Дожыти ся ярі

Люблю приход ярі. Кідь рослины помалы зачінають выходити спопід земли, стромы пустять першы зелены листкы і квітя, кідь вшытко, ціла земля зачне якось пахнути. Пахнути новым жывотом. Новый жывот, по сивой осени і білой зимі є то, што сімболізує ярь і што чоловіку, напрік ярьній вычерпаности, давать силу і дяку іти дале. Вєдно з тым і знаме, же про старого чоловіка є найважніше дожыти ся ярі. Єдна словацька пословіця говорить: Марец, поберай ся старець. Значіть, покля старшый чоловік через зиму важно похворів, є то все велике різіко, же ярі, нового жывотного цікла, котрый ся все раховав од ярі, коли ся вышло і на поле, до зимы, ся не дожыє.

Вчера проходила в Пряшові презентація найновшых выдань русиньскых книжок, котры были надрукованы на Словеньску в 2013 році. Робить ся так все в тім часі, кідьже фінанції приходять од державы пізно, і так книжкы роблять ся з рока на рік лем на остатній момент, втогды, кідь выдаватель знать, же грошы суть конечно „дома“. Тоту подію люблю. Є то все мила стріча з русиньскыма писателями, котры там презентують свою выдану творчость, є то час на здобытя найновшых выдань в нашім прекраснім языку, але і час на інтересну діскузію о русиньскій літературі. Кідь на Лемковині робить ся Лемківска творча осінь, тото бы сьме, хоць не подля датуму в календарі, могли назвати Пряшівсков літературнов ярьов, бо іншу літературно подію, окрім літнього передаваня Премії Александра Духновіча, ту не маме. І вчера то было таке мале свято, задуло дакус ярьного вітрика міджі нас, зо сторінок новых книжок. А была і діскузія. Якраз в тій діскузії положыв вопрос єден із писателів, бывшый председа Сполку русиньскых писателів Словеньска, Миколай Ксеняк. Маєме чітателя? Є про кого писати?

Вопрос простый а одповідь морозить по хербеті. Покля возьмеме до увагы факты, кілько маєме школ де ся учіть русиньскый язык, же україньскы школы, о котры Русины не мали ниґда інтерес і ниґда їх з властной волі не основали, суть перед заником бо днесь є то лем жывый мертвець, котрый ту іщі зістав з минулого режіму, і навчаня руського языка ся на довгы рокы по 1989 році стало якымсь табу, значіть переважна більшость нашых дітей не має жадный контакт із азбуков, пак мусиме смутно конштатовати: іщі є про кого писати, але вєдно з чіслом вшыткых книжок дотеперь выданых од 1989 року, росте і середній вік чітателя тых книжок. Де настав проблем?

В Чехословакії пришла нова надія про Русинів на осінь. Быв новембер 1989, коли пришла Ніжна револуція а тота значіла і початкы нового, такзваного третьово воздроджіня Русинів. Якбы сімболічно, втогды, кідь стромы зістануть голы, без листя і добрый господарь мусить приготовити своє ґаздівство на зиму. Жебы на ярь міг знова садити і пізніше зберати уроду. Тота осінь не тырвала довго, бо скоро пришла крута зима, коли мусили Русины бойовати за свої права, трактовати ся з тзв. Русинами-Українцями, пояснити і обгаїти собі і цілому світу, же сьме окремый народ, котрому належать такы сами права, як і іншым народам, же маєме свою історію, културу, свою дідовизну. Не быв то легкый бой, хоць з дакотрыма ділами мусиме стрічати ся доднесь, але векшына нашых замірів є днесь реалітов. Подарило ся, што бы може малохто повів, же ся досправды стане – кодіфіковали сьме язык, маєме і высокошколску інштітуцію. Зробило ся вельо доброго і вшытка честь людям і орґанізаціям, котры на тім процесі взяли участь. Зачали сьме робити властны фестівалы, основати властны фолклорны колектівы… Але якраз в цілім списку того, што ся нам подарило, є даяк барз мало того, што сьме робили про нашы діти. Научіли їх співати нашы співанкы і танцьовати, ці раз за рік сьме їх приготовили задекламовати русиньскы стишкы на Духновічів Пряшів? Вшытко шумне, але сістематічна освіта нашых школярів, аж на пару вынятків, о чім свідчіть тых дакілько школ, де ся діти учать русиньскый язык, ту все хыбовала. І жадна з орґанізацій, котры много раз повідять, же школство є пріорітов, про то вельо не зробила. Лемже на фестівалі ся того вельо діти не научать а у колектіві лем співати і танцьовати. Книжка може быти выдрукована, але хто собі прочітать красне материньске слово і буде з нього жыти, покля суть про діти рядкы в книжці такый хаос, як і арабскый Коран?

Днесь не сьме в позіції, коли бы сьме ся могли знова выгваряти на то, што было. На добу сперед 25 років. Выросла нова ґенерація дітей, молодых людей, за котрых будеме мати одповідность мы. То мы їх учіме, або не учіме бісідовати, то мы маме або не маме інтерес давати їх до нашых школ, то мы, в свободній добі, коли ся не є чого бояти, рішаме о будучности свого народа. І то не є проблем лем Словакії, бо і в Польщі є вельо молодых, котры в ліпшім припаді лем не чітають азбуку, в тім гіршім ани не бісідують, хоць школство є на тім якбач ліпше, як на Словакії. А наша ґімназія в Сербії мусить наганяти штудентів із Закарпатя, жебы єй не закрыли. О чім є пак наша робота?

Зачаток пути нашого возроджіня быв осіньов. Приготовили сьме ся на зиму, жебы сьме пережыли тоты найвекшы морозы, котры нас чекали. Лем сьме якось не думали, же по морозох треба быти приготовлены і на ярь. Же жывотный цікл не є узапертый. А тота ярь якось не приходить. Або єй не знаме выкликати. Днесь ся писатель просить публікы, ці має чітателя. Хоць одповідь не є барз позітівна, іщі то не є найгірше, бо днесь іщі му має хто одповісти. Бою ся, ці ся за пару років буде холем мав кого просити. Надію ся і хочу ся дожыти русиньской ярі. Зима уж тырвать довго. Лем є ясне, же старе і хворе в нас мусить одыйти а пережыє лем тото здраве. Намагайме ся, жебы того здравого было што найвеце. Лем тото може выйти і посадити на поле колосы, котры бы нам принесли гойнішу уроду.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА