Найновіша война Україны

Як кібы окупація Крыму із бока Росії і тырваюча война на выходній Україні не стачіли. На Крымі властно ани не ішло о войну, бо переходна влада Україны на ярь 2014-го року того півострова зрекла ся без боя.

І што Донбасу на выходній Україні дотулять ся, там война офіціално не проходить, кідьже тот конфлікт під політічным натиском міджінародной комуніты означує ся за антітерорістічный (АТО). Най собі то назвеме будьяк, фактом зіставать, же сепаратістічны воєньскы ґрупы на выході выголосили дві „незалежны“ републікы і з озброєнов помочов із бока Росії ведуть войну проти Україны. Затля є резултатом веце як 10 тісяч жертв із рядів україньской армады і выселіня веце як двох міліонів невинных жытелів із выходу, з котрых нараз стали ся біженці в різных частях Україны.

І теперь Україну постигла нова война, тотраз намірена проти своїх властных жытелів їй найзападнішого реґіону, называного Закарпатя. Вытолковати сітуацію є проблематічне і в тім припаді. Не владне ту война в смыслі озброєных войск ці половоєньскых ґруп, котры взаємно по собі стріляють. І ани нова „война“ то не є. Закарпатя пережывать ідеолоґічну боротьбу вже од 1991-го року. Од самого зачатку існованя Україны як незалежной державы. Тота боротьба має мінімално вшыткы знакы того, што ся інде бере за порушованя людьскых прав.

Традічно ся славяньскы жытелі Закарпатя однепамяти называли карпатьскыма Русинами або просто Русинами. Їх кількость є приблизно 800 тісяч, іншыма словами дві третины населіня того реґіону. Не беручі до увагы тото автентічне названя ся практічно вшыткы означують жытелів Україны, покля даяка кількость спринимать себе за окремый народ або народностну меншыну з властным языком і културов, котра ся од україньской одрізнять, і кідь є близка. Зато суть карпатьскы Русины, подобно як 22 процент жытелів веценародностной Україны, членами народностной меншыны. Іншак повіджено, в тій країні жыють довєдна з многыма далшыма меншынами україньскы жытелі російского, польского ці крымско-татарьского походжіня і так само україньскы жытелі мадярьского і карпаторусиньского походжіня (жыючі на Закарпатю).

Но карпатьскы Русины од іншых меншын жыючіх на Україні суть іншы в єднім важнім аспекті. Україньскы уряды їх не хотять признати за окремый народ. Такый погляд походить найпізніше із кінця 19-го столітя, коли ся україньскы актівісты без властной державы намагали задефіновати, хто были автентічны Українці і де жыли. Карпатьскых Русинів, не беручі до увагы, што собі думали самы о собі, україньскы народны ідеолоґове выголосили за Українців. Не залежало на тім, же самы называли ся іншак – етнонім Русин быв выголошеный за старшу верзію названя Українець.

Позіцію україньскых націоналістів прияв вже зачатком 20-ых років 20-го столітя і новый совітьскый режім, і кідь было Закарпатя в році 1945 приєднане до Совітьского союзу, авторітарьскый режім Сталіна, котрый быв у тім часі коло властей, заказав карпаторусиньску народноть і язык. І жебы того не было мало, Совіты тискали на сусідні повойновы комуністічны державы (Чехословакія, Польща, Румунія), жебы завели єднаку політіку україньской ідентічности у карпатьскых Русинів жыючіх в тій котрій державі.

Од 1991-го року продовжує Україна в народностній політіці свого совітьского попередника. Творителі владной політікы в Києві, підпорьованы україньскыма академічныма і інтелектуалныма кругами, не признавають, же карпатьскы Русины існують, наперек тому, же вшыткы сусідні посткомуністічны державы, котры суть членами Евроспкой унії (Словакія, Польща, Румунія, Мадярьско), вже признали карпатьскых Русинів за окрему народность і фінанчно підтримують їх културны і выховно-освітні актівности.

Здає ся, же іронія історії ниґда не закінчіть ся. У 19-ім столітю, коли велика часть Україны была частьов Російской імперії, царьскый режім не принимав будьяку думку окремого україньского народа выголошіньом, же ниякый „малоруськый (україньскый) язык не быв, не є і ани не може быти.“ По веце як сторічній боротьбі Українці переконали обмеджіня, котры запівперечали їх існованя. Теперь україньска влада і леґіслатіва у властній державі робить політіку одзеркаляючу тото, што україньскы політічны біженці часто повторяють в пресі: „…же карпаторусиньскый язык і ідентічность не были не будуть і ани не годны суть існовати.“

Яку подобу має україньска боротьба проти карпатьскых Русинів? Вже у 1994-ім році централна влада в Києві задала тон выданьом 10-пунктового плану о совітьскім штілі зо заміром підкопаня вшыткых намагань (дома і „в близкім загранічу“ Україны) о пропаґацію думкы карпаторусиньского народного і културного одрізніня. Яка была реакція Русинів?

Од 1991-го року выдало дакілько актівістів політічны выголошіня, но векшына карпаторусиньскых актівностей была у своїй основі културнов. І што найголовніше, ниґда не дішло до фізічного ґвалту.

Од 2014-го року, коли Україну штораз веце фрустровало страчіня Крыму і патова сітуація у войні зо сепаратістами на выході підпорьованыма Російов, боротьба проти мірных карпатьскых Русинів на Закарпатю зміцніла. В році 2016 была подана на україньске Міністерство школства жадость, жебы до навчалных основ на основных школах на Закарпатю быв закомпонованый і предмет русиньскый язык і култура. Яка была одповідь влады? Іґнорація той жадости і жадна актівность.

В тім самім часі было Міністерство школства ословлено з далшов жадостьов о вытворіня Катедры карпаторусиньскых штудій на Факулті історії Ужгородьской націоналной універзіты в Ужгороді. Яка была рекація? Кінцьом 2016-го рока універзіта зрушыла Факулту історії, в дослідку чого пришов їй, за їх думками, прорусиньскый ведучій (професор Володимір Фенич) о роботу. „Рештруктуралізація“ перешла по тім, што ректор той універзіты пожадав Інштітут україньской історії коло Народной академії наук в Києві о раду. Інштітут брав участь на приготовліню „наукового“ посудку на недавно выдану історічну публікацію професора Фенича. Посудок лем мало одрізняв ся од доносів і о книжці в нім ледво штось было, но омноно веце ся там писало о „небезпеченстві“ ведучого катедры професора Фенича, котрому бы не мало быти дозволено інфіковати штудентів державной універзіты сепаратістічныма думками.

Так само як за совітьскых часів тоталітны комуністічны ідеолоґове выжывали ся в доношіню на „неприятелів народа“, „кулаків“, „буржоазных націоналістів“ і „фашістів“, так і сучасна Україна надалше продовжує в старій знамій традіції фалошных обвинінь посередництвом „наліпок“. По майже дві десятьлітя од 1991-го року быв будьхто, хто пропаґовав думку карпаторусиньского културного одрізніня, означеный за кшефтаря із тзв. „політічным русинством“. Од 2014-го року є будьхто, хто є підозрілым із такой актівности, означеный за „русиньского сепаратісту“ і даный до той самой катеґорії як проросійскы сепаратісты, котры ведуть войну проти Україны на выході.

Докінця і така невинна актівность як выданя книжкы може быти змінена на сепаратістічный чін, сприниманый подобно як велезрада в часі войны. Цалком стачіть, же когось обвинить україньскый писатель – „патріот“, з обсесійов боротьбы проти імаґінарного неприятеля, тзв. русиньского сепаратізма. Іде о писателя, котрый походить із Закарпатя, Олександра Гавроша (є іронічне, же є співпрацовником в україньскоязычній редакції Радіа Свобода в Празі, фінанцованого Споєныма штатами Америкы) і о книжку Жыды і Українці: Тісячлітя сполочного існованя од Павла Роберта Маґочія і Йоханана Петровского-Штерна (обидвоми суть, іронічно, гражданами Споєных штатів Америкы). Книжка не має нич довєдна із карпатьскыма Русинами ці „сепаратістами“, но наперек тому є єден із авторів (Маґочій) з часу на час обвиненый (головно із бока О. Гавроша) із протиукраїньского заміряня, респектівно русиньского сепаратізма.

Самозваным україньскым націоналным екстремістам не залежыть на тім, же обидвоми авторы суть світово узнаваныма фаховцями на україньску і жыдівску історії і кулутуры, ці на тім, же книжка здобыла престіжне оцініня на вызначнім Книжнім форумі у Львові в році 2016, же сам презідент Україны Порошенко собі выжадав єден примірник той публікації на тогорічнім (р. 2017) Книжнім велеторзі в Києві, і же премєр Україны Володимір Гройсман єй гордо подаровав свому колеґови почас недавной навщівы Ізраіля.

На ничім із того не залежыть, кідь є чоловік порихтованый одсудити „русиньскый сепаратізм“. Найпосліднішов принагодов, коли так мож было зробити, была публічна презентація книжкы 1-го септембра в Ужгороді, закарпатьскім адміністратівнім центрі. Меджі презентуючіма не браковав єден із авторів книжкы (Маґочій), выдаватель україньской языковой мутації (Валерій Падяк) і нихто іншый як бывшый ведучій Катедры історії Ужгородьской націоналной універзіты в Ужгороді, котрый быв недавно „освободженый“ од свойой роботы (В. Фенич).

І яка была реакція україньскых урядів на псевдонаціоналістічне одсуджіня той події із бока єдной особы? Канцеларія закарпатьского ґубернатора Геннадія Москаля (менованого презідентом Україны) заказала, жебы тота подія проходила в Реґіоналній бібліотеці або в будьякій іншій державній інштітуції. Подія наконець і наперек тому одбыла ся в містнім готелі за участи многых актівістів із жыдівской і нежыдівской комуніты, пресы, універзітной факулты і єдного самопрокламованого націоналісты, котрый (неуспішно) пробовав нарушыти проходжіня події.

Опоненты карпатьскых Русинів были незломныма. Канцеларія реґіоналного ґубернатора выдала наряджіня містній державній телевізній станіці (Тиса 1), жебы зо свого русиньского высыланя выстригла репортаж о іншак успішній події. Канцеларія ґубернатора так само примусила закарпатьску реґіоналну бібліотеку, жебы скінчіла будьяку співпрацу з выдавництвом Жыдів і Українців, В. Падяком, і обвинила го із русиньской сепаратістічной пропаґанды.

Значіть, што буде далшым кроком в Україньскій войні проти властных вірных карпаторусиньскых гражданів, з котрых многы (головно членове 128-ой мукачівской бріґады) храбро воюють – і вмерають, у войні на выході Україны? Заперти выдавництва і зрушыти телевізны проґрамы по тім, што будуть означены за сепаратістічны? Знетворити або дати гет скулптуры карпаторусиньскых културных актівістів? Або може зробити тото, што зробив Франко у 30-ых роках 20-го столітя Каталанцям – заказати публічне высловліня самой назвы Русин?

Україна была од 2014-го року без похыбы дана під неодарґументовательны атакы із бока свого северного сусіда – Росії, в співпраці з їй сепаратістічныма споєнцями і представителями на Крымі і на выходній Україні. У своїй оправданій боротьбі за пережытя ся Україні дістало (і очекує ся, же то так буде і надалше) веце помочі зо Западу. Но має Запад надалше підтримовати таку Україну, котра сама дозволить, жебы война проти мірных намагань карпатьскых Русинів на Закарпатю о зебезпечіня пережытя свого народа у своій властній країні – на Україні, продовжовала далше?

Автор: Санфорд Вайт. Протлумачів: Петро Медвідь. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА