Дякую Ти, Брате…

Не знам, кым і де бы єм был тепер, кєд бы в 2011 році на моій дорозі не станул Богдан Ґамбаль. Было то при нагоді рыхтувань до старту першого во світі русиньского радия ЛЕМ.фм. Замірено пишу о старті, понеже, по мойому, была то подія, яку сміло можу зрівнати зо стартом першой ракєты в (наш) космос. Але пристанме, вернийме ся дакус, даде о рік до того…

На запрошыня Сусанны, мал єм нагоду заіхати до Кракова взяти участ в награню єдного з єй першых сольовых музичных проєктів. Награли і погостили сме мя фест, а Павел Малецкій выґадал мі ся при тым, же якісый Ґамбаль – о котрым на тамтот час єм знал лем тілько, же істо єст такій хлоп, што проводит Рускій Бурсі – буде робил радийо. Лемківскє радийо. Мало бы оно высылати через інтернет. Павел повіл мі о тым в великій таємници, бо то іщы нич не было знати, рішынь о фінансуваню покля што тіж не было, но і ворогів такой акциі, як ся онедолга вказало, было (аж і прибыло) вельох. На знак мойой оціны реальности такого проєкту подуркал єм ся по голові, бесідуючы, же такы космічны таємниці легко втримати за зубами.

Скоро мі пришло одбрехати вшытко. Онедолга Богдан зорґанізувал першу стрічу, на яку-м был тіж прошеный, жебы порішыти задачы, можливости, почути опініі другых редакторів. Ба, редакторів, пишу уж в будучым часі. Посеред зобраных был лем єден, што з радийом мал контакт. Решта з боязню смотріла на ексцентричного візийонера, што стоял перед нами і выводил пляны проґрамів, представляючы зміст і вид радия. Не знали сме нич о тій роботі, того треба было ся іщы навчыти. Навчыли сме ся, бо амбітному ансамбльови шефувал Богдан, якій вірил в нереальне, знал, коли попустити, а коли притиснути.

Початкы не были легкы, але радийо было поставлене на солідным безкомпромісовым фундаменті – то простір слова, лемківского слова, якє має почути каждый. І тот, хто гейбы знат лемківскій язык, і тот, хто мусит си го дакус припомнути, а і тот, хто го першый раз чує і може бы хотіл ся го навчыти. Выховал нас Богдан на редакторів. Рушыл тото перпетуум мобіле, котре своі маховы колеса обертало штораз скорше, а думкы, як го іщы барже приспішыти, ішли уж і од той выхованой ґрупы люди, о якій можеме днес повісти ансамбль.

Зато же скоро сме ся здогадали, што на тым солідным фундаменті, кєд же язык то не лем бесідуване слово, мусит ся змістити простір писаного слова. Найперше помалы, осторожно, може раз-два в тыжни даякій короткій анонс. Але то было мало, бо інформацийный порталь lem.fm розогнали сме разом до парохсот тисячів одкрыть на рік.

Мало нам? Гей, бо што то за радийо, в якым не чути высыланя нажыво і неє інформацийных сервісів, як підсумувал Богдан (по правді, повіл дакус інакше, лем того ту не приведу). Іщы мало? Мало! Што то за радийо, кєд чути го лем в інтернеті? Та тілько єст люди, котры нас не чуют, тілько єст старшых Лемків, што не знают ся обыйти з тыма інтернетовыма стрімами, ляйками, мотузками, ци фейсбуками. Ім тіж треба привернути лемківского духа. Вложме ім наше радийо до… іх радия. І з тым дали сме з нашым шефредактором раду…

Зас смотрю, Богдане, з боязню на будуче, бо Тебе уж ніт медже нами. Але смотрю на Твою розогнану і розпалену аж червену машыну, Твою улюблену дітину, яком єст ЛЕМ.фм, і думам на неправильніст джерел, котры піпдовідают, же перпетуум мобіле іщы нихто не выдумал. Выдумал, основал і розкрутил єс го Ты. Того не мож уж затримати. Не даме тому станути. А я обіцюю, уж николи не выречу, же «дашто ся не даст зробити», бо як раз Ты вказал єс нам вшыткым, як зробити можливым неможливе, як зъістити нереальне.

Дякую, Богдане, за довіря. Дякую за нашы бесіды, часом до білого рана, часом остры, бо не все сме так само позерали на ріжны справы. Дякую Ти за тото, же так скоро мусіл єм одбрехати собом выречене. Дякую за тото, же в тяжкых моментах повіл єс мі з вітцівском любовю, Демцю…

Дякую Ти, Брате, і за тото, же в 2020 році можу гордо повісти – знам, де єм, і знам, кым єм.

Тяжко мі записати тоты два послідні слова долов…

Пращай, Богдане…