Днеска кризис

«Календар Ваня Гунянкы» за 1934 р. надале актуальний. Як был кризис, так фурт бідуєме.

В тым то прастарым писмі до лемківского народу чытаме, што в декотрых селах настала біда. Лем може не все материяльна біда. Люде пошаліли і зачали облікати ся по новому. Каждий Лемко і Лемкыня од тамтой поры ходили позбераны як америцкы еміґранты. Лем купче убраня ім было в голові.

Хоц гроша при душы не мали, та «різали панів». Днес подібні. В джінсах і крас ґєрках ходиме, а на старе облечыня забываме. Вшыйте сой ляйбик, зробте ґорсет і кошелі. То днес мода як траляля. Лем кредитів не берте, бо поплынете.

Чом нас кризис дусит? 

В давных часах не лем в Дошні,

Не лем в Ріпках, ци в Зубрику,

Носили люде холошні

Чугы, гунькы и брусликы,

Але всядыль в нашых горах

В каждом нашом, русском селі,

Полотно сой сами ткали

На гачы и на кошелі.

И сами сой волну пряли,

Ткач был всядыль – де ся рушыл,

И добри ся вшыткы мали,

Ци в Тыляві, ци в Богушы.

Неска кризис, брак роботы,

Цента не ма ник при душы;

А бетяре и гунцвоты

Сут сядываль, де ся рушыт.

Неска хоц-кто “ріже пана”

И гунькы ся, реку, встыдат:

Носит лем купче убраня,

Але взяте на борг в Жыда.

Сват.