Марта Криницка-Ожех: «Свідомі выберам лемківскы мотивы»

Марта Криницка-Ожех – артистка вроджена в 1980 році в Пысковицях, абсольвентка Ряшівского Університету – в своій творчости лучыт інспірациі натуром, елементы культурной достоменности і рефлексийю над сучасным. Зачынала од варштатовой ґрафікы і керамікы, днес творит головно в техніці акрильового малярства.

Єй роботы то субтельне получыня символикы, емоций і досвідчыня, а лемківскы мотивы – близкы артистці з огляду на походжыня і дітинство проведене на Лемковині – становлят важный елемент артистичной дорогы. В бесіді оповідат о своім творчым гляданю, проєкті ЛемАРТ і о тым, як штука може быти формом запису памяти і достоменности.

Наталия Малецка-Новак: Ци Твоя творчіст то радше естетитка ци тіж носитель достоменности? Ци маш лемківскє походжыня, а кєд так, то ци оно даяк влинуло на Твою артистичну дорогу?

Марта Криницка-Ожех: To тяжкє звіданя, бо творіня праві все вяже ся з естетиком – тяжко од ней втечы. Але в моім примірі творчіст то тіж глубоко особистый носитель достоменности. Особливо в посліднім цикли робіт Артефакты тема походжыня і коріня выходят на першый плян. Мож повісти, же плыне во мні вельокультурова кров. Доля моіх предків была памятна, тяжка, бо повоєнне замішаня розшмарило іх в ріжны кутины Польщы: од Піляша, через Низкій Бескід, аж по Шлеск. По части мам лемківскє коріня, завдякы ґенам мого улюбленого діда, котрый походил з Устя Руского.

Хоц вродила єм ся на Шлеску, завдякы рішыню моіх родичів, як мала дітина трафила єм слідом передків як раз до Устя, де єм ся выховала і де дорастала-м. Низкій Бескід то моє місце на земли – простір, котру знам, розумію і принимам як свій пункт выходу в світ. То як раз дітинство, котре провела єм серед вельокультуровой спільноты і красной природы, уформувало моі вартости, вражливіст і спосіб смотріня на реальніст. Зато днес можу повісти, же моя теперішня творчіст збудувана єст не лем на естетичных потребах, але основана єст на одчутях, внутрішнім гляданю і одкликуваню ся до своіх коренів.

НМН: Як лемківскы культура і традициі – ци то в символичній верстві, кольористичній ци духовій – проявяют ся в Твоіх роботах?

МКО: Лемковина то для мене джерело, з котрого мож брати на вельох площынах. Захоплює ня імпонуюча природа, выняткова деревяна архітектура, а тіж народна культура того реґіону. Найважнійшый єднак остає для ня єй духовый вымір. Моі творчы інспірациі сут ефектом зложеной мозаікы досвідчынь, в котрій сутьове місце занимат дітинство на Лемковині. Приналежніст до конкретного місця наберат вынятковой вартости, особливо коли ся го лишат. Товды образы, запахы, звукы – вшытко вертат з подвійном силом. Низкій Бескід барже одчувам як споминам, і то як раз тоты емоциі найглубше формуют моі роботы. В творчости глядам получыня медже чловеком а натуром. Вірю, же сме сплетены з природом в тым самым ритмі проминяня.

Папілярны леніі нашых долони припоминают літокругы дерев, записуют наш приватный код, час і досвідчыня. Так як дерева, роснеме, дозріваме, раниме ся і гоіме. Розвиваме ся і замераме, чысто як листя на осін. Сме одбитьом натуры, а натура єст одбитьом нас. Думаня о натурі в тот орґанічный спосіб выникат з того, же рівнолегло зо штуком студиювала-м біолоґію. Науковый підхід до світа природы і захопліня над його структуром і циклями жытя, в получыню з мойом артистичном вражливістю, в видимый спосіб конститууют мою творчу достоменніст. З єдной страны кєрую ся конпемпляцийом і інтуіцийом, а з другой обсервацийом і анализом. Думам, же то як раз тот діалоґ медже знаньом а емоциями спричынят, же творчіст стає ся для ня формом особистой синтезы і рефлексиі над жытьом.

НМН: Ци свідомі сігаш по конкретны мотивы, котры мож приняти за елементы лемківской спадковины? А може тоты інспірациі появляют ся барже інтуіцийні, сут під скором?

МКО: Свідомі выберам лемківскы мотивы, але уж сам творчый процес єст в великій мірі інтуіцийный. Тото, што ня провадит, то потреба оповісти о проминяню, змінности, а тіж о особлибым записі, котрый носиме в собі од поколінь. Тоты темы сут мі близкы, зато натуральні сігам по тото, што знам і найглубше чую. Неоціненым джерелом інспіраций сут для ня стары родинны фотоґрафіі. Єдна з нич, вынятково важна, представлят моіх прапрадідів з Устя Руского, котры сідят в середині кадру в традицийным лемківскым облечыню, а за нима стоят діти. Тота знимка стала ся для ня пунктом выходу до духового і артистичного гляданя. То як раз завдякы тій фотоґрафіі в моіх роботах зачали ся появляти елементы типовы для Лемковины, не лем тоты візуальны, але тіж символичны і емоцийональны.

НМН: Котры елементы лемківской культуры особливо Тя порушают і творчо інспіруют? То фольклор, природа, архітектура ци дашто барже особистого?

МКО: Вшытко нараз – і фольклор, природа, архітектура, але тіж особисты спомины і рефлексиі. Лемківска Ватра то фестіваль мого дітинства і молодости. В тот єден липцьовый вікенд до Ждыні зъізджали ся толпы люди, єдны з потребы плеканя достоменности і споминів, інчы просто, жебы быти разом. Люблю тот вынятковый простір, де фольклор і штука сплітают ся з радістю молодых поколінь і зворушыньом старшых. А природа Низкого Бескіду має два лиця: дикє і лагідне. Она уформувала мою вражливіст і глубоку пошану для Натуры. Великє естетичне вражыня зробили на мі церковны поліхроміі, особливо тоты в церкви св. Параскєвы в Устю Рускым. Орнаменты і кольористика тых малюнків закорінили ся во мі так глубоко, же днес вертают, часом чысто підсвідомі, в моіх роботах. Значыт – вельо елементів творит мою особисту мапу інспіраций, в котрій переплітают ся леніі памяти, емоций і образів.

НМН: Ци памяташ момент, в котрым свідомо зачала-с інтеґрувати свою достоменніст з артистичном творчістю?

МКО: Барз добрі тото памятам, бо то было чысто недавно. Переломным пунктом было запрошыня мя до участи в ЛемАРТ – Медженародным Артистично-Науковым Проєкті «Łemkowszczyzna – Лемковина». Пленер в Ґладышові, в вересени 2024 рока, был ініциятивом котра зачынала проєкт. Поворот в Низкій Бескід, по двадцетьох роках од выiзду, уж не як мешканка, але як артистка, барз ня порушыл. Думам, же тото досвідчыня обудило дотепер усплену потребу повороту до коренів і свойой достоменности. Почула єм внутрішній імпульс найти особисту інтерпретацию Лемковины, не через призму традицийных нарраций, але через мапу моіх пережыть, споминів і емоций. То был початок свідомого сплітаня достоменности з творчістю.

НМН: Єст якісый образ або інчый твір штукы, котрый особливо міцно навязує до лемківской спадковины? Што было для него пунктом выходу?

МКО: Особливі близкій єст мі цикль робіт пн. Памят дерева. Жебы го зробити, схоснувала-м переріз пняка дерева як матрицю, котра має захоплюючу форму, для ня є головно сумволом. Дерево з його літокругами стає ся носительом памяти, натуральным записом часу, што переминят, але не заникат. По мойому то ідеальна метафора нашого істнуваня, як части векшого жывого світа, в котрым природа, люде і культура творят єдну спійну ціліст. Пунктом выходу до того циклю была споминана стара фотоґрафія моіх предків. Іх присутніст в кадрі, але уж стерта в памяти, стала ся для ня інспірацийом. Лемковина, з єй традицийом, языком, обычайом і пейзажом, єст для ня як дерево з видимыма слідами істориі, записаныма верства по верстві. Моі роботы з того циклю сут пробом зімати тоту памят, ци то особисту, родинну ци ґрупову, закодувану в краєвиді, предметах і в нас.

НМН: Як думаш – ци штука може быти формом захованя памяти о культурі? Ци чуєш, же творчіст може мати таку ролю в однесіню до лемкіской культуры?

МКО: Рішушо так! Єм переконана, же штука має великє поле влияня і може вплывати на упамятніня каждой, тіж і лемківской, культуры. Лемковина має велич потенциял, з вельома символами, історийом і неповторном атмосфером. Для артистів, котры сут одтале, як і для тых, котры аж єй познают, тот реґіон може быти невычерпувальным джерелом інспіраций. Што важне, творчіст оперта на лемківскій культурі не мусит быти пробом вірного одтворіня минулости. Виджу єй радше як пробу артистичного діалоґу з місцьом, культуром і традицийом, в котрым важны сут особисты досвідчыня, емоциі і сучасный артистичный язык. В тот спосіб Лемковина присутна в штуці і культурі не заперат ся в знаных і принятых формах, але жыє і промавлят новым голосом.

НМН: Якє досвідчыня вынесла єс з участи в проєкті ЛемАРТ?

МКО: ЛемАРТ то як раз ідеальный примір такого сучасного діалоґу зо спадковином Лемковины. Традицийны мотивы здобыли гев нове жытя, бо были осаджены в свіжых контекстах і высловлены ріжнорідныма середками выраз ци особистыма інтерпретациями. Подля мене єдным з найбарже інспіруючых аспектів проєкту єст його медженацийональніст. В ЛемАРТ берут участ артисты не лем з Польщы, але тіж з Бельґіі, Франциі, Зъєднаных Штатів Америкы, Украіны і Німец. Думам, же тота ріжнорідніст пізріня і досвідчыня збогатила проєкт о новы верствы значынь. Завдякы тому возникла неповторна, вельоголосова істория не лем о памяти, достоменности, коренях, але тіж о універсальных вартостях, котры перекрачают ґеоґрафічны і культурны границі. Особливом вартістю проєкту єст стилистична розмаітіст презентуваных робіт, од реалистичных представлінь, через символичны композициі насычены значынями, аж по абстракцийны формы.

Барз інспіруючым єст для мене тото, же ЛемАРТ дає імпульс до творчого діалоґу не лем візуальных артистів. Примірово, в одповіди на роботы презентуваны в Ґалериі Білянка 73, повстал поетицкій цикль створеный творцями звязаныма з Ґорлицкым Центорм Культуры. А то не вшытко, бо творы артистів інспіруют тіж наймолодшых. Вчас ґрафічных варштатів в Ґладышові діти і молодіж мали нагоду не лем одкликати ся до традиций, але тіж познати сучасну штуку під опіком артистів звязаных з Ряшівскым Університетом. Для мене тот проєкт єст потверджыньом, же спадковина Лемковины не лем тырват, але фурт ся одраджат. Завдякы такым ініциятивам як ЛемАРТ традиция лучыт ся з сучасным, а тото, што локальне, стає ся універсальне.

НМН: Ци сут артисты з Польщы або споза, якы в подібный спосіб сігают до коренів і сут для Тебе інспірацийом?

МКО: Найбарже інспірує ня щыріст в творчым гляданю. Люблю глядати в роботах артистів примет іх характеру, однесінь до місц, в котрых дорастали, інтуіциі ци свідомых формальных выборів. Єдным з артистів, котрого штука од років єст мі особливо близка, єст Юрий Новосільскій. Його творчіст, глубоко осаджена в традициі іконописаня, єст для мене приміром незвыклі дозрілого діалоґу зо своіма коренями. Захоплює ся в тій творчости ощадна форма, але і кольористика, котра в символичный і емицийональный спосіб спілграт зо змістом. В творах Новосільского находжу штоси веце як лем композицию, радше одберам єй як форму медитациі над достоменністю і місцьом чловека в світі.

НМН: Якы сут Твоі теперішні і будучы артистичны пляны? Што можеме обзерати в Коросні?

МКО: Зосереджам ся тепер на дальшым розвиваню циклю Артефакты, котрый є для ня новым і інспіруючым артистичным вызваньом. Тот проєкт дале дозріват, фурт одкрывам в ним новы верствы значынь і певно іщы якісый час буду го продолжала. Актуальні мож моі роботы видіти на выставі Сліды часу в Етноцентрі Коросняньской Землі. То выняткова ініциятива, котру реализую разом з Аліцийом Пшыбышевском. Вказуєме два авторскы циклі. Моі Артефакты і Пересвітліня Аліциі. Обі порушаме ся довкола темы переминяня, але кажда з нас робит то в інчый, барз особистый спосіб.

Выстава єст пробом зімати діалоґ медже тым, што минуле, а тым, што дале в нас жыве, так емоцийональні, як і символичні. Выставу мож обзерати до 4. мая в годинах одкрытя Ґалериі. Натоміст в дальшых плянах хочу продолжати експлоруваня тему запису, як символу закорініня, достоменности і духового выміру натуры, быти може в барже пространных ци інсталяцийных формах. В пляні мам тіж вернути з выставом в Низкій Бескід, до місц, котры ня уформували, але уж з новым, дозрілым пізріньом.

До стрічы!