До поспіваня, заграня, а тіж – до почытаня і пообзераня. Лемківскій співник

«Лемківскы співанкы зо Святковы Великой. Співник» то збірка веце як 250 співанок зобраных і записаных Болеславом (Васильом) Баволяком, а печатаных Выдавництвом Жызновскій. То уж третя публикация од Жызновского про Святкову.

Болеслав Баволяк то сын, Василь Баволяк то отец, а Михал і Фаустин – дідо і прадідо. Ци всічетверо співали пісні, што нашли ся в збірнику? Быти може, бо прецін співанка то як повітря, котрым дыхали Лемкы.  «Лемкы зо Святковы то были люде, што любили музику і спів, котрый товаришыл ім фурт, без конкретной нагоды, при каждым штоденным занятю: в хыжы, в обыйстю, в ґаздівці, в поли, на паствиску» – подає Болеслав Баволяк во вступным одавторскым слові в публикациі «Лемківскы співанкы зо Святковы Великой. Співник», котра тілько што явила ся на выдавничым рынку.

Співаня при роботі, вчас жнив, сінокосів, выкопків, при пасіню худобы, на вечірках, весілях, хрестинах і вкінци – в свята і в неділі в церкви то примета, сміло мож речы – загальнолемківска, але то як раз Святкова дождала ся свого співника. Не абы-якого.

Пісні як дзеркало жытя Лемка

«Лемківскы співанкы зо Святковы Великой. Співник» то книга цікавого, не так часто стрічаного, квадратового формату, в твердій окладинці і груба на 670 стран! Веце як 250 співанок поґрупуваных є в девят темовых части, котрых наголовкы становлят фраґменты співанок, напр. «Як я сой подумам о своім селечку», «Помінял бы-м дива світа за зелен ялиці», «Чом я тебе полюбила» ци «Дати старій бабі граблі». Загалом сут то народны співанкы (з вынятками) о любови – тій добрій або тій незреализуваній, тяжкій, так як і о тяжкым ци нещестилвым жытю жен, о родинным жытю, але і о кавалерскых часах. Сут пісні рекрутскы і жолнірскы, пісні близко натуры, тужливы за своім, рідным, за Карпатами, жартобливы і гумористичны.

Презентация каждой пісні є богата. Маме бо нотовый запис (то велика вартіст публикациі, не є то такє очывидне, што в каждым співнику го найдеме), запис слів – в кірилици (з упорядкуваном орфоґрафійом), в латиньскій транскрипциі і в тлумачыню на польскій язык. Але, што барз інтересуюче – тлумачыня є поетизуване. Не єст то переклад, жебы оддати єден до єден значыня змісту, але такє тлумачыня, котре мож співати згідні з ориґінальном мелодийом і ритмом, а при захованю языковой і стилистичной специфікы. За філолоґічный переклад одповідат Томаш Квока, редактор книжкы, а за злирізуваня пісен – Боґуслав Вайзер.

Кажда част співанок розділена є односячом ся до темы ґрафіком, сут то малярско-фотоґрафічны коляжы авторства Кжыштофа Радошека, він є тіж автором окладкы і ґрафічного проєкту цілой книжкы.

Найдеме тіж в співнику іщы єдно малярскє однесіня – сут то репродикцуі образів Штефана Телепа, маларя зо Ждыні, представника чыстой штукы. Образы акуратні кореспондуют з фольклором пісен.

За редакцию тому, тлумачыня на польскій язык, фонетичны транскрипциі та транскрипцию з рукописів одповідат Томаш Квока, якій з Баволяком і Жызновскым спілпрацувал уж скорше – як редактор попередньой книжкы того автора – «Лемківскы приповідкы і приказкы зо Святковы Великой і околиц».

«Головне ядро гевсой збіркы творят лемківскы і украіньскы пісні і співанкы. Зато же в вельох примірах тажко єднозначно вказати джерело даного твору і мож лем одгадати языковый напрям, з котрого співанка трафила до нотатника Болеслава Баволяка, вєдно з цілым редакцийным ансамбльом рішыли сме ся на дост субєктивный поділ. Проведена клясифікация на лемківскы і украіньскы пісні влинула на спосіб іх запису. Хоц язык вельох співанок єст мішаный – в украіньскых творах є вельо лемкізмів, а лемківскы остали языково зукраінізуваны – то рішыли сме кажду з них закваліфікувати або як лемківску (і записувати згідні з принципами лемківского языка), або як украіньску (і хоснувати запис украіньского языка» – пише в редакцийным слові Томаш Квока.

Шкода єднак, же рішено помістити украіньскы пісні, і то не так мало – тых означеных як відомы украіньскы єст аж 55, медже нима і пісні до слів вершів украіньскых поетів, коли вштыкы інчы поміщены в публикациі то народны співанкы, часом з дописком од кого дана пісня была записана. Речене означыня (звіздка при наголовку) є лем в азбучным списку пісен, в польскоязычным змісті означынь што до украіньскых пісен нияк неє. Брак означыня во властивій части співника може міцно дезорєнтувати, кєд же наголовок публикациі є ясный – «Лемківскы співанкы…».

Весіля, пословиці і співанкы

Співник богатый в народны творы лемківского фольклору то уж пята книжка о Лемках і Лемковині од Выдавницвта Жызновскій, а третя кєд іде о самого Баволяка. По богато описаным обряді весіля (книжка «Лемківскє весіля в Святковій Великій», 2019 рік), по книжці з тисячами (!) пословиц зобраных в книжці «Лемківскы приповідкы і приказкы зо Святковы Великой і околиц» (2021 рік), Болеслав Баволяк передає нам дальшу спадковину по своім вітци – Василю.

«В меджевоєнным періоді Святкова мала свою капелю, в котрій на трубці грал мій отец, Василь Баволяк. В єй склад входили іщы: Іван Вахвак зо Свіржовы – першы гушлі, Андрий Волк – секунд, значыт другы гушлі, Антоний Грацонь зо Святковы – клярнет, Василь Вербиньскій зо Свіржовы – контрабас. По 1947 році отец грывал з польскыма капелями – аж до кінця шістдесятых років, коли основал свою капелю, котра грала в околици (там, де были векшы скуписка Лемків) лемківскій репертуар. Выступували медже інчыма в Полянах, Крампній, Грабі, Ждыни, Маластові, Бортным. Капеля не мала специяльной назвы, а серед Лемків бесідували просто: капеля Баволяків» – споминат Болеслав Баволяк.

Як подає дале – векшіст співанок записал зо слуху, а част з зошытів з творами од тата. «Од него тіж вчыл єм ся приспівок, тот зас навчыл ся некотрых пісен од мого діда Михала Баволяка (рік вроджыня 1869) і прадіда – Фаустина Баволяка. Зато пару записаных гев пісен має веце як 200 років».

Треба мати

«Музика і спів становлят о достоменности Лемків, інтеґруют іх в ґеоґрафічным і каждым інчым розсіяню, не дозваляют ім забыти, кым сут і одкале походят. Коли цілый іх могучый музичный переказ дыхат тым самым, што тот гев запрезентуваный, то значыт же лучат іх сентиментальніст, чутливіст, щестя; же дале жыво і учутьово контактуют ся з еденністю, што якоси зближат іх до раю на земли, денебудт акурат жыют» – пише во вступі выдавця, Вєслав Жызновскій.

Тота публикация вартат свойой ціны. Записана є в ней част нашой нематерияльной спадковины, котра уж не втече, не стратит ся – набрала материяльного выміру в формі крас выдавництва. Треба го мати.

Книжку «Лемківскы співанкы зо Святковы Великой. Співник» можете придбати і в нашым склепику за тым мотузком.