Галицкє Геріто

21. чысло за 2015 р. краківского культурального квартальника ГЕРІТО, котрий є присвячений дідовизні і сучасности, цілістю зосереджат ся на галицкых темах. Окрем надрепрезентуваным сучасным украіньскым проблемам, котры або свобідні, або нияк не односят ся до темы ґаліцийской спадковины, прочытаме гідний професорскій триголос (Яцек Пурхля, Роберт Траба, Кжыштоф Заморскій), котрий аналізує доднес міцно присутний “ґаліцийскій” міт з часів габсбуржской монархіі.

Тот міт розвиваний єст доднес ріжныма народами і заєдно наберат покус спільного, але і роздільного змісту. Кажда нация, заселяюча, або лем повязана з галицкым крайом габсбуржской монархіі, плекат лем фраґментаричну памят часів і роздільным історичным та культуровым деталям намагат ся придати значыня. Нациі, котры за галицкых часів зазнали еманципацию і привілегіі, як Полякы, ци Украінці, мают тенденциі до ґлорифікациі монархіі. Жыды і Русины, котры были субъєктом австрийскых, мадярскых, украіньскых і польскых домінуючых теч, асимілюваня і нацийональных переслідувань, сохранили одмінний зміст власной народовой памяти.

Катерина Котиньска і Тома Зарицкій, другы дослідникы, при деконструкциі галицкых мітів односят ся до затриманя при аналізуваню напряжыня помедже центром габсбуржской монархіі а перифериями. Пониманя самой катеґориі центр-перифериі є релятивне, бо коли для галицкой інтеліґенциі то Львів полнил функцию центра, так для австрийского, ци чешского урядника, был периферийом, місцьом зосланя в еґзотычну краіну.

На особливу увачу заслугує текст Чабы Кіса, професора університету Лоранда Етвеша в Будапешті – про “Мадярску Ґаліцию”. Чыселнны контакты громадян мадярской части монархіі ограничали ся головні на Лемковині. Рекруты, офіцеры, купці, робітникы, подорожникы, урядникы. Першым ґубернатором Ґаліциі был габсбуржскій маршалок словацкого походжыня Андраш Гадік. В опініі Антония Крога, приведеній в тексті, деякій час Новий Санч был найбарже пілнічным “мадярскым містом”.

Часопис ГЕРІТО є богато ілюструваний особливыма малюнками і плястичныма згадуванками авторства найбільше галицкого з украіньскых творців Володка Костиркы. Його роботы то метафоры, сопоставліня історичных фактів і фантазиі, ребусы і творчы маніфестациі. В тексті про творчіст артисты Жанна Комар зазначат, што робит він розділіня Ґаліциі і Галичыны, прикликує героічны часы ґаліцийской цивілизациі і протиставлят єй сучасному простацтву зъідеолоґізуваной реальности. На славу старо-новой Ґаліциі творит він фіґуративне малярство в стилю давных майстрів, полне експресиі і драматично остре. Сам Костирко пояснят, што Галичане то недокінця Украінці і што історичні Украіна сопоставлена є выключні з двох реґіонів донецкого і дніпропетровского, а самы Галичане почали себе звати Украінцями аж в 1918 р., согласно декретови австрийского цисаря Карля І Габсбурґа. За украіньскым істориком – Грушевскым, голосит тезу про неодвертальне розлучыня Галичан і Украінців. Творця бунтує ся против восточности, на образах фурт поміщат інскрипциі і написы латинком.

Термін – людскы права – мало свій початок на одділіню права львівского університету ім. Йоана Казиміра. Там возникнул прирыхтуваний двома правниками жыдівского походжыня Гершом Лаутерпрахтом і Рафалом Лемкіном проєкт медженародовой конвенциі в справі протидіяня і караня злочыну ґеноциду, підписаного в 1948 р.

Геріто выдаване єст в полськым і анґлицкым языках.

Herito, dziedzictwo, kultura, współczesność / heritage, culture & the present – Galicja po Galicji. Nr 21, 2015, Międzynarodowe Centrum Kultury.

Фотоґрафіі – пресовы материялы МЦК.