Два і два

Раз

В єдній недалекій краіні долго тырвала диктатура. Рядила в нєй монопартия, котра в проґрамі мала записану доґму, што два і два єст девят. Вшыткых несогласных, котры тримали ся погляду, што два і два дає інче чысло, вязнили, били, звільняли з роботы, оддавали в психушку, або примушали до еміґрациі на Сибірі.

Стало ся так, што єдного дня дішло там до пучу. Потім ся іщы барже вшытко покомпликувало і пришла нова власт, котра почала вводити доцяп інчы порядкы. До функций пришли люде єдной фракциі зо старой партиі, котры ся перемалювали та приняли, што на обшыри, котра ім припала, од 1. грудня/децембра 1991 рока два і два буде сім.

На жаль, в єдній части той краіны, нашло ся нараз несподівано 78% такых особників, котрых стары порядкы не навчыли ниякого розуму. Тоты придумали проголосити цілому світу, што на іх земли вшыткы все знали, што два і два было, єст і буде штырі. Все тоту правду знали лем тримали єй в секреті, не хотіли робити клопотів властям. Тепер зас само правительство іх звідало, прото рішыли демократичні проголосити свій результат додаваня. Найперше іх нихто не слухал. Лем коли захотіли прилюдно і явні свою суму подати цілій краіні, ачий і цілому світу до відома, міцно поіритували нове правительство. Прото тых, котры не замолчали, лем дале повідали, же коли додаме два і два то будеме мати фурт лем марне штырі, новы власти брали на приятельскы выслухы і бесіды, звідували ся «…товаришы, чом вы ся наперате і дале хочете, жебы зас вернули тоты тяжкы і грозны давны часы, коли два і два было девят?».

Два

Кілько было сміху, перегваряня і радости, коли недавно єм спомянул в редакциі на своі першы туристичны подорожы. Як свіжо впечений Европейчык, на початку 90. років, машыном фіат-чінквеченто поіхал єм до держав старой части континенту. Пережыл єм познавчий шок, коли-м позерал в місті Арлон на занедбаны і никому непотрібны граничны буды старого французско-бельґійского кордону. Виділ єм, кілько непотрібных установ, маєтку і бюрокрациі розрушыли і прогнали гет в части світа, котру ани мі не приходило до головы мати за меньше цивілізувану. Трапила ня товды всемогуча дорож, котра вказувала ясно, што економічний дистанс до Европы буде тяжко догнати.

До вырівнаня ріжниц мож было дійти на два способы. І мі ходило по голові, жебы перенести ся на захід і радикальні приняти вшытко запоряд, што може запропонувати Европейска Спільнота, цілю – мати тілько грошів в кышены, жебы не чути ся фурт як жебрак. Другій спосіб, природний – постепенно дорабляти ся, підпераючы реформы, модернізацию і зміны в східніх державах так, жебы найти ся серед тых, котрым буде дане одчути сукцес, ци пожывити ся фруктами економічного проґресу. Лем тота друга дорога, хоц на позір, каждому выдавала ся на зачатку тяжша , показала ся быти єднако гідні леґша од той першой. Вымагала она зміны не лем і выключні місця прожываня, але – повім коротко – себе самого.

***

В Парижу, о чудо, нашол єм свобідне місце до запаркуваня мікро-продукту польской моторизациі. Была пятниця, точно пятнадцет минут до шестой пополудни. В части світа, одкале єм пришол, никому до головы бы не пришло, жебы за тых пятнадцет минут платити за паракуваня на улици. По перше, треба было заплатити меньшу суму як мінімальну, а по другє, по што? Каждий східняк рахувал бы, же через 15 минут нихто не приде провіряти тікеты. Я тіж. Лем одраз дістал єм школу законопослушного европейского справуваня. Дознал єм ся, што так як я не калькулює никотрий, честний і звыкнений до правости громадянин старой Европы. Камаратка Домінік підышла до автомату і шмарила до нього пару франків. Принесла мі тальон, на котрым было написане, што мам гонір стояти aчий і до понеділька. Заганьбыл єм ся. Xоц єм знал, же єст во світі штоси такє як закон, то в посткомуністичных державах честны прикметы громадян не были іщы в моді. А ту така дрібничка, лем проба пришпаруваня пару центимів, зробила мі деспект на піл Парижа.

Выхованому в пересвідчыню, што комуністична держава єст чужа, опресийна, нашмарена і неє потребы шанувати єй правил, ден за дньом ставало ся ясне, што окрем економічного і цивілізацийного, треба надробити і дистанс в правости і зрозумліню для стараня ся о спільне добро. Тым добром і для Лемків мала бы быти держава, котру треба было наново побудувати на принципах пошаны для законів і признаваня прав вшыткых, а особливо найслабшых членів соспільства – то єст членів меншын. Доднес гідні остало зроблене, лем надале треба ся дуже вчыти і сторожувати, жебы нихто не приносил стыду і не вносил чужого безпорядку до справ, котры были порішены давно отцями основателями пан-нацийональных европейскых спільнот. Варувати, жебы никотрий найбильше заінтересуваний непризнаваньом Русинів як бездержавной нациі, не шырил в Европі своі ксенофобічны і дискримінацийны теориі.

Три

Польща і Канада як першы вызнали деклярацию незалежности Украіны. Стало ся тото другого дня по проведеным 1. грудня/децембра 1991 р. референдумі, якє потвердило рішыня Верховной Рады Украіньской Совітской Социялистичной Республикы про так званий «державний суверенітет». Зараз потім нову державу признали Мадяры, Росия і Чехословация. Вшыткы они дали в темно підпору новому, незнаному і небывалому николи перше державному творови. Не знали, якым путьом піде тота краіна, в котрій прожывали чысленны меншыновы ґрупы Поляків, Росиян, Мадярів і Словаків.

В медженародовым законодастві принимат ся, што вызнаня державы єст лем вызнаньом єй уряду. Вшытко інче, як окрисліня і рішыня в основных справах для каждой державы, то єст – границ, урядового языка (або языків), символикы, валюты, політичного систему і веденой політикы, приналежыт до сферы внутрішніх реґуляций і медженародовых догварок. Прото вызнаня ограничат ся лем до деклярациі і до выміны амбасадорів.

Горі вычыслене товариство, котре в темно деклярувало признати Украіну, само зо собом мало товды гідні страпліня і не знало добрі, якым путьом піти. Ексцентричний президент Польщы придумал одраз робити НАТО-біс і Европейску Економічну Спільноту-біс. Інчы про таку інтеґрацию не думали. В моді было розділяня скорше зъєднаных. Каждий пішол своім путьом, без окрисляня стратеґічных цілів. Скоро же поєдны державы приняли, што будут ся інтеґрувати з західньом частю континенту. Влучыли тіж реторику нацийонального еґоізму. Самы скорше будут приняты до Европы, як з другыма. Чешскы і мадярскы уряды вказували, што они сут найбільше достойны першы достати ся до елітарного західнього клюбу. Вказували, же другы державы сут економічні незрыхтувны (Польща, Румунія і Болгария), ци політичні (Словация). І Европа вказувала на ріжны ступені розвитку і потребу конверґенциі. Вказували ясно, што на сході єст інакше як в них. І єднако самы посеґреґували східній бльок: на веце і меньше приспособленых до акцесиі. З давных постсовітскых республик лем прибалтийскы державы ставляны были за взірец трансформациі. Лем коли в Естоніі принимали ліберальний модель ґаздуваня і інформатизацию, то на Украіні результат выборів мож было міняти на улици, журналисты могли стратити голову за критику власти, а економічний проґрес забезпечали мафія і інтересы політиків, роблены выключні з державом. Украінці прав меншын не забезпечали, поясняючы, што украіньскій язык долгы рокы был ограничаний і зато мусит ся найперше сам укріпити і выперти з хоснуваня другы языкы.

Доднес вшыткы забыли на початок Украіны, не думают на першы деклярациі, референдум і не знают призріти ся на білянс той незалежности. Никотра з держав, котра єй признала, надале не верифікує, чом украіньскій парлямент, президент і уряд не наполняют змістом демократичного рішыня «закарпатців» з 1991 р. Ясне єст зато, яком дорогом Украіна іде через цілых своіх 25 років. Милийоны єй громадян выеміґрували за хлібом до Европы і николи уж не вернут домів. Остатнім часом занимала украіньскы медиі справа маєтковых декляраций урядників – олиґархів, особливо тых найважнійшых в державі. З великыма болями, нерадо, політикы вказали вкінци, што мают і кілько за 25 років сой прискладали. Хоц в Европі никотрий з урядників не може прити до функциі, кєд одраз не задеклярує, што мал і як ся мінял його маєток, то на Украіні потрібуют зовнішнього тиску і рускых років на тото, жебы дотримати стадардів. Украіньскы маєтковы деклярациі мали бы быти явныма на другій ден по заприсяжыню. Так як і другого дня вызнаны годны быти виникы доказаны в закарпатскым референдум.  Украіньскы власти не мают на што долше ждати. Во світі з каждым дньом ганьба з гріху зачатя возвеличат ся і в кінци і сусіды, і Европа дотисне і зареаґує «мы знаме товаришы, же вопрос референдум непорішений, же взглядом русиньской меншыны не дотримуєте товаришы европейскых нормувань. Прото вас просиме, передумайте тото іщы раз, бо така Украіна як тота, котру репрезентуєте єст Европі непотрібна».

Довєдна з вседержавным, в 1991 р. прошли і два локальны референдумы – перший на Крымі, другій в так званій Закарпатскій Области, то єст на Підкарпатскій Руси, де 78% населіня оповіло ся за признаньом автономіі. Кыів од початку демократичного рішыня державлян не заакцептувал, лем через 25 років ріже глуху бабу. Рішыл результаты референдуму вызнати з давных совітскых часів перевзятым способом. Цілым своім апаратом тиску – реального (спецслужбы, міліция, суды) і символичного (школы, медиі, культурны установы) почал акцию репресий і дискримінацийных практик взглядом жытелів Підкарпатя. Вынародовліня нацийональных меншын роблене єст як за часів УССР, тото видят вшыткы. Европейскы спільнотовы інституциі знают уж про украіньску політику взглядом нацийональных меншын. Не даст ся дале повторяти слоґанів, до того паркометру треба сыпнути правдивы грошы, а не фальсифікаты. В соспільных европейскых науках обовязує єдно правило – антирусиньскы практикы і демонстрациі лем укріпляют русиньскій рух. Не інакше. Тото правило обовязує і на Украіні, хоцбы пришла і сотня тамтышных академіків і дале оповідала про пробабілистичний результат додаваня двох природных цифр.

А і революцийне попертя народу для власти на нич, коли порушены остают европейскы принципы, як в припадку закону «про принципы державной языковой політикы (закон Колесниченка-Ківалова)». Вызнаня Русинів як нацийонльной меншыны, підпора державы для вчыня русиньского языка в державных школах, а і вызнаня референдум не розыйде ся по кістях. Долго тырвало, але сме ся діждали, жебы своі центимы Порошенко і інчы вказали. Проґрес на міру слимака, і то дост нескорого слимака.

Русины в окремых державах, в котрых сут вызнаном нацийональном меншыном, будут продолжати роботу і припоминати своім урядам про недемократичне рішаня справ Русинів во вызнаній нима так скоро сусідній державі. Будут тото робити систематично і консеквентні, жебы одкликуючы ся до европейскых стандардів і морального зобовязаня, ідучого з признаня державы, наполнити символичний проукраіньскій ґест змістом. Буде тото може тырвало так долго, як чеканя на маєтковы деклярациі урядників за східньом границьом, лем і так ся оплатит ждати і Русинам, і вшыткым украіньскым громадянам, котры 25 років тому придумали жыти в мирі і достатку в демократичным і справедливым краю, побудуваным на міру своіх мрій, і не ганьбити ся фурт за нього і за своіх провідників.

Фотоґрафія – слимак – джерело wikipedia.

В проґрамі вызвучала співанка ґрупы Radiohead пн. «2+2=5».