Бу, бу, бу…

Офіціална позіція Словацького народного музею односно контроверзной конференції, яку зорґанізовав Мірослав Сополиґа у Свіднику, є самособов потіхов, но не сміє то быти кінцьом „аферы“. Навеце, позіція є реално про Сополиґу лем „бу, бу, бу“. Єднако так бы то могли брати і його наслідници.

Ґенералный директор Словацького народного музею Віктор Ясань дотримав своє слово в тім, же музей выдав свою позіцію ку конференції, котра важным способом противставлять ся офіціалній народностній політіці Словацькой републікы, котра признавать вшыткы права і екзістенцію Русинам, як окремій народностній меншыні. Но, правду повісти, в тій сітуації, коли на порушованя законів звернули його увагу представителі Русинів, ани не мав іншу можливость. Іншак бы скаргы Русинів напрямили ся і на його голову. Гей, досправды є то потішуюче, же таке выголошіня днесь в руках маєме. Но тішыти бы ся дало і веце.

Першым моментом, з котрого ся коло того тішіня не мож тішыти є то, же обіцяне од ґенералного директора было і публікованя той позіції на офіціланім сайті Словацького народного музею. Так тому дотеперь не є, але мам надію, же може ся так стане, і тота хыба ся дасть направити.

Другым важным моментом є, же ся, правда, Словацькый народный музей  діштанцує од заключінь, котры вышли із спомянутой конференції, якы, як ся і в документі пише, не суть в згоді з меншыновов політіков Словацькой републікы. Но то є мало. В писмі є уведжено, же музей знав о орґанізованю конференції, же окремы музеї роблять незалежно, директоріат лем інформують, што є в порядку, бо директоріат не мусив знати о темах, якы там Мірослав Сополиґа зо своїм ідейовым контрабандом внесе (хоць тяжко тому вірити). Но од моменту, коли быв музей інформованый о заключінях із конференції, перешло тілько часу, же уж давно мали жадати одповідны робітници на свій стіл тексты лекцій, якы там были передаваны і діштанцовати ся нелем од заключінь, а і од лекцій, котры были в духу, якый не є в згоді з народностнов політіков. Тадь тоты лекції были так само презентованы під покровительством Словацького народного музею. Тото в документі хыбує.

Но і перейдьме ку найосновнішым проблемам. Выданя якогось выголошіня без конзеквенцій є про мене тото саме, як стояти за рогом і настрашыти дакого: „бу, бу, бу“. Може ся на момент острашыть, може ани не острашыть, но наконець ся так на тім акурат засмієме.

В документі Словацького народногпо музею ся споминать, же директорови україньского музею Мірославови Сополиґови было уж веце раз акцентоване, жебы діяв в рамках меншыновой політікы Словацькой републікы. Значіть, о тім, же так не все діяв, ґенералный директоріат мусив знати. Чом бы іншак Сополиґови тото веце раз уж припоминали? І вопросом є, чом потім такый чоловік сидить в крелсі директора народностного музею, в державній інштітуції, кідь народностну політіку державы якбач не все дотримує.

Рахуйме з тым, же і він має мати шанцу на репарат, же і у нього ґенералный директоріат видів потенціал зміны справованя. Хоць русиньскы орґанізації давно знали, же жадны репараты не поможуть. Лемже днесь сьме в сітуації, коли його надрядженый од заключінь ним орґанізованой конференції ся катеґорічно діштанцує. Іщі все не перетік погар? Што іщі і днесь робить у функції? То уж собі потім не знам представити, де є тота міра, котру бы мусив директор музея у Свіднику перекрочіти, жебы на своїй посаді скінчів. І што чекаме потім од його наслідників, котры собі на основі прикладу з Мірославом Сополиґом можуть так само думати, же можеме робити што лем бы сьме не хотіли, максімално прийде з Братіславы діштанцованя?

І потім ту є вопрос на далшы інштітуції. Державны. Котры бы мали діяти так само в напрямі меншыновой політікы Словацькой републікы. Доколи будеме свідками того, же суть в державных выдавництвах выдаваны книжкы Мірослава Сополиґы з єднакым українізачным обсягом, як то было в припаді выдавательства Veda, котре належыть під Словацьку академію наук? Або доколи будеме свідками того, же на збірник, котрый має выйти з той контроверзной конференції, котрый має быти науковым збірником СНМ – Музею україньской културы, іде схвалена дотація із словацького державного Фонду на підпору уменя? Не є тото так само проти політікы яку має Словацька републіка односно меншын?

Позіція Словацького народного музею нас може тішыти, но не може быти кінцьом. Не може быти лем якымсь „бу, бу, бу“, на котрім ся хтось наконець лем засміє. Тиск мусить іти далше. Держава, покля думать свою меншынову політіку серьйозно, мусить з такых діл зробити конзеквенції. І то нелем в музею, але цілково. Іншак то буду мусити брати так, же мої права, як чоловіка, котрый є Русином, не суть державов все ґарантованы. Залежыть, хто їх порушує. І то є біда.

На фотоґрафії: Castello di Canossa. Жрідло: Wikipedia.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА