Дует Вспак то акроды гармоніі душы і мелодий

Дівчата, котры творят дует Вспак, Aлександра Пура-Цідило та Адриянна Кафель-Возняк, приносят чудовый подарок на ближучы ся свята – платня «Радіст з неба» то сама радіст слуханя і пережываня коляд. Іх дебютантскій кружок то єденадцет коляд, в тым лемківскы, в вынятковій обробці на голосы і смыковы інструменты. Ефект є такій, што платню мож слухати без кінця.

Дует Вспак был офіцийні основаный в 2018 році через дві приятелькы Александру Пуру-Цідило і Адриянну Кафель-Возняк, але дівчата музикували іщы в шкільных часах. Перше было співаня на голосы, з часом дошли інструменты: гушлі, віолончеля, сука білґорайска, фідель плоцка ци вспак – то авторскій інструмент Анджея Круля, польского лютника і різбяря, выглядом припоминат віолончелю, але збудуваный є наоборот, «на вспак», од того выводит ся і названя дуету.

На репертуар ансамблю складают ся головні народны мелодиі східніх кресів, конкретні – з обшыри называной Оскаром Кольберґом Рускым Підляшом, та з Лемковины.

Александра Пура-Цідило є абсольвентком Музичной Академіі в Познані, скінчыла выділ Хоральной Дириґентуры Музичной Едукациі і Костельной Музикы та джазову вокалистику. Є лавреатком чысленных вокальных конкурсів.

Адриянна Кафель-Возняк то абсольвентка Музичной Академіі в Кракові в клясі віолончелі (проф. Дорота Імєловска), коліновых фіделів (проф. Мария Помяновска) та бароковой віолончелі (проф. Тереса Каміньска). Выступує як солистка, камералистка і оркєсторвый музик на вельох концертах в Польщы і заграницьом. Є лавреатком чысленных камеральных конкурсів.

Наталія Малецка-Новак: Одкале сте? Ци знате ся і грате од все і зато так ідеальні звучыте?

Александра Пура-Цідило: Походиме з Білостоку, де сме ся познали 20 років тому і де зачала ся наша приязнь, і так тырват по днес, хоц не в Білымстоку, а в Кракові і Познані. Выіхали сме студиювати до двох ріжных міст, што было провіріньом для нашой приязни і спільного музикуваня, але без огляду на противности – роснеме в силу. Музика, котру граме, звязана є з Підляшом, з котрого походиме, звязана є особливо з мойом родинном хыжом. Першы моі музичны спомины звязаны сут з фольклором і церковном музиком. Тоты звукы зачарували тіж Аду. Зачынали сме од співаня на перервах в школі, пак штораз частійше на стрічах по школі, аж вкінци зробили сме першы награня і зачали сме концертувати.

Н. М-Н.: Народны інструменты, такы як сука білґорайска, фідель плоцка, котры товаришат і Вам, то інтрументы штораз частійше хоснуваны через професийных музиків. Ци думате, што пережывают свій ренесанс? Одкале заінтересуваня професийных музиків тыма інструментами? Ци іх звук ліпше оддає етнічны мелодиі? Як то ся стало, што добрали сте іщы інструмент о назві вспак?

А. Кафель-Возняк: Рішучо так – оба інструменты пережывают свій ренесанс, одважу ся повісти, што є він аж і в фазі полного розквиту. Тыкат то інструментів, як і самой етнічной ци давной музикы. Тяжко повісти, чом музикы штораз частійше вертают до традицийной музикы, можу лем повісти, чом сама то зробила-м.  Здає ся мі, же она была во мні од все, же тлила ся деси на фоні мого жытя, і коли ся з ньом стрітила-м, то гейбы «вернула-м домів». Народна музика є проста в будові, а через тото правдива. Дає великій простір до творіня і оповіданя історий наново. Є то барз притігаюче і думам, што само тото часто притігат до ней клясичных музикантів. І може іщы факт, што мож втечы од вшыткых принципів звязаных з клясичным формуваньом в грі на інструментах, мож ся просто тішыти музиком. З фіделями стрітила-м ся вчас студиюваня на Музичній Академіі в Кракові. Коли почула-м іх звук, то подумала-м, што буде то ідеальне получыня з нашыма голосами. Хотіли сме збогатити гармонію выконуваных нами співанок без додатковых осіб. Для мене як віолончелисткы гра єст натуральном річом, зато початково співали сме з товаришыньом віолончелі, пак додали сме суку білґорайску, фідель плоцку і вспака – як раз з причыны іх барвы звуку, котра ідеальні пасує до народной музикы. Початково ленію басового голосу в нашых творах выконувала віолончеля, але єй звук, з цілом мойом любовю до того інструменту, єст за «гардый», гладкій. Вспак має фантастичну барву звуку: носову, грубу, дакус аґресивну. В будові і строю то властиві віолончеля, але збудувана «на вспак», зато натуральным была выміна тых інструментів.

Н. М-Н.: Ци факт, што обі сте абсольвентками музичных академій, перешкаджат, ци помагат в аранжуваню і граню народного репертуару? Ци проф. Помяновска мала на Вас влияня? (Проф. М. Помяновска то академіцкій професор на Музичній Академіі в Кракові, мультіінструменталистка, композиторка, реализаторка реконструкциі загыбненых старопольскых смыковых інструментів: сукы білґорайской, фідели плоцкой, сукы мєлецкой. Основала першу в Польщы специяльніст на Музичній Академіі завязану з етнічном музиком.)

А. П-Ц.: Думам, што помічне є, же сме професийныма музичками. Спілпраца з креативныма музиками вчас студиюваня отверат головы, пошырює горизонты, дає теоретичне знаня і можніст практикувати в ріжных обшырях. Але, як мам быти щыра, то коли грам народну музику, забывам о вшыткым, што знам, і оддаю ся музиці і емоциям. Часто бесідую своім ученицям перед выступом: тепер забуд о техніці і думай лем о тым, о чым співаш і што хочеш передати. Думам, же то свого рода ключ до того, як імати люди за серця. Очывидно без технікы і музичного знаня, без годин проведеных при інтрументі ци мікрофоні не мали бы сме середків, жебы передати емоциі. Підсумувуючы – музична академія помогла.

А. К-В.: Згаджам ся з Ольом. Думам, што музичны студиі, окрем можливости досконалити гру на ріжных інструментах (в моім примірі), дали мі тіж можливіст познати величезный музичный репертуар, од середвіча по сучасну музику і познати ріжны композиторскы технікы. Тото знаня часто хоснуєме при аранжуваню нашых творів. Професор Мария Помяновска є єдном з важных осіб в моім музичным жытю. То завдякы ней познала-м вшыткы етнічны інструменты, тіж вспака. Пані професор была так жычлива, што через якісый час пожычала мі свій, нич купила єм власный. Памятам занятя, на котрых пустила-м Професорці єдно з нашых награнь. Твір барз єй ся сподабал і од того моменту все мотивувала ня до діяня, гляданя свойой музичной дорогы. Вельо ся од ней навчыла-м, за што єм єй барз вдячна.

Н. М-Н.: В своім репертуарі, не лем тым святочным, мате і лемківскы пісні. Якы сут Вашы звязкы з Лемковином?

А. П-Ц.: Актуальні барз стислы, бо нашы мужове то Лемкы! Лемківскы мелодиі нас захоплюют, зато лемківскій музиці, і двом Лемкам, оддали сме нашы серця.

Н. М-Н.: Як годите спільне граня з інчыма занятами і фактом, што жыєте так далеко од себе?

А. П-Ц.: Граня на одлегліст є барз тяжкє, але выпрацували сме методы такой роботы. Додатковым утрудніньом є, што маме барз вельо роботы як учытелькы в музичных школах, а я іщы годжу тото вшытко з рольом мамы двох малых дівчаток. То великє вызваня, але спілпраца з Адом є для ня чымсым барз вынятковым, додає сил в штоденных обовязках. Коли граме разом, рахує ся лем тото, што медже нами і чым можеме обдарувати нашу публику.

Плантю «Радіст з неба» мож купити м.ін. в краківскій музичній книгарни «Курант», в Емпіках, а в діґітальній версиі – на сайті bandcamp.com.