Глядайте Далайламу

Завішеный флаґ Тібету в рамках Меджінародного дня Тібету в різных містах, докінця і в парламенті, можеме видіти так в Словацькій, як і в Чеській републіці каждый рік. Лем так про інтересность, воздушнов чаров є головне місто Тібету од Братіславы майже 6500 км, до Ужгороду є то із столиці Словакії 530 км.

В словацькім парламенті докінця існує Клуб приятелів Тібету, котрого членове – депутаты Народной рады Словацькой републікы, хотять підпорьовати тібетьскый вопрос на політічнім рівню. Клуб у 2010-ім році засновав Іван Міклош, окрім іншого політік русиньского походжіня, знамый і тым, же в році 2016 наступив на позіцію шефа радників україньского премєра Володиміра Гройсмана. Клуб быв заснованый на жадость Далайламы, котрый уж мав дакілько стріч із найвысшыма представителями Чеськой і Словацькой републікы.

По шыршім вступі бы было добре пояснити, чом автор зачінать Тібетом. І так перейдьме ку проблематіці, ку котрій нас вступный екскурз мав привести.

Чехы і Словаци радо бісідують, же были зраджены, наперед в році 1938 Мніховскым діктататом, пак о 30 років пізніше почас Пражской яри інвазійов войск Варшавского договору, по котрій слідовала веце як 20-річна окупація Чехословакії совітськов армійов. Вже дакус менше представителям днесь двох незалежных держав зістало в памяти, же на подобну зраду приступили самы в році 1945, кедь підписали договор із Совітьскым союзом о одступліню Підкарпатьской Руси, чім властно лем діпломатічно посвятили ганебну анексію, котру выконали освободителі такой, як ся дістали на русиньску теріторію.

Чехы і Словаци радо бісідують, же в роках 1938 і 1968 ся їднало „о нас, без нас“. Но 29-го юна 1945-го року зробили політічны представителі тых двох народів тото саме Русинам. Треба підкреслити, же при підписованю договору в Москві были і Чехы і Словаци. Нихто з Підкарпатьской Руси – ці уж бы ся чув быти Русином або Українцьом, там запрошеный не быв, хоць проукраїньскы комуністы свою роботу в рамках забезпечіня безпроблемовой анексії робили оддано уж од 1944-го року.

Минулость не зміниме, карты были розданы, а і кебы ся чехословацькы власти проти анексії поставили, шанса, же бы то принесло успіх, є близка нулі. Но шокуючім є, же тоты два народы, їх політічна репрезентація, вопрос Підкарпатя, котрому зробили тото саме, што іншы їм, ани раз властно не рішыли за цілых 30 років свободы.

Правда, Чехословакія по паді комуністічного режіму вызнала Русинів як окрему народностну меншыну, на тото надвязали і обидві державы по розділіню, і Русины суть в обидвох державах підпорьованы. Но ани Чехословакія, втогды заглублена до властных проблемів розпаду, ани пак Чеська і Словацька републіка ниґда не скоментовали референдум із 1991-о року, в котрім жытелі Підкарпатя – бывшы співжытелі, вырішыли о тім, же хотять мати автономію, а Київ єй їм ниґда не дав.

А не ішло бы ани о теріторіалне діліня, о автономію, але власти тых двох держав ани ниґда офіціално не выразили ся ку тому, же Русины на Україні ани не суть вызнаны, што є хвора сітуація, кедь на властній отцюзнині не маш мено.

Зробило так лем пару політіків, векшынов проросійскы орьєнтованых, што Русинам робить іщі векшу біду, як кебы радше были тихо. Бо пак то є знова лем о руці Москвы.

Кедь были з боку Русинів пожадавкы, жебы ся наприклад словацька політічна сцена приговорила за тоту проблематіку, все то было без успіху. Офіціално нихто не повість чом, але неофіціално знаме, же нихто ся не хоче „вмішовати до внутрішніх справ іншой державы“, головно свого сусіда.

Но ту приходить якась лоґічна проблема. Вмішовати ся до внутрішніх справ іншой державы, кедь іде о Русинів і їх вызнаня на Україні, офіціалны політічны репрезентації в Празі і Братіславі якось не хотять, бо то ся не мать робити. Притім іде о народ, котрый вєдно з нима вытворив по Першій світовій войні державу, на котру ся обидві републікы одкликують доднесь.

Але завісити флаґ Тібету, творити клубы депутатів, котры хотять рішыти тібетьскый вопрос на політічнім рівню, вмішованьом ся до внутрішніх справ іншой державы – в тім припаді Кітаю, не є. Причім Кітай є ґлобалный грач, котрого реакцій бы ся мали дві републікы в центрі Европы бояти веце, як реакцій Україны. Навеце, кедь Русины не жадають торгати Україну, а лем забезпечіти про себе основны права – вызнаня і підпору од державы, а Тібет жадать незалежность.

Іншак то не є ани з різныма людьскоправныма орґанізаціями в тых двох державах, котры мають так само близше до Тібету як до Ужгороду і видять за найпотребніше рішыти кітайску провінцію, не вызнаня народа о пару сто кілометрів од їх носа.

Не знам, ці є тота сітуація рішытельна, ці даколи досправды з Братіславы або Прагы озве ся офіціалный голос, котрый Києву одкаже, же Русины мають право на своє існованя, і не можуть быти рабами без мена на своїй властній землі.

Якбач потребуєме чоловіка, котрому будуть годны ціловати рукы, і про котрого мудрость і помыселну авреолу зроблять вшытко. І зато, дорогы Русины, глядайте русиньского Далайламу. Пак ся може дочекаме.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА