27. вересня в Ґрацу одбыла ся прапремєра пєсы “Талергоф”, якой автором є шыроко знаний польскій прозаік, поета і драматурґ Анджей Стасюк, наштоден жыючий в Волівци на Лемковині. То уж друга пєса Стасюка режысерувана Анном Бадором – в 2012 році нагородженом премійом ім. Йоганна Нестроя за найліпшу інсценізацию в Австриі.
Тема пєсы навязує до талергофского концтабору. То в тым місци в час І Світовой Війны вязнено тисячы русиньскых інтеліґентів обвиненых о русофільство і антидержавну діяльніст. Велика част николи не вернула домів, остаючы на все в австрийскій земли.
Хоц днес Талергоф для шырокого світа асоциює ся як локальне австрийскє летовиско, для Русинів остає памятником єдной з найбільшых траґедий русиньского народу ХХ столітя. Контрастове сопоставліня вязниці-концтабору і сучасного виду мобільности і свободы, яку дає змога скорого переміщаня ся самольотом, має усвідомити обзераючым безсенсовніст війны, але і оддати пошану для єй жертв.
В пєсі, попри талергофскій траґедиі, являт ся нам особа православного священника о. Максима Сандовича (канонізуваного Православном Церквом в 1994 р.), якій не был высланий до концтабору, бо австрийскы власти “встигли” го замордувати скорше без суду уж в першых днях війны (6. вересня 1914 р. в Ґорлицях), та до Талергофу забрали його бременну жену Пелягію і вітця Тимофія. Там вродил ся сын о. Максима, якому дали імено по вітцю – Максим.
Бодай найбільшом несподіванком є присутніст на сцені молодой 9-літньой акторкы, яка в пєсі розповідат о о. Максимі. Як ся вказує, єст ньом Татияна Сандович – правнучка священномученика Максима, дівка траґічні вмерлого в 2003 р. Михала Сандовича, одданого лемківскым справам діяча. На жаль, істория точыт своє колесо. Як і молодий Максим Сандович, так і Татияна не встигла запамятати свойого няня. Зато най гордіст великого роду Сандовичів буде для Тя, Татиянко, силом, яка споможе розтріскати дошкы вшыткых театральных сцен світа. Бо критыкы уж доцінили Твій талант.
За: