Бурсяна прогулька до Камяной на початок шкільного рока

Вакациі ся скінчыли. Разом з холоднійшом уж хвильом пришол вересен/септембер, а з ним школа. Не для вшыткых школярів была то добра новина. Сама добрі памятям, як тяжко по двох місяцях лінюхуваня тяжко было вернути до шкільных мурів. Але жебы тот шкільний рік не здавал ся такым страшным, як што рока Руска Бурса торжественно празднує його початок зо вшыткыма, котры в своіх школах окрем стандардовых предметів вчат ся тіж лемківского языка.

То выріжніня за труд, якій вкладают в науку додаткового предмету і нагорода за тото належыт ся лем тым, котры го піднимают. Того рока поіхали сме на прогульку до Камяной. Лемківскє село, котре славит ся тым, же на його земли николи не бракувало меду. Головным пунктом нашой екскурсиі была Пасіка «Барць». Вчас прогулькы обізрили сме м.ін. давну православну церков, а тепер костел Стріренія Пресвятой Богородиці, Скансен Улиів, Музей Пасічництва, Ґалерию св. Амвросия, як тіж Павільон. Мали сме тіж нагоду посмакувати меду, самы зробити сой свічку з пчолярского воску. Выслухали сме інтересуючу доповід о селі, скансені і, очывидно, о жытю тых хосенных звіряток, якыма сут пчолы. Накінци засіли сме вшыткы разом при огниску, жебы ся посилити, але тіж поспівати і провести спільні час на забаві і бесіді.

Участ в прогульці зголосило спочатку 130 охочых, але початок шкільного рока то тіж початок ґрипового сезону, зато конечно дотерло 96 осіб. Дост гідна ґрупа. Тішыт, же з рока на рік прибыват нам школярів. Значыт тото, же молодіж є амбітна, а родиче свідомы вартости свого походжыня. Участ в подіі зголосили штырі учытелькы:

• Варвара Дуць – діти і молодіж зо шкіл в Ґладышові і Устю Рускым,
• Анна Рыдзанич – діти зо шкіл в Высовій, Ганчовій, Снітниці, Баниці і Брунарах,
• Орина Гутыряк – діти зо школы в Бодаках,
• Мирослава Дубец – діти зо шкіл в Санковій і Ґорлицях.

Ґрупы были барз зріжницюваны: од 5-літніх діточок по ґімназияльну молодіж. І хоц здавало бы ся, же така ріжниця в роках медже дітми є велика і можут не найти зо собом спільного языка, то єднак реальніст вказала ся цілком інча. Старшы діти опікували ся молодшыма, бавили ся з нима, занимали ім час. Призераючы ся дост великій, розлітаній ґрупі діти, зрозуміла єм єдну річ. Не важне, што ся ім дає. Не важне, де ся іх заберат. Не треба давати ся порывати днешньому світови, котрий фурт хоче веце, ліпше, атракцийнійше, дорожше. На ґамбочках тых діти видно было радіст, чути было сміх і был то сміх щестя з можности перебываня разом. Щестя з того, же сут в центрі заінтересуваня, же дає ся ім почутя, же роблят штоси добре, велькє, выняткове. Мило было смотріти, коли завязували ся новы приязні, коли при спільній ватрі чути было спів і коли дало ся чути, же не хотят іщы одъізджати. І хоц не є легко зорґанізувати час так великій ґрупі, хоц одповідальніст, яка падат на орґанізаторів і учытелів є барз велика, то на конец дня, коли вертаме в розспіваным і розсміяным автобусі домів, мож повісти, же вартало. Тоты стрічы то не лем забава. То будуваня спільной достоменности. То вказуваня, же ґрупом сме сильны. То вказуваня, же в каждым місци на світі можеме быти собом і гордити ся тым. То велика заслуга учытелів, котры окрем вчыня азбукы, вчат, што значыт быти Лемком і як то важне, добре і потрібне.