Чого желати на 30 років?

Тридцетка то дакус дивный вік. Гейбы чловек уж дозрілый, моментами поважный, але другом ногом іщы фурт в безстарістных двадцетых роках сідит, іщы бы хотіл ся бавити до пізной ночы, хоц силы уж не тоты, хоц час уж не тот.

Як то ся має до тридцеткы нашой Бурсы? Сама не знам як, бо то кус і удавана тридцетка, ліпше речы – реактивувана, шак кєд бы правильні рахувал, то Бурсі 113, а не 30, років уж натріскало. Три ся нам повторює, а то добрі, бо три то маґічне чысло, а наша Бурса як раз тоту маґію в собі має.

Яка єст того таємниця? Не раз єм ся задумувала. Ясной одповіди не мам, але пояснити спрібую.

Як уж бесідувала-м, Бурса своі рокы має, аж і достойну сотку достойні одпразднувала. Хыбаль не выпадат, жебы тридцетка з векшым розмахом проходила… але і тридцетку одсвяктуєме, лем кус пізнійше, як точна дата реактивациі. Треба ся нам одповідньо настроіти, привыкнути до мысли, же досправды буде мож ся зыйти, без або іщы з масками на ґамбах, але же ся зыйдеме до велькой громады.

Реактивация Руской Бурсы

На днес гордо припомну, што докладні тридцет років тому, 1. червця/юнія 1991 рока зышло ся парунадцет мудрых Лемків і рішыло реактивувати Стоваришыня Руска Бурса, орґанізацию, котра была, єст і буде (так – буде, буде, треба быти кус безстыдным і треба тіж мати почутя свойой вартости) важном, преважном.

A тых парунадцет мудрых (подаю за списом в Крайовым Судовым Реґістрі, не за симпатийом) то: Богдан Ґамбаль, Мирослава Хомяк, Ольга Каня, Анна Ґамбаль, Антоніна Коцур, Меланія Клинковска, Олена Дуць-Файфер, Павел Стафиняк, Миколай Падухович, Ігор Горощак, Михал Коцур, Анна Переґрим, Ірена Квока, Ян Квока, Юлия Прокопчак і Мариюш Габура. I машына рушыла наново.

З обовязку, але і з пошаны, выміню пару членів-основателів, котры спричынилы, што адрес: Ґорлиці, ул. Сєнкєвича 28 остає од 1908 рока руском енклявом на мапі повітового міста. Першыма бурсакамы были м.ін.: о. Василий Курилло, о. Михаіл Юрчакєвич, о. М. Дуркот, о. Григорий Максимович, о. Владимір Калужняцкій, Даміан Бубняк, Григорий Ґаль.

Вельо священників. По роках, в часі реактивациі і пак, буде священників бракувало. Чом? Того не знам пояснити.

Тота сама товды і днес, активна і патріотична

Бурса, давно інтернат для руской молодежы, місце прожываня і плеканя нашой інтеліґенциі в патріотичным духу, давала нам освіченых люди. Ци конечный є тот минулый час? Давала? Но прецін, же ніт.

Бо хоц наштоден інтернатом уж Бурса не єст, то принципы діяня, згідны зо статутом з 1908 рока, надале обовязуют. А тото зас спричынят, што Бурса надале видит потребу едукувати нас самых, пошырювати нашы горизонты, а тіж вызначати напрямы. Є, тото певністю складат ся на єй маґію, бо коли зачынаме веце знати – зачынаме веце розуміти, а є то надзвычайне, притігат увагу, захоплює, робит нас потігаючыма. Знати – то велика сила.

Не єм в силі описати вшытко, што през тых послідніх тридцет років діяло ся в Бурсі. По перше, коли рішали продолжати діяльніст Бурсы, іщы єм барз смарката была, так дослівні, бо предшколякы мают то до себе, што все з римом ходят. А по другє, не вшытко дало ся в тамтым часі в хронікарскій спосіб затримати, описати, офотити і лишыти потомным.

Тото Бурса все підкрислят – маме своє, не мусиме ся обертати на чуже, єст што плекати, єст в чым выберати, треба лем знати…

Зорґанізувала Бурса соткы стріч, єдны веце, другы менше науково забарвлены. Были прелекциі, выклады, доповіди, варштаты, школіня, таборы, концерты, выступы, показы, пєсы, зъізды, івенты – значыт ціла ґама імпрез і кажда звязана з підтримуваньом і розвитком русиньской достоменности.

Од трьох десятліть громадит Бурса лемкознавчы публикациі, удоступнят каждому, хто має таку потребу, але і сама выдає. Як добрі рахую, то без мала тридцет книжок напечатала, а до того доходят іщы платні з музиком, все добром, бо нашом, свойом – лемківском, без мішаня з украіньскым фольклором, котрый хоц красный і барз богатый, то єднак не наш, а мы маме свій. Тото Бурса все підкрислят – маме своє, не мусиме ся обертати на чуже, єст што плекати, єст в чым выберати, треба лем знати…

На своім: вернули сме домів

Маме своє, бо і Бурса на своє вернула. В 2009 році, по долгых роках стараня, страченый в воєнно-повоєнным часі маєток Бурсы вернул в бурсяны рукы. Мож ся чути як в себе, як дома. Як раз і тото є дальшом вынятковом приметом описуваного місця. Хто гын долше єст, быват, зачынат ся чути одповідальный за сесе місце, як за свою хыжу.

А як то при хыжы, роботы все єст дост, внутрі, назовни. Опікували, опікуют ся Бурсом префекты, з наданя орґанізациі або без. Долгы рокы б.п. Михал Коцур префектувал в Бурсі, а же было то товды, коли будинок не был іщы выремонтуваный (тепер уж є, хоц по правді, то лем частичні, іщы вельо необхідного жде), не было то легкє, за што належыт ся подяка. Пан Коцур з женом Антоніном, тіж бурсачком, часто приходили до Бурсы, бо і они чули ся гын як в себе, як дома. Аж і загорідку свою гын мали, а бурсяна земля одвдячала ся ім своіма плодами.

Маме своє, бо і Бурса на своє вернула. Мож ся чути як в себе, як дома.

Та перед войом бурсакы так само мали гын малу ґаздівку, жебы легше было выжывити цілу громаду школярів. Ностальґійом наполнят, коли сідит ся медже велич черешнями, котры певністю памятают іщы тых першых бурсаків.

Так си люблю думати все, коли на них пізрю, ци то коли обсыпуют ся білым квітьом на яр, ци коли хмары ворон злітуют ся на солодіцькы овочы (так само міцно солодкы, як міцно потрафлят зафарбувати скору, лахы, черевікы).

Ци і косы жывлят ся черешнями, того не знам, але ворон ся не боят і медже деревами од років перхают. Мам вражыня, же то фурт тоты самы косы, же вертают гев, як домів.

Бурса для вшыткых

Любит ся до Бурсы вертати, приходити, быти гын. Моє перше свідоме бываня там то пробы ансамблю Лемковина. Для ня то буде певно найбарже вынятковый і важный час, кєд іде о будуваня лемківской достоменности в молодых роках. Перебываня серед своіх люди з так ріжных сел і міст, бесідуваня по свому, вчыня ся свого, вырабляня почутя гордости зо вшыткого, што лемківскє, то было барз укріпляючым, а реляциі з людми з ансамблю остали на долгы рокы. Тамтым стрічам не вадили обдерты стіны, старе выпосажыня, невыгоды.

Споминат ся тото з сентиментом, а факт, же маме тепер одмалюваны поміщыня, одсвіжену Бурсу, лем тішыт, што даяк ідеме допереду. Хоц хотіло бы ся барже, ліпше, веце.

Бурса была/єст домом для вельох ініциятив. Была домом для Лемковины, тепер єст для Терочкы, котра так само вчыт наступны ґенерациі свідомых Лемків. Є то ансамбль, котрый тримат бурсяный напрям плеканя свого, без обзераня ся на чуже – того, што уж добрі знане і легко ся принимат. Бо, як уж было повіджене – Бурса надає напрям.

Найменше три ансамблі сягнули по співанкы, незнаны скорше, а вылянсуваны Терочком, а іщы лем припомнийме, што перед парома роками Бурса зорґанізувала І Фестіваль Лемківской Авторской Творчости. Знали сме, што Русины то здібны люде, фестіаль лем тото потвердил.

Через тых тридцет років кусцьок змінял ся особовый склад Стоваришыня. Єдны приходили, другы одходили, з ріжных причын, часом з огляду на вік, брак сил, часом через даяку уразу, бо, як то в родині – чловек ся і посварит, і згніват, але родина на все родином остає.

І є то для Бурсы характеристичне, што не робит нич для свого індивідуального хосну, вшытко, што робит, робит на благо Вас, Русинів.

Дeкотры ствердили, што час на нове поколіня, час для молодых, але сентимент до Бурсы лишат ся на все, бо як інакше пояснити, што вельолітній ведучый орґанізациі, Йоан Квока, оддал до Бурсы родинну памятку – стареньку гуню, котра памятат іщы передвоєнны Ізбы. Боже заплат, красный то подарок. Придте самы, переконате ся. Не сховали сме єй ниґде глубоко, єст на видоку, жебы тішыти інчых.

І є то для Бурсы характеристичне, што не робит нич для свого індивідуального хосну, вшытко, што робит, робит на благо Вас, Русинів. Про Вас, для Вас, з Вами, а часом і наперек Вам.

Не спосіб описати вшытко, што з Бурсом повязане, бо де дакє хоц надмініня, што Бурса была домом для Русиньского Демократичного Кругу Лемків «Господар», што є домом для Чугы, молодіжного стоваришыня, котрому завдячаме двоязычны таблиці на Лемковині, што є віртуальным, але фурт домом, одкрытым для каждого, хто потрібує інформаций – домом для Цифрового Архіву з тисячами удоступненых сканів і десятками тисячів, якы ждут на здіґітализуваня, домом для учеників, котры в Бурсі можут вчыти ся лемківского языка, домом для ініциятив – прогульок, варштатів, стріч, котрых цілю є вказати вшыткым школярям лемківского языка, што доціняный є іх труд звязаный з додатковыма занятями, котры берут на своі плечы, што Бурса, є домом для каждого, хто змореный абы-якым трудом, хоче холем зайти напити ся горня воды…

Наша сила в людях

Не спосіб вымінити вшыткых з імена і назвиска, котры творили і творят вынятковіст того місця. То єст найвекша сила Бурсы – люде. І того як раз желам Бурсі на єй тридцетку – непересічных люди, котрых все при собі мала, най має і надале. А вік не єст важный. Шак видите, што мож мати 30 і 113 в тым самым часі. Просто маґія.

ПС. Ні, не забыла єм, last but not least хотіло бы ся написати, без Бурсы не было бы ЛЕМ.фм, не было бы того без Богдана, лем ци маме силу писати і чытати о ним в минулым часі…? Я не мам.