Герой

Великы траґедії родять великых героїв. Героїв, ку котрым пак можеме смотрити зо захопліньом, решпектом, почливостьов, героїв, котры творять історію оповіданя і без них бы тота історія не была комплетна, не было бы повіджено вшытко. В  літературі героя выробить писатель. В жывоті, в історії народа, а головно в його траґедії, то аж таке просте не є. Там мусить якась высша сила, або народ сам в собі найти і назначіти того, хто переведе народ через пустыню.

Мож бы было много писати о тім, о кім днесь хочу написати холем пару рядків. Мож бы было писати о вшыткых його талантах, і не знати бы было, з чім зачати. Же є поетом? Писательом? Тлумачом? Же є природнов авторітов, учітельом, културным і освітнім діятельом, довгорічным редактором? Думам, же тото вшытко вже много раз было написано в різных енціклопедіях, антолоґіях, де мав публікованы свої творы і думам, же іщі много раз ся о тім писати буде. Навеце, о тім вшыткім і без моїх рядків свідчать самы о собі оцініня, нагороды, котры му вже были переданы і мам надію, же їх список іщі здалека не скінчів. О чім хочу писати, то є то, же Петро Трохановскый быв необхіднов потребов, геройом, котрого траґедія написана не автором, а жывотом, котра не дотуляла ся фіктівных особ, а жывых людей, жывого народа, мусила зродити.

Петро Трохановскый, як то доля зарядила, народив ся вже у выгнанстві, де путовав вєдно із своїм народом під сердцьом матери. Належыть до той абсолутно першой ґенерації дітей, котры ся мали народити одрізаны од коріня, запущены десь до земли, яка не мала веце принести уроджай на русиньскій ниві в Польщі. Но не стало ся тому так, і то як раз і дякуючі особі, о котрій є бісіда.

Вже в молодім віці проявляює своє патріотічне чутя анґажованьом ся в жывоті свойой природной комуніты, ці то уж зачатьом публікованя на Лемківскій сторінці, ці выступаньом з ансамбльом Лемковина. Но головно так, як то чують тісячі насилно выселеных, мріє за Лемковинов, ґенетічно записаной в тілах жертв Акції Вісла доднесь. І є єден з тых, котры ідуть за сердцьом і вертають ся назад, хоць не як домашні, а досправды як чуджі, притім домів, на своє.

У вісемдесятых роках, уж зо свойой прадідовской Лемковины, природно мултіталантливый Мурянка ставать ся єдным із головных лідрів помалы ся піднимаючого русиньского руху в Польщі. Якбач не найде ся в тых часах нич в лемківскім русі, за чім бы не мож было найти і роботу Петра Трохановского. Од першых річників Лемківской Ватры, через публікованя Голосу Ватры, аж по заснованя Стоваришыня Лемків. Мурянка є просто єдным з тых, а може найважнішым з тых, котры выведуть народ із під рук комуністічного режіму до свободы, ку заснованю першой офіціалной русиньской орґанізації в Полщі, ку залучіню ся до міджінародного русиньского руху на переломі 80-ых і 90-ых років 20-го столітя. Но там його робота не кінчіть. Не є Мойсейом, котрый приведе народ лем перед браны, йому є досправды дозволено іти з народом і далше, і іщі веце і інтензівніше як до того часу робить на хосен народа. І знова ся вертам ку тому, же бы сьме могли лем переписовати рядкы того вшыткого, што уж было написанано о нім, о його роботі, но не мало бы то теперь значіня.

Петро Трохановскый є герой, котрого природно траґедія мусила зродити. Чім векша траґедія, тым векшого героя потребуєме. В книжці бы ся о то постарала фантазія автора. В досправдовім жывоті ся о то постарала якась „высша сила“, або сила народа… Постарала ся о то, же Акція Вісла не зістала лем траґедіойов без великого героя, на котрого можеме смотрити з почливостьов, і котрого може народ наслідовати. Акція Вісла ся і вдяка Петрови Трохановскому не стала кінцьом нашой історії. Не знам ці собі псевдонім Мурянка выберав на основі свойой малой фіґуры, но мено Мурянка му пасує і про його беспрестайну енерґічну роботу, коло котрой ся ниґда не заставив і як раз тота робота помогла тому, же Лемковина не зістала вырізана, а же жыє доднесь.

Пане Петре, Вісла далше плыне, як самы пишете. Віслу собі ґенерації Русинів з Лемковины несуть доднесь як свою тяжку долю зо вшыткыма неґатівами, котры тота дія природно мусила принести. Но Вы сьте тот, котрый своїм цілым жывотом вказує, же дасть ся іти і проти течіня воды, будьякой рікы, хоцьяк бы силна тота вода мала быти, хоцьяк бы ся чоловіку виділо, же ся не дасть. В історії Русинів, в списку карпаторусиньскых будителів, сьте собі місце зробили вже давно. Не зіставать нич, лем подяковати і жычіти Вам, жебы сьте іщі довго мали сил у своїй роботі, бо нашы малы і великы траґедії потребують героїв, якым сьте Вы.

(Присвячено 70-ым народенинам Петра Трохановского.)

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm.)

Жрідло фотоґрафії: Wikipedia. (Гора Парнас)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА