Др Ярослав Качмарчык – лідер періоду лемківского здвигу

Думаючы о роках 1918-1921, такой часто приходит нам на мысель істория Руской Народной Республикы Лемків. Знаме о ній тілько, кілько до той поры повело ся дослідити нашым історикам. Знаме тіж гідні, але дале не вшытко – о єй діячах, якы заанґажували ся в тот політичный проєкт, бодай найшыршый в істориі Лемковины. Єдным з них єст др Ярослав Качмарчык, якого 140. річницю народжыня споминаме як раз тепер.

Качмарчык выходил зо знаного лемківского роду, якій влиял на соспільно-політичне положыня Лемків на зламі ХІХ і ХХ ст. Подібні як в примірі інчых діячів, його пізнійша доля не была ласкава, а обставины кінця його жытя доднес сут загадком.

Переслідме прото іщы раз жывот єдного з найвыдатнійшых лемківскых діячів, лідера лемківского здвигу – адвоката др. Ярослава Качмарчыка.

Освіта. Судова практика

Ярослав Качмарчык вродил ся 29. марця 1884 р. в Білцареві на Сандецкій Руси в родині священника о. Теофіля Качмарчыка і Мариі з роду Жеґєстовскых, дівкы креницкого пароха, мушыньского декана, о Віктора Жеґєстовского (дідо был будівничым величавой креницкой церкви, яку задумано на головный храм Лемковины).

Подібні як братя Любомир і Владимір, розпочал студиі на юридичным факультеті на Львівскым Університеті, але на шкільный рік 1904/1905 перенюс ся на Університет в Інсбруку. По двох семестрах вернул ся до Львова, де в 1908 р. оборонил докторат.

В роках 1908‑1909 працувал конципієнтом (помічником) в Высшым Крайовым Суді в Ґрацу. Як каждый доктор права в Австро-Угорскій Монархіі мусіл через сім років робити як конципієнт, аж пак міг быти допущеный до державного еґзаміну, по котрым міг быти вписаный до списку адвокатів. В ґрацскым суді працувал до 29. вересня/септрембра 1909 р.

В тым самым часі пішол на службу до цисарской арміі. До службы зголосил ся як доброволец, што позволило му долучыти до річного проґраму для будучых офіцерів. Єст припустным, што Качмарчык пішол до войска такой одраз по обороні докторату. 23. липця/юлия был в Загребі, одкале послал картку зо свойом знимком до свого шваґра, о. Івана Гнатишака (сына о. Гавриіла Гнатишка, вызначного діяча на Сандецкій Руси, пароха Крениці). В тым часі был уж в ступени сержанта-кадета. Станом на май 1914 р. Ярослав Качмарчык был записаный в австрийскым реґістрі як кадет в резерві – причысленый до І Бриґады Легкой Артилериі в Кракові.

Далі працувал в державных судах. В Округовым Суді в Новым Санчы робил до 16. лютого/фебруара 1910 р., пак практикувал в Повітовым Суді в Перемышли, де робил од 12. мая до 8. серпня/авґуста 1910 р. Іщы вчас поселіня в Перемышли, Качмарчык зачал робити в адвокатскій канцеляриі др. Кірила Черлюнчакєвича, де практикувал до 1. листопада/новембра 1911 р. В тым місци підчеркнийме, што адвокат Черлюнчакевич в пізнійшым періоді был єдным з оборонців лідерів Руской Народной Республикы Лемків вчас сандецкого процесу в 1921 р. Через сесу канцелярию перешли і другы практиканты Лемкы, м.ін. др Орест Гнатишак (ведучый Лемківского-Союза, пізнійшый авдокат в Креници) і др Владимір Мохнацкій. Дальше од 18. листопада/новембра 1911 р. до 9. грудня/децембра 1911 р. робил в канцеляриі адвоката Менцинского, але не знатя, в якій то было місцевости.

Правдоподібно літом 1912 р. перебывал коротко на Крымі. Пак од 12. грудня/децембра 1912 р. до 17. мая 1913 р. робил в Крайовым Суді в Відни, одкале переіхал до Нового Санча до канцеляриі адвоката др. Самуеля Ґольдфінґера і практикувал гын од 5. червця/юнія до 31. серпня/авґуста 1913 р. Лем по парох днях перервы, зас пішол робити до меценаса Менцинского, в котрого был до 1. серпня/авґуста 1914 р.

Воєнный час

Початком І світовой войны, так як інчы представникы лемківской і галицкой інтеліґенциі, был арештуваный і вязненый в Санчы. Просто з вязниці післано го до войска. Здає ся, же брал участ в боях в Карпатах в часі зимовой кампаніі 1914/15 рр., де правдоподібно был раненый і одосланый до Ужгорода.

В тым часі його отец, о. Теофіль Качмарчык был уж інтернуваный в Талергофі, а знатя, што од 11. листопада/новембра 1914 р. священник враз з імостю были вязнены в Ґнас. Ярослав Качмарчык скоро нашол родичів і навязал з нима контакт, м.ін. засылаючы ім грошы і свою фотоґрафію на доказ, што пережыл. Дальша воєнна доля Ярослава Качмарчыка не є знана.

Політична діяльніст

По падіню Австриі і вчас односной стабілизациі, Качмарчык стал єдным з переодовых політичных діячів на Лемковині, што яли ся орґанізувати політичне жытя в новых реалиях.

Был єдным з орґанізаторів славетного віче з 5. грудня/децембра 1918 р., якє одбыло ся во Фльоринці, де рішено о політичным положыню Лемковины (што пак дало початок Рускій Народній Республиці Лемків). Качмарчык остал предсідательом Руской Рады в Білцареві. Серед Лемків (здає ся уж в пізнійшых роках) был часто называный президентом/премєром уряду, што є популярне і доднес.

Качмарчык был тіж членом лемківской делеґациі до Пряшова, де 21. грудня/децембра 1918 р. створено спільну для русиньскых земель (Лемковины і Пряшівщыны) Карпаторуску Раду. Дакус пізнійше выбраный был до триособовой лемківской делеґациі на Парижску Мирну Конференцию, котра одначе николи там не поіхала.

В січни/януарі 1919 р. предсідеталювал Ґрибівскій Повітовій Рускій Раді і м.ін. ходил до Кракова, жебы інформувати польску адміністрацию о лемківскій політичній діяльности і положыню. В тым же часі його діяльністю інтересувала ся уж польска поліция, яка выдала наказ його інвіґілюваня. Принимат ся, што в марци 1919 р. Качмарчык перенял передову ролю в лемківскій політичній діяльности і прібувал найти modus vivendi з польскыма властями.

Довєдна з братом Владиміром Качмарчыком брал активну участ в лемківскых стрічах по другых місцях, де были декляруваны жаданя прилучыня Лемковины до Чехословациі і де дискутували о неплачыню податків польскій державі і небраню ньом лемківского рекрута. Качмарчык польску власт на Лемковині признавал за чужу. Наслідством того было посиліня його інвіґіляциі через польску адміністрацию – наказано м.ін. провести слідство в ціли зрыхтуваня справы прокуратором о можливый злочын здрады стану. Хоц в тамтым часі Качмарчыка не арештувано, то до взязниці трафили уж інчы лемківскы діячы, о. Михайло Юрчакевич і о. Димитрий Хыляк.

Здає ся, што під конец мая 1919 р. повюл Качмарчык лемківску делеґацию до Прагы, а початком червця/юнія 1919 р. стрітил ся в Креници з капітаном американьской арміі, Мерияном С. Купером, жебы інформувати го о положыню Лемків і трактуваню жытелів Лемковины польском адміністрацийом.

Правдоподівно початком січня/януара 1920 р. Качмарчык подал ся до Варшавы. Был принятый в Міністерстві Войсковых Справ. Мал гейбы отримати запевніня, што Лемкы не будут рекрутуваны до Польского Войска. Проблемом была і реквізиция польскыма властями в лемківскых селах ідла і облечыня, на што так само не было згоды. По реакциях Качмарчыка і Віктора Гладика Ґорлицкє Староство одкликало бранку річників 1896-1901, котра была плянувана на 21. січня/януара – 1. лютого/фебруара 1920 р. Лемківскы діячы дальше вели консультациі з польскыма властями в Варшаві. Хоц тоты деклярували єдно, то іх фактичны діяня были інчы.

Уряд Республикы

Напяты односины медже лемківскыма діячами а польском владом выкликали потребу скорой реакциі зо стороны діячів, котры 5. грудня/децембра 1918 р. провели всенародне віче во Фльоринці.

На 12. марця 1920 р. Віктор Гладик вєдно з др. Захарийом Копыстяньскым скликали на фльориньску плебанію дальше зобраня лемківскых діячів. В стрічы брало участ бл. 50 осіб. На ведучого засіданя выбрано шануваного креницкого ґазду – Миколая Громосяка. То на тій стрічы рішено, што жытелі Лемківской Руси потрібуют покликати політичну орґанізацию, котра буде годна репрезентувати іх інтересы взгядом Поляків. О потребі політичного діяня бесідували м.ін. Захарий Копыстяньскій і як раз Ярослав Качмарчык. Своі погляды представили і дальшы активісты. Владимір Качмарчык споминал на підступне приниманя присягы од лемківскых мужчын. О. Димитрий Хыляк твердо нагварял, жебы зорвати всякы звязкы з польскыма властями. Віктор Гладик омовил русиньскій рух в Америці і діі Мирной Конференциі в Парижы.

Гладик был ініциятором покликаня Начального (Верховного) Совіту Лемківской Руси, што стало ся як раз на стрічы 12. марця 1920 р. во Фльоринці. В його склад вошло 26 осіб. Был покликаный і Выконавчый Комітет, в котрым поділено функциі на взір уряду влады. В складі Комітету были: др Ярослав Качмарчык (премєр), Миколай Громсяк (міністер рільництва), о. Димитрий Хыляк (міністер внутрішных справ), о. Василий Курилло (міністер заграничных справ) і правдоподібно др Захарий Копыстяньскій (його участ і роля не сут ясны).

В тым місци треба звернути увагу, што не єст потверджене, што в Комітеті як раз нашли ся так поділены фукциі. Подля даякых джерел, котры прикликує др Богдан Горбаль, ціла номенклятура фактично выступила, з поділом на функциі як в уряді влады. Тіж в документациі з тамтого періоду, прим. в акті оскаржыня лемківскых діячів в процесі з 10. червця/юнія 1921 р., котрый одбыл ся перед новосандецкым судом, писало ся о орґані, якій польскій прокуратор менувал Рускым Урядом. Але внук о. Куриллы, Александер Курилло, стоял на становиску, што вшыткы назвы, з поділами на поєдны міністерства, были выдуманы в пізнійшых роках і сут лем мітом. Заєдно преса з 20. років ХХ ст. так само споминала на процес членів Руского Уряду, што може потверджати, же функциі серед членів Выконавчого Комітету были поділены.

Покликаный 12. марця 1920 р. Комітет принял меморандум, в котрым нашол ся м.ін. апель до Мирной Конференциі провести плебісцит на лемківскых землях, занятых Польском Республиком і Чехословацийом.

6. січня/януара 1921 р. Качмарчык разом з о. Димитрийом Хыляком і ґаздом Миколайом Громосяком были арештуваны польскыма властями за свою діяльніст. 10. червця/юнія 1921 р. поставлено іх перед судом в Новым Санчы, де были оскаржены о розвиваня серед Лемків зрадливой діяльности. Зашмарено ім здраду стану. Всітрьох остаточно уневиннено, а польскій суд підкрислил, же лідеры выполняли лем волю свого народу і мали на тото право. Як уж было спомнено, оборону вюл м.ін. адвокат Черлюнчакєвич, в котрого перед роками Качмарчык практивувал.

По тым Качмарчык не зохабил політичной активности. 18. жолтня/октобра 1922 р. отворил загальнолемківску стрічу в Креници в готели Wiktoria, де был выбраный до окружного комітету Галицко-Русской Народной Орґанізациі.

Адвокат. Приватне жытя

По професиі Ярослав Качмарчык был адвокатом. По періоді вывчыня і довоєнной практикы, рахувал можніст розпочатя власной практикы в ІІ Польскій Республиці. 2. квітня/апріля 1920 р. звернул ся до Адвокатской Ізбы в Кракові о вписаня го на листу адвокатів. До кореспонденциі долучыл всякы документы, котры потверджали його зрыхтуваня до адвокатской професиі. Качмарчык в кореспонденциі з краківском Адвокатуром писал, што адвокатскій еґамін зложыл 24. січня/януара 1920 р.

Знатя, што в пізнійшым періоді Качмарчык вюл авдокатску канцелярию в Мушыні. 4. січня/януара 1933 р. перенюс канцелярию до Крениці на ул. Пілсудского, а замешкал з родином при ул. Відок 25. В тым часі в Креници свою адвокатску практику вюл тіж др Орест Гнатишак (вписаный до списку адвокатів в 1928 р.) і такой в тым часі Крениця мала двох лемківскых адвокатів.

Качмарчык вюл ріжного рода справы, тіж такы, котры тыкали ся спадковых справ серед еміґрантів до Америкы. В 1923 р. в звязку з єдном зо справ перебывал в ЗША, а подля його другой жены справа была описувана в «The New York Times». В часі його перебываня в Америці, проходил в Ню Йорку Лемківскій Зъізд, на котрым был присутный. В Америці нашол час заіхати над водопад Ніаґара (заховала ся з того моменту фотоґрафія).

Його першом женом была Александра Ціханьска, дівка лемківского діяча Александра Ціханьского. В 1930 р. або 1931 р. оженил ся другій раз з Адельом Завадзком (1912-1989) з польско-словацкой родины, правдоподібні з Мушыны. Факт, што Качмарчык лишыл свою першу жену, был не малым шоком для його родины і кругів, в котрых ся обертал. З причыны того, што грекокатолицка церков (котрой священником долгы рокы был його отец – Теофіль Качмарчык) не хотіла йому дати розводу, поіхал до Вільна, де перешол на протестантску віру (євангелицко-ауґсбуржску).

Розвід, зміна віры і новый звязок выалєнували го з лемківсого середовиска, так што уж од 30. років ХХ ст. не видно го в ниякій лемківскій соспільній діяльности.

З першого звязку не мал діти. З Адельом Завадзком мал сына Александра Качмарчыка (1932-2009). В тым місци вартат доложыти пару фактів. Під конец 90. років ХХ ст. контакт з Богданом Горбальом, якій досліджал Качмарчыка, навязал його сын Александер, што мешкал в тым часі во Франициі. Уж товды в кореспонденциі передал жменю цінных фактів з жытя свого вітця, а тіж переслал цінны фотоґрафіі, котры отримал од свого двоюрідного брата Александра Куриллы з Кракова (сын Теофіля Куруллы, адвоката і лемківского діяча, внук о. Теофіля Куриллы, пароха Фльоринкы, діяча Руской Народной Республикы Лемків).

Александер Качмарчык был професором американьскых унівеситетів. Занимал ся м.ін. синтезом складників бору, котры мож хоснувати до радийотерапіі, а тіж його великом фасцинацийом была єгыптолоґія. Александер Качмарчык перед свойом смертю в 2009 р. встиг в кореспонденциі до др. Богдана Горбаля передати вельо цінного о своій родині і єй воєнных пережытях.

З початком ІІ світовой войны Качмарчык рішыл переіхати зо женом і сыном з Крениці до Кракова. В Кракові сіли на потяг до Варшавы, а пак з Варшавы поіхали до Білoстоку, а одтамале на фарму знаємого до Волковиска (днес територия Білоруси). В тым часі Совіты пішли на Польщу (17. вересня/септембра 1939 р.). Пак родина Качмарчыків переіхала до Львова, де жыла іх родина – Гнатишакы. 23. лютого/фебруара 1940 р. НКВД в характеристичній для своіх діянь чыстсці арештувало Ярослава Качмарчыка і од тамтой поры слух о ним загынул. Уж такой на все.

Жену Аделю і сына Александра совітскы власти зослали до Казахстану. Пак через воєнный час перебывали они в Ірані, аж по войні як другы польскы родины трафили до Ливану. Як споминал Александер Качмарчык, через вшыткы рокы посылали они листы, в тым до Червеного Креста, звідуючы о долю його няня. Ниякых інформаций не отримали. Згідно з правом, по осмьох роках суд признал Ярослава Качмарчыка за вмерлого. Аделя пізнійше выдала ся другіраз за австрийского втікача, з котрым в 1952 р. выеміґрувала до Арґентины.

Резуме

Доднес не є знане місце і час смерти єдного з найвызначнійшых політичных діячів в істориі Лемковины. Не знатя, ци коли-небуд дознаме ся о тым, як і де вмер др Ярослав Качмарчык, член Уряду Руской Народной Республикы Лемків, доднес менуваный серед свого народу «премєром».

«Вшытко, што мам, то лем чутка, же він вмер на тифус в часі транспорту з єдной вязниці до другой в 1944 р.» – писал в єдным з листів датуваным на 25. мая 2008 р. до Богдана Горбаля сын Алексадер.

Ярослав Качмарчык записал ся золотыма буквами в істориі Лемковины, не лем зато, што сам єй творил, але тіж зато, же як раз тот період рахувати мож як єден з мильшых – смотрячы хоц бы на дальшу долю нашого народу.

Статю зрыхтувано на основі:

• Б. Горбаль, Ярослав Качмарчык, лідер Руской Народной Республикы Лемків, в: «Лемківскій Річник 2008», Крениця – Ліґниця, 2008, Стоваришыня Лемків, стр. 66-83;
• B. Horbal, Działalność polityczna Łemków na Łemkowszczyźnie 1918-1921, Вроцлав 1997 р.
• Б. Горбал, Вмер Професор Александер Качмарчык, в: «Бесіда», 4/2009, Крениця – Ліґниця, Стоваришыня Лемків, стр. 22-23.