Аліна Паш: Я не забываю на свій родный край, він про мене найсвятішый

Аліна Паш — співачка, композіторка, акторка, позната у світі як етно-фолк реперка і гіп-гоперка з Підкарпатя. Была оціненов на меджінародній премії Music Moves Europe Awards 2022 про молодых артістів, котры представлюють сучасне і будуче звучаня Европы.

А так само минулый рік стала переможкыньов Народного выберу Україны на Евровізію 2022 з композіційов Shadows of Forgotten Ancestors (по русиньскы Тіні забытых предків).

Окрім веджіня актівной соловой карьєры артістка встигла выступати на такых популарных фестіваловых платформах як Burning Man, Mad Cool, Sziget, Atlas Weekend, Brave Factory!, Sonar, Calvi On The Rocks, ESNS і Electric Castle. А тот рік буде брати участь на словацькім фестівалі Pohoda в Тренчіні.

Інтервю з Алінов Паш было записане нажыво почас 17-го еко-пікніка CHYSTO.DE / ЧИСТО.ДЕ на березі Карпатьского моря, Вільшаньскый водный резервоар у селі Колочава.

Вступ

Аліна Паш: Добрый день, добре рано, добрый вечур, лем.фм! То я — ваша бітанґа, ваша босорканя Аліна Паш із селища Буштино, што на Тячівщіні, Закарпатьска область. Але вже ходжу по цілім світі помаленькы, і бісідую, же сьме такы – закарпатьскы бітанґы. І знаєте, думам, же людям ся любить.

Досправды людям ся любить? Як люди спринимають пісні по нашому, конкретно тоты твої першы, іщі до того, як вышла-сь на меджінародну сцену?

Аліна Паш: Знаєш, і так тото ся лишать зо мнов. То досправды дає людям якусь містерію і загадку, бо они ся не розуміють, што то такоє „ся“, „пустиш ня“, ани ці то єдно слово або як. Раз ся не розуміють, а дале зачінають ґуґліти і обзерати, їм ся розкрыють занавесы другого світа веце глубокого.

Десь я пробовала різне, і анґліцьке, абы мочі на меджінародній арені говорити на языку їх розуміня. Но найголовнішый є рітм, твоя харізма.

Я хочу збогачовати свій родный край.

І я не забываю на свій родный край, він про мене найсвятішый. Я до нього ся прихожу молити, стараю ся барз часто. А коли не є часу, та я аж то чую у своїм тілі. Як довго дома не бываю, та тіло слабне. Того мій родный дім, то моє.

Іщі є така справа, што дуже хотіла бы-м, абы так бісідовати як з Вами теперь і зо своїма цімборами. Ту, дома, мы з нима так бісідуєме, але у Києві уже по нашому лем даякы слова проскакують. Даколи цалком не можу спомянути, як повісти дашто по нашому, но докінця теперь як говорю, розумію, же оно і так „downloading“ іде. Пробачте мі хыбы, але я то роблю із любвов і великов пошанов до свого родного краю.

Я хочу збогачовати свій родный край. Дуже хоче ся мі соєдиняти з нашыма музикантами. І дуже рада-м, же можу наконець дати до радія таке інтервю, як я хочу говорити.

Із тов російсков інвазійов і зачатком повномасштабной войны векшына людей зачала переходити з російского языка на україньскый, та слава Господічку Богу. Но мені треба ся заглубльовати і може у своїх публічных выступах, жебы я так говорила як із Вами теперь. Думаю, же тото была бы файна ідея, і десь словічка мож бы было говорити точно з такым акцентом, абы люди чули, же я карпатьска дівка.

Карпатьскый реп як новый музичный жанер

Кедь ся посмотриме, до того, жебы люди слухали і залюбили собі даяку загранічну музику, они не мусять знати або розуміти даный язык перфектно. Возьмийме тот анґліцькый, хоць є і меджінародным языком, але не каждый чоловік го знає, но слуханость є цілосвітова. За такым прикладом, ці міг бы україньсый музичный рынок слухати пісні лем по нашому, докінця і кедь не розуміє? Ці была бы така перспектіва у твоїй роботі?

Аліна Паш: Дуже залежыть од того, яка продукція. Та што казати, у мене перша верзія Бітанґы была доста діалектова. Оріґінално другый куплет быв іншакый, мы го поміняли, абы його могли порозуміти десь у столиці або на выході Україны. Так першый куплет зістав, а другый став такый веце українізованый.

Много моментів было, коли мені люди і близкы цімборове вытыкали як мінус неясны і тяжкы назвы пісень і албумів. Але мені ся так любить, кедь люди ламають собі рота і языкы. Не годны высловити наше слово, не можуть „ыкати“, десь акцент не мож зімітовати. Про них то дичіна. А мені ся так любить, як люди ся чудують і звідають, што то за язык.

Мені ся здає, же в такый способ мені ся подарило збунтовати людей і привести поєдных до розумнія, же то не люди якысь із далекых земель з прімітівным думаньом говорять на тім языку. А я їм указала через свої кліпы, же то може быти „гіпер фешн“. Колись може буду мати пісні лем по нашому, я то не выключаю.

Ту, на еко-пікніку єм ся виділа із Чаламадов і Гудаками, котры творять свої пісні лем по нашому, і то так щавнато, наповнено, жыво звучіть. І я розумію, же то треба збівшовати, абы наша бісіда не вмерла, а жыла далше.

Виджу, же молодь уже говорить не так силно. Та я себе помятам, же-м говорила по україньскы, а по нашому лем у тіснім крузі. А днесь як ся виджу з своїма кумовцями, та лем так по нашому ся хоче бісідовати, і так на радость. Зато думаю, же буде музика і така, і інтервю десь дам так.

Але поясний, што привело до ідеї українізовати тексты.

Аліна Паш: То не было ідейов, то просто было так. Далеко не вшыткы пісні я могла передати точно на нашім языку. Десь оно мені такый „вайб“ як наприклад у Бітанґы, Босоркані нормално ся передав, а десь другы темы не пішли. Так ся часом творили пісні на україньскім і анґліцькім языку.

То не люди якысь із далекых земель з прімітівным думаньом говорять на тім языку. А я їм указала через свої кліпы, же то може быти „гіпер фешн“.

А теперь я розумію, же мій мікс і мої спеції, то в першім ряді русиньскый, україньскый і анґліцькый. Выступаючі десь в Европі ці Америці я хосную такы можности мудро, і хочу, абы знали, же я не лем україньска співачка реперка, а же я карпатьска. Я хочу, абы знали, же я одтыль, з гір! Я представителька свого родного краю, не лем свойой країны! Мені то важне, абы было так.

Ці мож твердити, же єднов з причін перейти на українськый было, жебы люди бівше розуміли твої тексты? 

Аліна Паш: Ніт, то дотулять ся анґліцького. Знаєш, десь я думаю лем по україньскы, а вопрос – чого? То повязане з мойов родинов. Мій нянько із Буштина і ціла його файта говорила так як мы з тобов теперь, а мамчин род із Хмельнічіны, і там вже чістый україньскый язык.

У дітинстві мама мене муштровала говорити по україньскы найбівше, но з бабков і дідком по няньковій лінії говорили сьме по свойому. Мамка была учітельков у нас в школі, і хотіла абы я добрі знала україньскый язык, бо вірила, же мені так веце легше буде. І оно правда, помогло мені, але видиш, не забыла-м і так по нашому.

Просто хочу ся найвеце практіковати нажыво. Є куча слов, котры я не хосную, а мож бы было. Теперь я ся буду заглубльовати до того силніше. Мені треба дале копати і выкоповати тот наш скарб.

Ламаня стереотіпів у творчости Аліны Паш

Як свідок твого жывого выступліня єм ся задумала, накілько то продуманый професіоналный перфоменс в комбінації з русиньсков автентічностьов. То не лем о самій музиці і текстах, а о твоїх звуках і рухах, контакті з публіков. Ці мож то назвати сучасным способом всокочіня і приношіня нашой културы масам?

