за мотузком – гев). Чом акуратні о. Масцюх? Но-ле, посмотрме на біоґрафіі обох кандидатів.

Бл. єп. Йосафат Коциловскій (1876-1947)

Вродил ся в Пакошівці к. Санока на лемківско-украіньскым етнічным пограничу. Родиче дали му імя Йосиф. По скінчыню освіты в Римі, де отримал ступін доктора філософіі і теолоґіі, остал выкладачом і заступником ректора в станиславскій Духовній Семінариі, а пак вступил до василияньского монастыря, принимаючы імя Йосафат, оддаючы тым чест уніятскому мученикови Йосафатови Кунцевичови (котрого культ без успіхів прібували вводити грекокатолицкы єрархы од перелому ХІХ/ХХ ст. і на Лемковині). В 1917 р. остає перемышльскым єпископом (т.є. єрархом і для входячой до перемышльской єпархіі обшыри Лемковины).

В 1918 р. входит до Украіньской Нацийональной Рады, законодавчого орґану Західньоукраіньской Народной Республикы. В меджевоєнний період підтримує украіньскій нацийональний рух, котрий часто являт ся антипольскым і антидержавным. Продолжує політыку высыланя на Лемковину украіньскых священників, котры мают за ціль зробити з Русинів – „свідомых Украінців” і підтримує діяльніст нелеґальной Орґанізациі Украіньскых Нацийоналістів.

То м.ін. насильна украінізаторска політыка єп. Йосафата Коциловского довела до вертаня Лемків до православя (од 1926 р. в Тыляві). Тот процес был частично затриманий основаньом Апостольской Адміністрациі Лемковины – окремом од перемышльской єпархіі і львівской митрополиі єдиницьом, підлігаючом безпосередні під Рим (о. др Василь Масцюх был єй першым Апостольскым Адміністратором).

По выбуху ІІ Світовой Войны радо витат гітлерівців, правит для них інтенцийны Службы Божы і благословит добровільні вступуючых до основаной 14. Дивізиі Ваффен СС „Галичына”, м.ін. за тото в 1946 р. остає арештуваний і осаджений комуністами в лаґрі недалеко Кыйова, де вмерат 17. листопада 1947 р.

В 1991 р. во Львові папа Йоан Павел ІІ беатифікує єп. Йосафата Коциловского як мученика за віру.

О. др Василь Масцюх (1873-1936)

Вродил ся в Новій Веси на західній Лемковині. Студиювал во Львові, а пак в Відни, де отримал ступін доктора теолоґіі. Выкладал в перемышльскым Єпархіяльным Інституті Теолоґічных Студий і был доцентом Львівского Університету. В роках 1914-16 пробыват в австрисйкым концентрацийным лаґрі в Талергофі (то не таємниця, же Русины часто находили ся там по „рекомендациях” уж „усвідомленых” сусідів).

11. грудня 1934 р. покликаний на Апостольского Адміністратора Лемковины по тым, як полніня той функциі одмовил Миколай Нагоряньскій. Єдном з причын покликаня Апостольской Адміністрациі Лемковины (ААЛ), як уж єм написал перше, была проба затриманя конверсий на православя Лемків, для котрых триманя ся східнього обряду і свойой достоменности было основне, чого противністю была латинізацийна і украінізаторска насильна політыка товдышніх грекокатолицкых єрархів м.ін. єп. Йосафата Коциловского.

О. др Василь Масцюх в 1935 р., підписал умову з єп. Й. Коциловскым, на основі котрой украінофільскы священникы выіхали з обшыри Апостольской Адміністрациі Лемковины, а в іх місце вернули розсіяны по інчых закамарках єпархіі священникы староруской орієнтациі.

Вмер 12. марця 1936 р. в Рыманові (за деякыма непровіреныма джерелами, хтоси му в тым поміг), а похований остал в рідній Новій Веси.

Хто грат Лемками в тій польско-украіньскій грі?

Кєд бым міг выбрати лемківского грекокатолицкого духовного на покровителя перемышльской митрополичной улиці, не был бы то ани Коциловскій, ани Масцюх. Перший не был „лемківскій” (ба! радше антилемківскій), а другій не был „перемышльскій” (за вынятком короткого учытельского періоду). Кєд бым міг выбрати, был бы то єден з єпископів: Тома Поляньскій, Йосиф Сембратович (лем не путайте з інчым єпископом о тым назвиску), може Юлиян Пелеш? Не можу, ани не хочу выберати, зато дозвольте – верну до писма.

Вельо рациі мат в ним арх. Й. Мартиняк, пишучы, же о. др В. Масцюх „барже звязаний был з Лемковином, а не з Перемышльом, так родинні, як і в священничых обовязках”, але задумал єм ся над інчыма словами Владыкы Йоана о о. Масцюху: „был активным участником москофільского руху, чым діял радше на шкоду не лем грекокатолицкой Церкви, але і цілой соспільности в реґіоні”.

Думам, іде о перемышльскій реґіон, але кєд Масцюх не был долго звязаний з Перемышльом, яку мал ціль діяти на його шкоду? Може ходит ту о конкуренцийну „єпархію” в виді Апостольской Адміністрациі Лемковины? Але певно не о такій конкуренциі пише арх. Мартиняк, бо зачыплят о доцяп інчу обшыр, т.є. народову самоідентифікацию і достоменніст. Видно, активний участник “москофільского” руху може діяти лем на шкоду грекокатолицкой Церкви. Лем правильні думаючий „свідомий Украінец” годен быти честным членом Церкви. Аж ся бою о Вашых лемківскых вірных, Владыко, бою ся о тых „несвідомых”.

А може зато о. Масцюх невыгідний, бо дост добрі спілпрацувало ся му не лем з „неусвідомленыма” Лемками, одставляючы іх од „свідомой” украіньской нацийоналістычной пропаґанды, але і з польскыма урядниками, з котрыма з ідеолоґічного заложыня не міг і не хотіл спілпрацувати єп. Коциловскій?

Маме іщы другу страну, орґанізацию, яка – застарана – веде патріотычну(?) борбу з урядниками, не хотячу видіти контроверсийного, бо украіньского, покровителя єдной з перемышльскых улиц. Не мі провірювати правильніст тых выборів. Конец-кінцьом, беатифікация єп. Йосафата Коциловского была проведена папом Йоаном Павлом ІІ – днес уж причысленым до лику святых, славленым вшыткыма католиками. І східнього, і західнього обряду.

Жебы осягнути ціль в своій ідеолоґічній кампаніі, Самоурядова Спільнота Долины Сану называт о. Масцюха Украінцьом – бо не каждий ся в тым розбере, якы політычны симпатиі были серед Лемків періоду меджевойня. Тым способом, при нагоді одкликуваня ся до Конституциі і законів о противдіяню назизму і фашызму, сама пропаґує заказану польскым правом комуністычну ідеолоґію, подля котрой Русинів неє, а сут лем Украінці (до такых внесків дошли участникы єдного з конґресів Комінтерну). Но, але треба тримати за пазухом арґумент, же перемышльскы Украінці не хотят „своіх” на табличках з улицями.

Вшытко тото пахне мі великыма ідеями, зато з нечыстыма інтенциями, в котрых не перший раз прібує заграти ся Лемками.

Вічна Памят, отче Василю

Певні в гробі ся перевертате, отче, з той “іхньой” одвічной польско-украіньской войны о “свою” правду. Хоц єст іщы барже боляча правда: то з причыны “іхніх” воєн взяли Вас до Талергофу. А кєд бы правдом было, же в переході на тамтот світ “хтоси” Вам допоміг, та тіште ся, же “тот хтоси” ощадил Вам наступний результат “іхнього” конфлікту – выгнаня, акцию “Вісла” і 50 років еґзистенциі з примусово запертом ґамбом, жебы не мож было на “іхні” воєнкы часом побрехати.