Укач Возняк то долголітній учытель лемківского языка в Ліґници і околицях. Спід його крыл вышли першы, котры здавали матуры з рідного языка. Шкільный рік 2018/2019 был посліднім роком його учытелюваня – тепер оддає він тот одповідальный обозязок молодшым. Просиме чытати першу част нашого інтервю, котре было проведене іщы вчас активного учытелюваня.
Заслуженый учытель спомяне на його початкы з вчыньом языка, тоты неформальны, а пак уж зареґіструваны. Побесідуєме і о основных проблемах тыкаючых вчыня языка серед лемківской меншыны і о деякых смутных соспільных процесах.
В котрым році зачали сте вчыти лемківского языка?
Докладні треба повісти, што першы занятя єм мал уж в 1991 році. Бесідували сме скорше о тым, жебы зачати. Трафило ся так в сам раз, же Стоваришыня Лемків было за тым, жебы вчыня ся одбывало, і в 1991 мал єм першых учеників, такых, котры самы хотіли, а інчы люде іх до того мобілізували. Люде хтіли, жебы язык был вченый, і бесіда, і писаня.
Тырвало то три рокы. Потім уж ся кус змінило, зато же чысло люди ся зменшало. Зачали діяти інчы орґанізациі, основаны были ансамблі і уж не было той такой потребы, жебы язык был найважнійшом річом. Важном річом было, жебы была дітина ци молодіж в ансамбли, жебы співала, жебы ся бавила, жебы выізджала. Мы сме того вшыткого не могли на языку забезпечыти.
Ци вчыня одраз было орґанізуване в будинку Стоваришыня Лемків?
Ні, то не было в будинку Стоваришыня, котрый актуально ним єст. Перше то было на ул. Росвельта, в дост тяжкых обставинах. Тоты поміщыня вымагали ремонтів, але люде не дбали о тото товды. Хтіли лем, жебы ся занятя одбывали. Приходили і помагали, прятали, і вшытко, што было там потрібне, зробили. Діти ся вчыли, мам на то памятковы, захованы річы. Мож тото вказати, жебы люде виділи, яка єст правда, істотна правда.
Гей. Стоваришыня Лемків актуальный будинок придбало в пізнійшых роках од власти міста. Якісый час тому, коли сме бесідували, споминали сте, што товды, коли зачынали сте вчыти лемківского языка, то молоды люде, якы до Вас приходили на лекциі, то они знали бесідувати по лемківскы, они з хыжы іщы вынесли тото знаня. Споминали сте товды на основный проблем. Теперішні діти і молодіж, котры до Вас приходят на лекциі, не знают уж бесідувати по свому, мусите іх вшыткого од початку вчыти.
Так, то єст правда. Тілько ся змінило за тых двадцет років, же перше были такы діточкы, што знали хоц бесідувати. Але то было барз дуже, бо на основі той «родинной» бесіды творили штоси веце. Днескы єст чысто інакше. Діточкы не знают по свому, бо сут од малой дітины вчены по польскы, в інчым языку. Барз трудно єст в такій ситуациі навчыти языка. За мало годин в тыжни. Сут лем три годины на тыжден. Треба щыро повісти, же кєд ся навчыт [дітина – прип. ред.] в єдным тыжни азбукы і деякых слів, то коли приде о тыжден зас, то уж не вшытко памятат. По правді, треба так кус доптати, то така сизифова робота.
Але не мож чысто нарікати. Уж само то, же сут тоты люде, і товды мобілізуют ся і родиче, дідове, то мож до такой дітины повісти: ід і попрос тоту бабу, діда, жебы Ти помогли зрозуміти, пояснити, кус помочы. То полегшат роботу, завядкы тому втримує ся хоцкі тот переказ нашого языка. Хоц в малій части, але він єст.
Самособом є то смутный факт. Єст то чудне, чом іщы двадцет років тому дома люде бесідували зо своіма дітми по лемківскы, а днеска не бесідуют, хоц примірово родиче сут Лемками. Ци Вы в якісый спосіб можете пояснити з чого ся тото бере? В якій спосіб тот проблем розобрати?
Я розумію то так: кєд ся дітина вродит і мати од початку бесідує до ней по свому, вдыхат вшытко тото, што в хыжы і в даній родині єст, то і дітина, аж і несвідома, то входит єй тото до уха, до той головці, до розуму, до єй чувств. Як мама заспіват співанку, як буде в каждым моменті в хыжы бесідувала по свому і дуже оповідала про ріжны сферы жытя, та товды дітина вырастат в тій своій, приємній, родинній атмосфері. Знаме добрі, же през тоты вшыткы поколіня, тото вшытко ся вытратило. Днескы єст інакше. Іде ся найперше до предшколя і там діти фурт мают чужый язык. Не принимают свого. Неє того, же дітина выцицат з груди матери тото вшытко, што єст наше. Лем принимат чуже, а пак приходит на язык і ся ганьбит по свому дашто повісти. Часом не хочут, не мают з хыжы словництва, неє переданых, такых тенденций, же треба, же належыт своє шанувати, же своє єст перше. Ту сут тоты проблемы, ту ся тото зачынат.
Ци діти в шкільным віку даст ся іщы добрі навчыти по лемківскы? Ци то єст лем так, же учытель навчыт іх бесідувати лем єдно, другє слово, якісу співанку, але не зможут пак свобідно вести бесіды?
Вшытко залежне од того, што сме уж ту повіли. Як родина іщы ся почуват до свого і дома хоцкі пятдесят процент бесідує по свому, при святах, при інчых нагодах і наштоден хоц покус бесідує, то тоты діточкы іщы мают шансу. Єст шанса. Там, де ся уж чысто забыват о своій бесіді, о своіх звыках, лем приде ся раз на місяц, ци ачий раз на тыжден до церкви і слухат ся тото, што люде бесідуют, а люде выйдут з церкви і медже собом бесідуют по польскы, то значыт лем, же наша шанса єст штораз менша. Але мам такы родины, котры ведут ся в такій спосіб, же діточкы знают своє, знают обряды, звычаі, знают пісні, коляды, знают хоц-што. З нима ся просто барз дуже працує, барз дуже выпрацовує, бо они тото, што ся ім повіст на лекциях, раз-два принимают і ідеме дальше. Ідеме до літературы, ідеме до ґраматикы, розшыряме тот проґрам.
/дальше буде/