Ольга Коновал з Білой Воды – (перша част) – 70 процент – субота, 20.00 год.

Было іх 440. Може кус більше, а може і менше. Але в документах записано як раз так – штыриста сорок. Покаль зо Шляхтівской Руси доіхали до польско-радяньской границі, двох ґаздів уж стратили – потяг нагло рушыл з місця, а они не встигли вскочыти досередины, до ваґона.

Єден жыл сой сам, і сам іхал в совітскє ельдорадо, а другій іхал зо женом – і ниґда уж єй не ввиділ… Не доіхало до совітского раю і двоє старых і хворых – вмерли по дорозі.

А то было такой далеко. Преці більше як пілтора тисяча кілометрів на схід… Потяг заєдно ставал, і выглядало, же тота подорож не буде мала кінця. Яр уж покус перешла в літо, потяг до раю выполнила пекельна горяч. Што дальше іхали – то міцнійше пражыло сонце, то більше ся хтіло пити подорожным з Білой Воды, непризвычаєным до природы украіньского степу.

Так переіхали зо заходу на схід през цілу Украіну, а на святого Яна пришли як раз до самой границі з Росийом. І чым дальше на схід – тым більше было ту радяньского, не зрозумілого Лемкам. Пришли в областне місто Луганьскє, якє менували в чест радяньского діяча Ворошылова – Ворошыловград, одтамаль в районний центр Довжаньск, якій тіж, жебы прославити Якова Свердлова, назвали Свердловском. І вкінци розвезли іх по селах, якы часто тіж переіменовували цілком по совітскы. В селі Криничне місцевий голова сельской рады Васілій Матвєєвич Бірюков так ся старал, жебы вшытко одобрати в богатшых ґаздів для радяньской влады, же вкінци покривджены го забили. З паскуды Бірюкова нова влада зробила героя, а з Криничного – Бірюкове.

О дорозі з Білой Воды в Бірюкове, а пак в Галичыну споминат днеска уж львівянка Ольга Шымчак, по мужу Коновал.