Аліна Паш: Слухай, тогды у мене реторічный вопрос: Як ты думаєш, нашы люди такы розвязаны, десь докінця дикы у своїх проявах? Мені ся здає, же „йо“! Мы такы доста вольны, отворены. Я розумію, же у нас ту ліс, горы і така дика натура присутна все была, є і, дасть Бог, буде надале.

І якраз тоты звукы, то птахы і звірі, котрых я чую. Даколи, як маю можность, іду на біціґлю у дубкы, де бабка моя, най буде прощена, зберала грибы, а там такый тінь, і я говкаю і гойкаю собі штось там. І оно мені так ся родить, то мої карпатьскы „адлібы“. А рухы у мене ідуть так самы, природно.

Я розумію, же часом то може доста чудно вызерати того, но у мі там перескакує максімална емоція, котру я чую в тій секунді. В якыйсь момент я ся перестала за то ганьбити і одшмарила вшыткы думаня, же як то має быти. Бо хто вказав, як має быти? Я собі так придумала, і оно з мене так іде. І пущам то так, най іде допереду і плыне до людей. Так то буде щіре все, я знаю.

Про мене найголовнішым є, абы мій выступ быв досправдовым. Коли я десь пробую і ся намагам штось наподобнити, та такой то чую і мені дуже тяжко од того стає, аж ся задыхаю.

На моїх очах і теперь нашы жены борють ся з цалком нелюдьскыма тяжкостями, а то інвалідностями і смертями своїх дітей, мужів, родічів.

Я пробовала різны музичны напрямы, но точно у тій музиці я дыхаю на повны груди. Моя музика повязана з моїм родным крайом, природов, женьсков силов і своєродным патріотізмом, котрый іде із глубин од предків, од чогось такого стародавного. Я розумію, же моє коріня ту сягає доста глубоко.

Така увіреность і слобода в творчости пришла до тебе давно? Повідж з чім то повязане?

Аліна Паш: Ніт, недавно. То пришло із тяжкостями в моїм жывоті, як професійнім, так і особнім. Моя близка особа, мій духовный брат, Натан Дейзі (французькый продуцент, музикант – позн. ред.) отворив у мі тугу писати музику сама. Він научів мене быти самов собов і любити своє діло.

Просто раз поклав мене перед компютер, стягнув потребны аплікації, купив звукову карту і мікрофон, і указав, як то хосновати. І так із ничого нич почала-м писати музику. І што, позерай, так пробуючі, я днесь пишу сама собі вшытко, слова, мелодії. Але то не выключає, же сполупрацую з різныма звуковыма продуцентами, і далшыма шпеціалістами.

Але як собі подумаю, же суть артісты, котрым пишуть музику, не они самы, то єм з того в шоку. Я не розумію, як то мож тогды быти самым собов на сцені, кедь ты не пишеш свої тексты у бівшости.

Я нич не кажу, і у мене суть подарованы пісні близкыма. І, наприклад, Босорканю розробила моя цімборка із села, і ся поділила зо мнов із словами: Слухай, написала-м ту пісню, але мі ся здає, же то твоя пісня, не моя. І наперед текст быв повный кліше о заробітках, но мені вже тогды ся не хотіло довкола єдного і того самого робити. І в нас люди із Закарпатя ходять на заробіткы, но то не є єднине, што мож вказовати і тым ся хвалити. Та і пісню я пак по свому докрутила, бо хочу одыйти од того стеріотіпу.

Зато іщі раз кажу, я припущам написаня музикы різным способом, але все то переношам через прізму своїх жывотных сітуацій.

Ты сама народила ся і выростала в доста конзерватівнім оточіню, но нашла єсь в собі силы розорвати тот круг. Докінця іщі єсь здобыла успіх і узнаня, указуючі, як традіційность може быти іншака, не стереотіпна. Што тебе привело на таку путь?

Аліна Паш: „Йо“, і я хочу вести тоту путь дале, бо розумію, же моя доля незалежной жены, котра рубає своє, зробила выбер за мене. Десь мій характер, знаєш, такый „erős pistі“ червеный, а десь веце мені передав ся дикый звірячй дух моїх предків. І я то давам до свойой музикы, бо пишу не лем о любви, ці іщі даякых там бідах.

Я переровшыткым хочу пробуджовати людей, пробуджовати їх із середины сердця, од їх свідомости, зато маю пісні і на еко тематіку, о воді, о тім, што буде потім, о тім, же мы лишыме по собі. Окрім того маю і такы молитовны і хрістіаньскы, но вже у веце спеціфічній формі, комбінації хрістіаньско-відьмовскій.

І то іщі залежыть од выхованя, головно културного. Родічі познакомльовали мене з різным і давали слухати вшелиячіну. Но такый російскый шансон ці поп я ниґда не чула в дітстві.

Ясне діло, нашого народного было много, і на концерты водили, а вже од тінейджерьскых років брала-м участь на всеукраїньскых і меджінародных співацькых фестівалах. Так само мені ся дуже любила Квітка Цісик, рання творчость Софії Ротару. Із Території А много-м слухала, бо мамка моя таке любила. А іщі было немало проґресівной музикы із заграніча: легкый поп, роковы вайбы, тяжкый рок, електроніка. Оно вшытко мене сформовало.

Я розумію, же іщі в тот час любила-м ся вглубити у якыйсь штіл музикы, дотеперь так. І у людей ся вглубляю, бо так поверьхно не люблю, і не хочу. Зато і музика моя десь куструбата так само у різны бокы іде, але нитка у ній єдна: карпатьска дівка – така дрічна дівка, што ся не боїть експеріментів, не боїть ся жывотных вызев, доказує на свому прикладі, же оно годна.

Про мене важно іншпіровати людей іти допереду, бо то є взаємне. На моїх очах і теперь нашы жены борють ся з цалком нелюдьскыма тяжкостями, а то інвалідностями і смертями своїх дітей, мужів, родічів. Позераючі на такы жены, я хочу їх прославляти і оспівовати. Они розпалюють у мене таку файну жывотну ватру, котра веде мене дале.

Аліна, як тобі ся подарило дістати до такого маскулінного жанру як реп?

Аліна Паш: Десь у мені притомна і мужска сторона. Реп в якійсь мірі про мене быв вызвов проти тогочасной сексуалізованой естрады, котра торговала женьскым тілом за граніці мойого сприниманя.

Про наданы дівчата, котры были неканонічного і нештандартізованого взгляду, двері были заперты. А то лем зато, бо „комусь“ ся виділо, же они не такы файны, бо ціцкы і гузиця мають быти на обозріня, а лице – нафарблене. Я не согласна з таков плосков сексуалностьов, бо знаю, же може быти по іншакому.

На своїм образі я хотіла указати, же тото сексі ся може одкрывати омного помалше, і не просто голым тілом, а очіма, голосом і харізмов. І то провірено, бо час од часу мені пишуть молоды дівчата, же я їм дала музу, тугу, надхненя продовжовати робити музику. Дістають впевненость, бо видять, же у такой як я выйшло.

Про мене то дуже велике і особенне. Значіть, через мене проходить така енерґія, котра може будити у людях чувство самодостойности, наладити любов до себе і до свойой музикы, а може, і любови до свого краю. Про мене тото важне, а не просто слава. Слава дуже быстро надоїдає.

Артіста рівнать ся інфлуенсер

Як ты позераш на то, же в сучаности артіста має быти іщі і інфлуенсером? І ці є то обовязкове про каждого артісту з твойой скушености?

Аліна Паш: Я думаю, же не вшыткы годны быти інфлуенсерами. Будеме казати честно, як оно є. Айно, впало то на мої плечі, може я сама того хотіла і призывала тото. Я хочу быти мудрым і свідомым інфлуенсером, але в тот самый час говорити і о жывотній легкости. Як бы не было тяжко, треба і так летіти дале, хотіти, усміхати ся, бороти ся.

Мій інфлунсерьскій вплив росте вєдно з моїма жывотныма скушеностями, а то у мене не так просте. І мені ся хоче з каждым дньом ставати веце ліпшов, веце мудрішов, веце легшов, веце женьсков.

А односно другого вопроса, думаю, же у каждого, хто має авдіторію на своїх соціалных сітях або має можность выступати з концертами хоцьякого рода, то вже і є інфлуенсерство. А кедь тот чоловік не бере на себе одповідность, што говорить і якы має наратівы і так дале, то не є нормалным.

Легковажно штось говориш, то реално гріх на свої плечі брати, і зато я чую одповідность перед свойов авдіторійов. І я хочу мати розвиток, бо знаю, же моя авдіторія слухаюча, думаюча, і так само розвиваюча ся. Кедь маю тот флаґ, што несу по світі із своїм посланьом, та хочу го гордо і достойно нести. І лем так я виджу свою будучность, а іншак не хочу.

Ці усвідомлюєш собі, же твоє діяня має вплив нелем на жены музиканткы, а в прінціпі і на молоде поколіня? Знаме, же на тебе як на взор сучасной проґресівной молодой артісткы позерають нелем ту, локално.

Аліна Паш: Кедь честно, я не усвідомлюю собі такы річі, і то не гордыня. Я Вам дуже вдячна, і мушу красно подяковати, же можу быти учута і шанована людми, котры сокотять у собі ядро свого родного. І то така не мала одповідность, а серьйозна.

Мені быває страшно, же я беру на себе тоту ношу. Доста тяжко фунґовати в рамках шовбізніса. Но то нич, я ся не скаржу. Я рада за кажду можность говорити до авдіторії, бо все ся найдуть тоты, што слухають і учують. І то подарунок Господа быти учутов людми, котры на такых точно вібраціях як і ты. Най буде, дале буде омного веце, я знаю.

І мені ся хоче з каждым дньом ставати веце ліпшов, веце мудрішов, веце легшов, веце женьсков.

Буде нова музика, мені є што досліджати. Маю теперь таке остре чуство, же хочу веце ту домів, і хочу з людми бісідовати, бо виджу, як суть страчены од свого коріня. Перше, што приходить на розум, де нашы музеї? Де културный жывот в краю? Хоче ся то даяк міняти, орґанізововати, творити даякы ініціатівы, і то може быти вшелияке.

Я думала над тым, же было бы файні зробити фестівал Карпатьской културы, жебы было і їджіня, вино, сыры, і музика най буде різна. Давайте, указувати, же суть і Гудаки, але є і Аліна Паш, а є штось меджі, іщі маєме юных реперів школярів.

Треба ся соєдинити, і так кликати цімборів з другых областей, абы ся похвалити, як мы знаєме гостів принимати і як у нас ту файно. Но на даный час іде война, і перемога Україны – то основне, а вже пак будеме чінити.

Віриме,  же Україна переможе, і то вже в скорій будучности. Але ці можеме ся надіяти, же по перемозі і в новій Україні іншакость і індівідуалность буде мати бівшу цінность і не буде стіґматізована? Приклад такых ґруп як LGBTQ+, націоналны меншыны.

Аліна Паш: „Йо“, я думаю то має піти допереду. Не першый рік я стою на обороні прав LGBTQ+ общіны, і маю много приятелів, котры якраз суть LGBTQ+. І то правда, они ся цалком не чують ту безпечно.

Такый вопрос ся має вырішовати на европскій уровни, а то і права жен, так само і еколоґія. Крок за кроком. Дуже вірю, же Україна буде веце цінити особность і буде бівше раховати з правами людей.

Головно люди будуть важными і стануть головнов цінностьов. Днесь, коли Росія творить ґеноціду україньского народа і нас ничіть, каждый українськый граждан має брати єден другого за скарб, а тым бівше держава.

І наконець, што бы-сь зажелала нашым чітателям до світа.

Аліна Паш: Вірити. Я дуже бы хотіла, абы мы не переставали вірити. В себе, в свою державу, в своє коріня, в любов єден до другого. Тото понятя є як кліше, але то реално так є. Любов уратує тот світ, бо лем она зможе вылічіти, і тоты нашы раны болячі зализати. Лем любвов мы ся зможеме соєдинити.

Біоґрафію Аліны Паш можете прочітати за тым мотузком.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА