Мария Кузяк о выселіню з Боґушы – 70 процент – субота, 20.00 год.

Такого весіля в Бережанах іщы нихто не виділ. На возах урочысто іхали до церкви молоды, дружкы і дружбы, вшыткы позбераны так, як дома… Люде чудували ся – што то такє? А то Лемкы, а то Боґушане… А то Мария Олеснєвич выдавала ся за Димитра Кузяка… То дружбы поставили ультіматум: не підеме на такє весіля, як не буде вшытко по нашому. І было!

Была то чырянка, але не така, як дома, коли міняли ся дві пары, жебы не ділити маєткы, не давати віно. На чужыні люде тягнули ся до своіх, зато і Димитро призерал ся до Марисі, сестры свого шваґра Любомира – ци не о такій жені все мриял?

Але в днешній бесіді меньше романтикы, а веце смутных споминів, бо бесідуєме тіж о «одвічній» нашій темі – выселіню в Радяньску Украіну. Як то было в Боґушы? Ци люде такой самы хотіли до совєтского раю?  Ци іхали насильно выгнаны? О тым і не лем оповіст Мария Кузяк.

Фото: Памятник выселеным з Польщы в селі Лошуня Рогатиньского района Івано-Франківской области. Автором єст лемківскій різбяр Богдан Коваль з Калуша. На памятнику вырыты назвиска ґаздів, якы приіхали з родинами в Лопушню, на Чужыну, як тіж назвы поєдных рідных сел, якы они лишыли: Баниця, Боґуша, Білцарева, Вілька, Королева Руска, Нова Весь, Поляны, Фльоринка… Найбільше пришло гев жыти Боґушан.