Ґульдены

Раз

Наперед цитат, пан Гавриіл Бескід – «Кєд уж Рускій Дом в Пряшові зачал фунґовати… Так, што ся в рамках того дому зробило. Так перше, уж в двадцетых роках роздумували, же было бы треба поставити памятник Духновичу – великому, нашому будителю Русинов. Хто зробит тот памятник? Но, а рішыли, же тот памятник буде мати на старости Єлена Мондич з Прагы. І так ся подарило в року 1933, в рамках Днів Руской Культуры, котры ся орґанізували при Рускым Домі, 11. юна 1933 тот помник был на Леґіонарскым Наместі одгалений, за участи великого множества народа. Єпископ вышол з катедрального храму, а за ним копа народу. А на возох копа люди пришла, а напаяли при зеленым стромі, так як почта тепер є, коні і воду давали і овса…»

Два

На упамятніня нацийональных героів, монархів, правителів, голов держав (царів, імператорів, королів, кайзерів, фараонів, еґзархів, шахів, султанів і інчых господарів) штоден мож позерати. Фурт іх видно на монетах і банкнотах, емітуваных головным банком держав, підкрисляючых тым способом свою суверенніст і етнічну достоменніст домінуючой ґрупы. Сучасні до хоснуваной скорше іконоґрафіі з нацийонaльныма героями дішли образкы вызначных писменників, вченых і політиків. Істория упамятнінь зачала ся од битя монет, на аверсі котрых была поміщена правна основа, законніст іх присутности. Был то найчастійше портрет монархы, назва державы, єй герб, ци леґенда, котра давала право на зъявліня ся пінязів. На реверсі позначений был найчастійше битий номінал, або дашто інче, што є меньше важне, і што на початку нияк не влияло на реальну вартіст гроша, напримір дата емісиі.

З часом пониманя аверсу і реверсу пішло наопак. Бо для каждого грошолюбця то номінал был, єст і буде все найважнійший. Важнійший як тот герой, цар, король, ци інчы вартости, котры дозволили пінязьови на світі ся вказати і быти леґальном валютом. Коротко бесідуючы – важнійший як приняты ґрупом народовы цінности, котры зачали стояти уж за номіналом і штораз то меньше важыти.

 Хоц наперед кажда монета мала таку вартіст як металь, схоснуваний до єй выбитя, все зъявляли ся думкы на псутя пінязів, занижаню вагы золота, ци срібра, або выкликувано інфляцию, котра постійно занижала вартіст в примірі печатаных папірьовых грошів. Не раз, нарубы, штучні підношено номінал без придаваня вартости. В економіі такы маніпуляциі зове ся девалюацийом вальорів.

В Польщы, в вісемдесятых і девятдесятых роках гіперінфляция з каждого громадянина зробила мультімілийонера гіпер-бідака, а з малюваных на банкнотах вызначных персон – символі упадку економікы польской державы. І одмалюваны героі зазнали інфляциі і іх символична вага остала скуточні зменьшена. Быти може, належала ся девалюяция  Свєрчевскому, ци Вариньскому, лем за якы провины така доля стрітила Шопена, Марию Склодовску ци Коперника?

На папериковых ґульденах, нідерляндскых грошах з того часу, не было представленой королевы, ани вызначного Нідерляндчыка, лем розмалюваны фантастычно-кольоровы образкы птахів, колибра, сонечників, новинок технікы, ци морского навіґацийного маяка. Такы малюнкы мали забезпечыти нацийональных героів перед несподіваном інфляцийом і страчыньом на значыню. Так придумал нарід, котрий доказал столітями, же знат сой цінити економію. Нідерляндчыкы не ризикували выставліньом нацийональных героів на можливы економічны страты.

Девалюацию нацийональных вартости, влюбліня ся лем в номіналі, попутаня аверсу з реверсом, найліпше мож взріти на примірі ґрантовых жадань сланых меншынами до урядів і міністерств. Кілько єст в них стремлінь до будуваня спільноты, нацийональной єдности і думаня на будуче про розвиток языка, культуры, достоменности і контактуваня ся з інчыма Лемками і Русинами? Кілько діянь на показ, аґаздівскых, наставленых на пропаґанду своіх мультікультурных недоречности?

Видно, на чысленных фестівальчыках, де царствує абсурдально- траґікомічна еґзотыка, украінізация, польонізация і «мексиканізация», шаравары і пончо, а до того непередумана пропаґанда, направлена на варіня гороху з капустом, вымішаня того, што наше і близкє, з тым, што чуже і антилемківскє. Тот мелянж, з котрым Лемкы мают вантпливу приємніст стрічати ся на ватрах, русялях, кєрмешах, ци світах під палмями, то – по мойому – перепис на приспішену асиміляцию. І надале творчіст Ігоря Куцера єст за дорога для ждыньскых украінізацийных бізнесменів, богатых в лемківскы ґранты. Преферуют золото, котре приде забездурно, зо співаками з Украіны, або з вудсток-польском рубанком. Выходит туньше. Веце остане на координацию такого бізнесу. Лемківскы цінности ся в такій спосіб нищыт, але не таку інфляцию уж світ виділ.

Три

Духновичова таблиця, котра была одкрыта в Рускій Бурсі в Ґорлицях 5. грудня/децембра 2015 рока, зроблена єст з пісковця, каменя, з котрого Всевышній або природа в векшыні сотворила Карпатскы Горы. Мож повісти, што земля Карпатскых Русинів оддала частину себе на упямятніня того, котрий описал подобу Бескіда і люди, котры тоту землю заселяют.

На Лемковині робили з того каменя млинці, камінны столы, пропамятны кресты і капличкы. Творчіст о. Александра Духновича находила народны інспірациі в русиньскых селах під Бескідом, придумана была до будительскых цілів і освічаня народу. Дале, в подобі шкільных книжок, чытанок і байок, вернула до народу. Была пошырювана, популяризувана і роками доцінювана критиками, русиньском інтеліґенцийом і причынила ся до сформуваня з люди єдной бесіды, віры і обычаю – Нациі. І за тото вшытко благодарний русиньскій нарід з Лемковины захотіл символичні подякувати Будительови, а і зазначыти приналежніст до спільного ідеового і культурового русиньского простору. Доказати же не єст гірший в ничым од інчых части Карпатской Руси, де памятникы Будителя оддавна стоят.

Піл рока тому, діти, котры в державных школах на Лемковині вчат ся русиньского языка, на закінчыня свойой наукы намалювали на стіні ґрафіті, такій модерний спосіб выражаня творчой плястычной експресиі. На стіні представили выображыня о. Александра Духновича – Будителя і Івана Русенка – Учытеля. Розмалювали іх як двох добрых камаратів, цимборів, пайташів, котры ся в шырокым світі однашли, зышли і барз ім зо собом добрі. Тото вшыткы видят, же сут там на своім.

Лемківска таблиця не єст зроблена з золота. Єст проста, з кіриличным написом, котрий єст такій сам як тот, котрий Русины Пряшівской і Підкарпатской Руси наказали вырыти Олені Мондич. Не подарило ся Лемкам в 1918 році остати в єдным державным творі з другыма Русинами. В 1933 р. не могли быти прилюдно участны і торжествувати довєдна одкрытя памятника на Леґіонарскым Намісті. Долгыма роками были розділены державныма границями і денацийоналізуваны. За тот час Русины з ріжных земель Карпатсксй Руси призабыли на доказуваня самым собі нацийональной єдности.

Духновичова таблиця на Лемковині має привернути памят о спільных славных часах старых, але має тіж быти Вручаньом на будуче. Так, най на все Будитель о. Александер Духнович остане серед свого народу. А його творчіст най наберат значыня, вагы і цінности по цілій Лемковині.

В проґрамі вызвучалa піснь “Горы нашы” музычні оброблена Ярославом Трохановскым, з платні “Гымнічны співы Русинів” выданой Русиньскым братством на Словациі в 2003 р.

Проєкт “Гымнічны співы Русинів” зреалізувала і пісні зо вшыткых части Карпатской Руси выбрала – Анна Кузмякова, а заспівали іх Марія Мачошкова, Анна Барнова, Реґіна Ярощакова, Марія Грабовска, Емілія Піхнарчікова, Михал Петрушка, Йозеф Піґула, Франтішек Новотный, Мілан Гудок, Серґей Петрик і Ярослав Балаж.