Але (і) наша…

28-го октобра собі шторік припоминаме заснованя 1-шой Чехословацькой републікы. Ку тому історічному датуму існують дві позіції. Мож бы было повісти – чеська і словацька. В припаді Русинів є через вшыткы кривды ліпше стояти на тій чеській позіції.

Покля 28-мый октобер є в Чехії державным святом, Словакія не має аж таке тепле одношіня ку тому дню і, нажаль, кідьже є то нормалный робочій день, много молодых людей вже ани не знать, же бы собі в тот день мали дашто припомянути. Покля в Чехії є то все велика тема, котра має в тот день все свій простор в медіях, презідент передавать державны нагороды, на Словакії ся у векшыні медій скоріше дізнате о опущенім псови, коло фоткы котрого не зістане сухе око неєдного чоловіка, котрый ся не може позерати на тоту „нелюдьскость“.

Тото саме, такы позіції, платять того року і односно юбілею анексії Підкарпатьской Руси Совітьскым союзом, кідь видиме, же в Чехії є то цілорочна тема, о котрій ся діскутує іщі і в парламенті, покля Словакія тему успішно іґнорує, як кібы жыла в іншім козмосі. То, же ся о тых юбілеях абсолутно не дізнате із україньскыйх медій, є ясне, і не треба ку тому веце коментарів. Тадь хто бы собі радо припоминав, же оно то так цалком як то днесь Україна говорить із граніцями державы і народом, котрый в тых граніцях жыв і жыє, не было і не є.

Розділный приступ Чехії і Словакії односно заснованя Чехословакії выходить із розділных приступів ку своїй історії і розділных културных кодів тых двох народів. Покля Чехія бере заснованя 1-шой Чехословацькой републікы як історію свойой державности, то значіть протлумачено „чеська держава“, де жыли і Словаци, Русины і далшы народности, Словаци властно тоту теорію субмісівно принимають і так ся небарз позерають до історії і їх найглубша історічна память як кібы сягала лем до 1993 рока, коли „конечно здобыли свою державу“. Но а і на Підкарпатю од людей много раз чути, же тото і тото ся стало або збудовало „коло Чехів“, розумій за першой републікы. Но яка бы мала быти досправдова позіція Русинів в одношіню ку тій републіці…

Не буду вытваряти міфы о першій републіці. Знам, же оно ся добрі споминать на „стары часы“ і так ся творять якыська ідеалны споминкы, в котрых є вшытко добре і нич не є зле. Головно, кідь собі возьмеме русиньске жытельство в днешній Закарпатьскій области Україны, котре досправды по тій републіці якбач нич ліпше не зажыло. Но правда є така, же в тій републіці было про Русинів вельо доброго, а было і много планых справ. Но при вшыткій облудности тых планых справ, позітівіта добрых справ перевышыла.

Не треба собі думати, же Масарик мав даякый емінентный інтерес о Русинів. Видіти то уж із першых кроків, коли до складу Чехословакії на основі рішаня Централной русской народной рады в Пряшові хотіли быти залучены і Русины на Лемковині. Но Масарик будовав досправды історію „чеськой державы“, будовав свій сон о державі Чехів, наповньовав свої ідеалы, і подля того ся і справовав. Сердцю близше му было мати „добру“ чесько-польску граніцю і за ціну того, же русиньскый народ зістане розділеный, кідь Лемковину зохабив Польщі без векшых діскузій. Такой далшым кроком, котрый одкрывать образ о Масарикови як о чоловіку, котрый думав найвеце на чеськы інтересы, є то, же сам приобіцяв Жатковічови, же Русины на Пряшівщіні і на Підкарпатю будуть вєдно, но не стало ся так. Прящівщіна припала Словакії. Найфлаґрантнішым є самособов не выповніня Сент-Жерменьского договору о тім, же Підкарпатьска Русь буде автономійов в складі републікы. В тім бы собі 1-ша Чехословацька републіка могла подати руку зо сучаснов Українов, котра ся ку тій теріторії справує єднак. Масарик докінця, не мав довірливость в політічну способность Русинів, значіть, не вірив, же Русины суть валушны політічно рядити свої теріторії. Може не быв в тім часі далеко од правды, но то, же на основі той недовірливости, правда, зробила Прага функцію ґубернатора Підкарпатьской Руси, жебы ся Русины успокоїли, но єдночасно із той функції зробила ляльку, котра не мала реалну силу і была подряжена земському презідентови – Чехови, і дякуючі далшым вшыткым фактам, першый ґубернатор Жатковіч выбрав собі вернути ся назад до Америкы, бо тото не была выснена держава, за котров він твердо стояв коло політічных рішінь по войні.

Бенеш, другый презідент, быв політічный праґматік. Все думав на то, жебы сохранити „холем дашто“, головно власнту скору. І так його крокы, кідь без боя пороздавав іщі перед войнов части державы, ці кідь дав Словакії і Підкарпатю автономії, або кідь приобіцяв і оддав по войні Москві Підкарпатя і зрадив так за нього боюючіх Русинів, треба видіти чісто з праґматічного боку, кідь „холем дашто хотів сохранити“, і досправды головно себе. Але так само то свідчіть о тім, же Русины в його політічнім погляді не были так само про Прагу аж такы основны і автономія перед войнов не была о сімпатії ку Русинам, ці його довірливости ку Русинам.

Но як єм споминав, были і позітівны справы, котры перевышують тоты неґатівны без будьякой ідеалізації републікы. Прага до Підкарпатя інвестовала великы грошы. Выбудовала інфраштруктуру, котра там майже не існовала, на Підкарпатя ходили найліпшы чеськы архітекты, котры выбудовали прекрасны архітектонічны дорогоцінности, якых ся уж потім Підкарпатя не дочекало аж до днешніх днів. Лемже не была то лем матеріална поміч і розвиток будованя, ці інфраштруктуры.

Русины мали свободу. Не повторяли ся припады процеса в Марамуреші, кідь ся люди судили, же перешли на православіє, і на Підкарпатю досправды много людей за першой републікы перешло. Русины на Підкарпатю і на Словакії могли будовати своє русиньске школство, Прага помогла выховавати будучу русиньску інтеліґенцію, котра бы могла на урядах, в адміністраціях поступно вычеряти досадженых Чехів. Прага ся старала і цілковый розвиток, і тот културный. Можеме спомянути існованя „русскых“ театрів, ці „русске“ высыланя Чехословацького радіа, котре было про Русинів на Підкарпатьскій Руси і на Словакії. Існовали нашы ґазеты, журналы, общества і много далшого. Русины реално за 20 років културно і освітов зробили дякуючі Празі величезны крокы.

Но што є найголовніше, Русины мали в републіці свої політічны репрезентації, і Русины не были єднов із народностных меншын в державі, як Мадярі, Німці, а были єдным із державотворных народів вєдно із Чехами і Словаками. Русины ся єдного красного дня не зобудили в Чехословацькій републіці, але їх теріторії пішли до складу републікы на основі рішіня самых Русинів. І тото є дашто, што Русины ниґда перед тым, і, нажаль, аж до днешнього дня уж не мали. Бо не є днесь державы, котра бере Русинів за єден із державоторных народів, і днесь сьме про державы, де жыєме, лем єдна із меншын, докінця на Україні властно ани не існуєме.

Кідь ся на то посмотриме із днешнього погляду, же суть в дежавах меншыны, котры мають свою „матерьску державу“, і меншыны, котры єй не мають, днесь належыме ку тым другым, в смыслі, же не сьме державотворным народом, но в часі 1-шой Чехословацькой републікы, каждый Русин на світі, знова повторям, же із днешнього погляду, міг повісти, же матерьску державу має, бо ньов была Чехословакія.

Є іронійов, же держава, котра Русинам затля найвеце дала в цілій історії, їх і найвеце зрадила. Головно одданьом Підкарпатя Москві, чім дозволила однародньованя Русинів, але і тым, же і сама Прага, як совітьскый сателіт, приняла політіку Москвы і успішно дерусинізовала і на теріторії Чехословакії. Лемже то вже была інша републіка.

Но вернийме ся на зачаток, же яку позіцію бы мали мати Русины односно першой републікы. Много раз жена пияка повість: Хоць є пияк, але є мій. Без будьякой ідеалізації 1-шой Чехословацькой републікы мож повісти, же Русинам ся в ній дістало много доброго, были і неґатівны справы, но повторям, тоты позітіва перевышують неґатіва. А кібы і ніт, але републіка то была (і) наша. І так бы сьме на ню мали быти горды, мали мати ближе ку чеській позіції і припоминати собі єй як свою державу, хоць лоялны ку тым державам, в котрых днесь жыєме.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА