…Колиси давно Японці выдумали робити з дерева такы лялькы, же єдна фіґурка вкладат ся в другу, друга ― в третю, третя ― в четверту… Пак в 1890 році в Росиі з японьского взірця зробили славну росийску матрьошку. Тота лялька ― ачий модель чловека. В каждым з нас схована і маленька дітина, і більша, і інчы нашы дотеперішні «я». І вшытко тото зміщат ся в днешнім чловеку.
Коли бесідую зо старшыма Лемками, то з той великой «матрьошкы» вынимам меньшы, а в інтервю найбільше апелюю до тых найменьшых матрьошок ― бо то они ― діты ― памятают, «як то было дома», «як переселяли», а з оповіди родичів добрі тямлят, «як то было давно».
Так само і днеска смотриме на тоты подіі очами не лем Анны Кыдонь (з дому ― Ґалик) з Крижівкы, до якой єм пришла і яку видите на знимці, але того маленького дівчате, што в ній сідит. Той маленькой Анці, што так любила іхати до Крениці на кєрмеш, бо там они підут до кіна, а дітям няньо купит леды і іщы якысы дарункы. Той Анці, што сміло выдрапала ся на скалу над каміньоломньом і чудом не впала одтамаль, што призерала ся, як дивно німецкы воякы рыхтуют сой каву, а совітскы ― обвивают ногы «портянками». Той, што помагала братови Ваньови прятати в склепі лем товды, як обіцял єй лимоняду…