Дідовизна амбасадора

Перед пару днями дістала ся до медій інформація, же україньскый амбасадор Олександр Александровіч кінчіть совю місію в Сербії. По семох роках вертать ся на Україну. Но зохаблять за собов „глубоку борозду“.

Зачатком місяця фебруар із днесь уж бывшым амбасадаром стрітив ся презідент Сербії Александер Вучіч, на чім не є нич чудного. Подяковав му за службу, одбыли ся просто вшыткы тоты формалны справы, котры ку одходу діпломата належать. Дакус векшым несподіваньом є то, як тот одход „пережывать“ русиньска меншына в Сербії.

В неділю 13-го фебруара ся в Новім Саді коло памятника Тараса Шевченка попрощали з Олександром Александровічом і представителі україньской а русиньской меншыны. Жебы было ясне, за Русинів там, нащастя, не быв нихто з досправдовой русиньской орґанізації, але вєдно з представителями Українців там доброму стрыкови з Києва пришли робити стафаж і такзваны „Русины-Українці“.

То бы ся іщі якось дало пережыти, докінця бы на тім так само нич чудного не было. Што дакус чудным є, то факт, же о тім великім прощаню мав потребу інформовати Рутенпрес, а статя пак была надрукована і в ґазеті Руске слово. Но лемже што має амбасадор Україны, значіть вже бывшый амбасадор Україны довєдна з Русинами, же інформація о його прощаню при памятнику Шевченка є на проґрамі дня русиньскых медій? Нажаль, много.

Місія Олександра Александровіча мусить быти в Києві высоко цінена. За сім років, кебы не зробив нич інше, та мінімално так інфілтровав русиньску меншыну, же спамятавати ся з того не буде таке просте.

Смутне є, же на фалаток хліба поїмало ся тілько рыбок.

Амбасадор схосновав почас свого діяня в Сербії вшыткы доступны средства, а головно так просту річ як грошы, жебы здобыти вплив в русиньскій меншыні. Не треба было много. Старчіло знати, же ту штось бракує, гевтам што бракує, пришмарив грошы, підпорив, і уж быв вареный-печеный. Проукраїньскому крылу в русиньскім середовиску у Сербії то было як вода на млин.

Без Олександра Александровіча не могло перейти ани таке свято як День Русинів Сербії. Докінця там міг зробити і свою „проповідь“.

Можеме собі покласти вопросы тіпу, ці то никого не інтересовало, ці никому не было чудне, же дома його влада Русинам права сперать, не підтримує їх, а скоріше наопак, але в Сербії є україньскый амбасадор Николайко, котрый роздавать дары Русинам, але такы звіданя суть непотрібны. Вшыткы то знали.

Але грошы суть грошы, і што бісідує Руска матка або членове Націоналного совіту, котры мають ясно в тім, же суть Русинами, і же україньска амбасада не мать нич з нима довєдна, бо они не суть україньска діаспора, зато од ньой ани не было треба брати грошы, бо то лем інштрумент українізації, не было выслухане.

Кедь чоловік порахує лем дашто з того, што Олександр Александровіч стиг зробити в русиньскій комуніті, мусить му быти ясне, же кебы Київ мав мати аґента, котрый інфілтрує русиньску комуніту, не робив бы то іншак. Но смутне є, же на фалаток хліба поїмало ся тілько рыбок.

По семох роках скінчів совою місію єден амбасадор, но він так цалком з русиньской Войводины не одходить. Зістали по нім штруктуры підпоры, україньскій амбасаді прихыльны люди, докінця у функціях ці меджі інтелектуалами, і є то лем вопрос, ці і як новый амбасадор того выхоснує. З боку высше спомянутых інтерес бізовно буде, боронити ся не будуть.

Лем треба дакус мерьковати, жебы по найблизшім списованю, і вдяка політіці, котру в остатніх роках робили дакотры функціонарі ці інтелектуалы вєдно з україньсков амбасадов, не плакало ся іщі веце, як за одходом амбасадора. Бо дідовизну по собі зохабив.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Фото: Pixaba.com.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА