Обычаї великодных свят по камюньскы

Тяжко у Русинів одділити світьскый жывот од того духовного, реліґійного, котрый ся переносив з ґенерації на ґенерацію. В посліднім часі го дакус вытискує сучасный конзумный світ. Вытрачать ся меджі людми добросердечность, доброжычливость і взаємна поміч. Звыкы і обычаї оставають многораз лем в споминанях тых найстаршых. І мы заспоминаме на звыкы Великодня і на вшытко як я то чув од своїх найближшых, котры уж не суть меджі нами,  як то было даколи в Камюнці.

Витя вінців на іконостас

Приготовліня на Великдень не зачінало в пості але далеко перед Різдвяныма святами і перед Філіповков. Уж на осінь на ярмарках – в Кежмарку, Подолінцю і в Старій Любовні або в іншых містах, нашы дівкы, котры мали вити вінці на іконостас, куповали креповый папірь – білый, червеный, жовтый, зеленый – котрый потім дома старостливо запаковали до папіря, жебы не выбліднув. Ку тому іщі куповали і позлатко, з котрого ся робили сердця – середина квітків. Папірь з позлатками уложыли на сухы місця, найчастіше до передньой хыжы на шіфонер, де быв аж до часу витя руж і цілого ружового вінця на іконостас.

В першый день посту дівкы пришли до церькви одобрати стары вінці з іконостасу і однесли до хыж тых дівок, де ся вили новы вінці. В пості, кажду неділю по вечурні, ся дівкы посходили до дому і зачінала робота з вінцями. Было веце ґруп, котры творили дівкы – ровеснічкы, котры в єднім році скінчіли школу або ся камаратили і вєдно ходили на вечуркы.  Вінці ся вили коло ікон і крестів, коло верьховного креста Петра і Павла, котрым є засвячена наша церьков. Вінцями ся прикрашав южный вход коло іконы Ісуса Хріста, Царьскы двері, ікона Пресвятой Дівы, северный вход і образ св. Миколая Чудотворця.

Найперше ся з дроту одвили ружы і листкы, потім ся одвив з крепового папіря грубый дріт. Тот ся чістив од арджі і знова ся обвивав до нового красшого папіря. Наслідовали коротшы тонкы дротикы з руж і листків. Повтерали ся од пороху і вычістили. Розвила ся єдна ружа, а то зато, жебы ся знала шырка і довжка крепового папіря на нову ружу. Подля того стригли ножыцями новый креповый папірь. Ціла гулька крепового папіря ся одстригла нараз. Подля потребы ся одстригло веце гульок крепового папіря різной фарбы. Настригли ся позлатка і зачали ся вити вінці. Наймолодшы дівкы, котры минулого року вышли зо школы і першыраз вили ружы до церькви, собі на поміч кликали молоду невісту. Обычайні то была жена з родины, котра їм радила як вити ружы, кілько руж і якы великы листкы, як густо давати ружы, жебы не были рідко і т.п.

Маленькы віночкы собі дівкы вили і над святы образы, котры мали дома – на іконы Ісуса Хріста, Пресвятой Дівы і далшы. Єдна ружа з такого домашнього вінця ся давала поливачови, котрый быв в „партії“ парібків і грав  на гармоніці.

Ружы ся робили до Квітной неділі. На Велику світлу суботу, по літурґії, дівкы пришли до церькви, де давали новоувиты ружы на іконостас, на місце одкы їх взяли. Прикапчали їх дротиками. По часі, кедь ся люди зышли з дакотров дівков, котра вила ружы до церькви, їй повіли: „Вашы ружы найкрасшы або найгардішы. Дай, Господи Боже, вам вшыткым здравя, жебы сьте довго жыли а натераз рочок іщі красшы ружы увили.“ Тото повідали скоро вшыткым дівкам, бо така похвала дівкы тішыла і іншпіровала до далшой роботы на наступный рік.

Молитвы коло польовых крестів

Подля споминаня мойой прабабы, котра ся народила іщі в 1886-ім році, жены в страстнім тыждню ходили ся молити ку крестам, котры были в полю коло села. Зачінали на южній части хотаря, а то зато, же в стриху, котрый ся співать на Повечерю. Рождества Хрістового, в Часах царьскых перед Рождеством Хріста, штири раз співать „Бог од юга придет…“

В понедільок ся чекало коло капліці над Циґанами, там ішла дорога в напрямі на Лацкову, Ружбахы – там ся помолили Отче наш, Богородіце Діво, потім полоспівом, пологоворіньом ідучі польовов дорогов было чути слова тых молитв. Потім  наслідовало  О благодарственію воздухів, а як пришли ку кресту три раз ся помолили Отче наш і Богородіце Діво і так молячі ся вертали домів. Співали і молили ся аж по місце, де ся чекали. Там наконець три раз заспівали Од повітря, глада, огня і войны ізбави нас, Господи. У віторок ся чекали при капліці на старім цінтері, отамале ішли по дорозі на восток, в напрямі на Гнізда (Hniezdne) а на граніці, коло першой капліці ся помолили высше спомянуты молитвы і заспівали постны співанкы. В середу ся знова зышли на старім цінтері коло капліці, але теперь молячі ся ішли на северовосток в напрямі на Орябину. В четверь ся сходили коло фарьской загороды, на дразі, котра вела на Велику гору а за ньов стежков на Літманову. Крест быв такой над селом, бо в четверь в церькви ся чітали страсти. В пятніцю, даколи давно, ся сходили при кресті на Рывнях, але село ся розросло а Рывни были заставляны домами, та уж ішли ся молити далше ку капліці на Рывнях – то быв западный напрям на Фольварк, днешні Страняны. В суботу ся лем коротко помолили при кресті в селі перед церьквов – три раз Отче наш і Богородіце Діво і вшыткы жены ішли до церькви ку гробу Ісуса Хріста і подля того, котра як была стара і здрава, дакотры уж споза двері клячали і молячі ся серединов церькви ішли ціловати плащеніцю Ісуса Хріста. На Велику пятніцю, як кладуть Ісуса Хріста до гробу, в нашій церькви там стоять гасичі в уніформах – як вояци, котры вартують. При обходжаню коло церькви ідуть коло священика, котрый несе плащеніцю, а як Ісуса положать до гробу, они го до півночі вартують. По півночі  уж приходили люде ку гробу, а то подля чісла дому, жебы Ісус Хрістос „не быв сам“.  По двох годинах ся вымінять. Тото ся діє аж до воскресной літурґії. Ку гробу спасителя в пятніцю ходять довго до ночі ціловати плащеніцю цілы родины із малыма дітми. А в суботу таксамо цілый день аж до півночі. На світлу суботу є іщі літурґія. По півночі уж ся сходять люди на воскресну літурґію.

Стріляня з карбідом

Далшым передвеликодным звыком в Камюнці од зеленого четверьга і через свята было, же ся стріляло карбідом. Карбід носили парібци – баници з Остравы. На стріляня была потребна порожня бляшанка од фарбы. На єй дно ся клинцьом пробила дірка, уложыв ся там кусок карбіду, на котрый ся найперше наплювало. Так наплюваный карбід увольньовав пліны. Бляшанка ся утіснила вершником, на котрый ся стало ногов, жебы ліпше тіснив. Кастічка ся перевернула на бік, на котрый ся стало єднов ногов. Так ся бляшанка притисла до земли. Выбрав ся зо шкатулькы єден шваблик, котрый ся запалив і приложыв ку дірці. Настав голосный выбух а вершник з бляшанков вылетів до переду. Дакотры векшы хлопці закликали молодшых, жебы приложыли запаленый шваблик ку дірці, але ногу лем слабо приложыли на бляшанку. Бляшанка так хлопця вдарила по палцях, што го міцно заболіло. Старшы хлопці ся сміяли а маленькый хлопець стискав зубы од болю, але не плакав, ганьбив ся. Была і така партія хлопців з Лывніці (часть села на вышнім кінці за потоком), котры ходили стріляти на Стражку (верьх за селом). На Стражці наклали огень. Мали великый старый дзбанок, до котрого на дно пробили дірку а намісто вершника давали одрізаный коло 10 цм довгый клат. Клат овили довгов  настриженов ряндов, жебы добрі тіснив. На дзбанок ставали аж двоє, каждый єднов ногов. Третій выбрав голузку з огня, котра на єднім кінці горіла і припальовав ку дірці. Клат зо засягу летів далеко. Каждый день робили „рекорд“, котрый собі значіли з олупенов палічков з вербины. Палічка была на єднім кінці застругана до остра. Тот конець ся заложыв до земли. Рекорд із першых днів стріляня ся дало тяжко переконати, бо карбід каждым дньом ся меншав. Окрем того ся стріляло і з ключом. Маленькый ключ, котрый мав на кінці дірку. З другого боку „до очка“ быв прикрученый дріт, на кінці котрого мав прикрученый клинець. Клинець коло головкы быв зогнутый аж до „очка“, жебы дріт тримав. Другый конець клинця мав одрізаный шпіц до рівна. До діркы ключа ся зо швабликів настругала сіра, до ньой ся вложыв клинець, стріляня ся улапило за дріт, клинцьом ся вдарило о векшый камінь або мурик з бетону а быв выбух. Не быв аж такый голосный, але было го чути. Такым способом ся стріляло мало, бо до діркы ключа требало вельо сіры зо швабликів а шкатулька швабликів ся скоро минула.

Далше стріляня в селі было іщі таке, же дому на Великдень приходив професіоналный вояк. Тот приносив домів світлячі ракеты, зелены, червены, освітлюючі. Стріляв нима вночі ці над раном як Ісус Хрістос воскрес і як ся обходжало три раз коло церькви, втогды з коротшыма або довшыма перервами ся на небі указовали ракеты, котры освітльовали церьков і людей. Ракеты вояк стріляв і як ся святили паскы.

Варіня шовдры

В суботу ся в параку або у великім горцю варила шовдра. Кажде коліно зо шовдры стырчало над горцьом, было высше як горнець. Ґаздове – дротарі мали выстрижену бляху во формі вершника – декля, котра была векша як горнець. На краю быв выріз на коліно (лыду), а на середині деревяну ручку. Вершник на варіня шовдры ся хосновав на то, жебы шовдра скорше закыпіла. Были такы родини, а была їх векшына, котры нелем у велику пятніцю але і в суботу постили. Мясо міг їсти лем тот, котрый варив шовдру. Коштовав єй тот, хто єй варив, ґазда, голова родины а як добрый отець закликав коштовати і діти. Шовдру коштовали веце раз. Тісно перед уваріньом ся до кыпячой воды придала і ковбаса, котра была перевязана мотузком, жебы ся дала легше выбрати. Потім ся уж коштовала нелем шовдра але і ковбаса. А як повідають: „Коштованя, то не їджіня, то не гріх“. Уварена шовдра ся охабила во воді, докля невыхолодла, жебы была смачніша, жыбы мала веце щавы.

Намісто дзвоніня – рапканя

На  Велику пятніцю і суботу ся в церькви не дзвонило. Повідало ся, же „Дзвоны одышли до Рима“. Намісто того ся рапкало. То значіть, же рано о 6-ій годині, на обід о 12-ій годині і вечур о 19-ій годині ішов крутити рапкач церьковник. Ходили і ходять му помагати векшы хлопці. В церькви, горі при дзвонах, быв з єдного боку на земли положеный рапкач. Быв цілый деревяный, низкый і довгый, крутило ся го корбов. Поножаї пера мали од себе векшый одступ. На корбі были выступкы, котры наражали на пера а тоты рапкали. Днесь уж не суть. Є зроблене нове рапкадло на желізну конштрукцію. Крутить ся корбов, лем части на рапканя суть з дерева, жебы выдавало деревяный звук. І днесь ходять помагати крутити корбов. Рано перед церьквов скоро о пів шестій уж чекать ґрупа хлопців.

Печіня паскы

Паска ся все пекла в суботу. Ставало ся скоро рано, дакотры ґаздыні уж о 2-ій годині по півночі. До корытка, котре было принесене уж скоріше, ся насыпала переосіяна мука, дрыджі, вляло ся вечур подоєне молоко, посолило ся і місило. Місило ся довго, покы тісто не было порядні вымісене. Охабило ся го кыснути. Тогды ґаздыня ішла запалити до пекарника, при котрім уж мала приготовлены і поскладаны дрыва. Намастила шмалцьом приготовлены тепші (брытвачкы), жебы ся паска легко одліпила. Тісто ся управило на форму паскы. З далшого тіста ся зробили короткы плетенці, а коло краю  орнаменты подля властной фантазії, до середины ся азбуков вкладали з тіста буквы ІХ – Ісус Хрістос або ХВ Хрістос воскрес. Так пригоовлену паску вкладали до пекарника. Ґаздыня вкладала до пекарника паскы а на діти кричала, жебы скакали догоры, жебы паскы выросли. Кедь паскы были напечены, шовдра і ковбаса уварены, ґазда з ґаздыньов і діти ішли до церькви помолити ся і подяковати Богу, же ся паскы выдарили.

Складаня до кошыка і свячіня паскы

По приході з церькви ґазда з ґаздынов складали до кошыка. На спід дали масный папірь, на край кошыка положыли уварену шовдру, ку ній фалаток солонины, єдну векшу бандурку, яйця уварены в цібулі і помащены скоров од солонины, жебы ся блищали, до горнятка свіжосколоченого масла. На верьх масла быв варішков зробленый крестик, коло нього быв вложеный штамперлик соли. З другого боку кошыка была положена паска, за котру ся засунула свічка, яка ся запалила, кедь святили паскы. На верьх кошыка меншый вышываный обрусок, на котрім было азбуков вышыте Хрістос воскрес. Так приготовленый кошык чекав в сыпанцю до другого дня, покы першыраз не дзвонили на службу до церькви. Як першыраз задзвонили люди выходили з дому. Дахто ніс кошык сам, но векшынов то быв молодый ґазда, дакому помагав векшый сын або дівка. Даґде двоє дітей, але нашла ся і ґаздыня, котра несла кошык на плечах в портку. Паска ся святила з южного боку церькви „до сонця“. Кошыкы ся укладали коло церькви так як быв поставленый валал. Вышній конець на вышню страну, середина коло мура церькви а нижній конець – на нижню страну, а тоты, што бывали за потоком – коло мурика. Так стояв сусід коло сусіда. Середина была вольна, де быв простор на свячіня – про священика, канторя, крест, заставы і про дівкы в кроях. Тоты несли образ воскрешого Ісуса Хріста а з другого боку Пречістой Дівы. По скінчіню літурґії люди вышли з церькви і пришли ку своїм, што стояли коло кошыків. В каждім кошыку ся почас  посвячаня запалила свічка. По посвячіню пасок родина сіла до святочного стола. В середині стола быв кошык із посвяченым, в кошыку ся запалила свічка, вшыткы коло стола ся поставили, помолили ся Отче наш і Богородіце… Ґазда закликав ку столу тых, котры не могли прити домів, были далеко на роботах, при войску або ся поженили, повыдавали, наконець спомянув і тых, котры суть у вічности. Взяв до рукы посвячену паску і ножик. Ножом зробив крест на пасці і повів „Во імя Отця і Сына і святого Духа. Амін. Одкраяв з ньой і подав каждому кусок паскы. Потім взяв погарик зо сольов, замочів до ньой палець, посоленый палець облизав, подав го своїй жені, она зробила тото саме, жена дала дітям а так погарик перешов доокола. Потім ся їло з пасков масло,  яйца, ковбаса, шовдра. Як ся наїли знова ся поставили, помолили ся і згасли свічку. Давали позір на дым, де піде. Як ішов горі, то ся тішыли, же вшыткы будуть жыти. Як ішов до боку, ку земли, то повідали, же дахто з того дому умре. На великодну неділю ся по домах не ходило. Дівкы вышли на уліцю в білых лайбиках і співали по селі, таксамо і парібци. Молоды хлопці стріляли з карбідом. У великодну неділю не была ани забава.

Поливачка

У великодный понедільок зачінала поливачка. Парібци поливали дівкы, хлопи жены, хлопи ходили поливати по родині – выдаты сестры, шваґрины, кумы. Поливало ся на рукы і на голову. Вода была зимна рівно зо студні. З ведра ся до горнятка набрало воды. Поливана дівка, жена ці дівчата наставляли рукы. Поливач на них ляв воду і повідав Хрістос воскрес, Хрістос пан з мертвых став а нам жывот вічный даровав. Поливана особа одповідала „Дай, Боже. Потім поливача закликали ку столу, дали выпити, закусити шовдры, паскы, ковбасы… Є у нас така поговорка: „Куме, їчте паску!“ а він одповідать: „Дякую, кумо, і шовдра добра.“ Інакше то было, кедь пришли поливати парібци, а мали зо собов і гармонію. То уж были рядны поливачі. Было крику і ґрявчаня… Дівка была ціла мокра а нераз ся перезлікала. Як парібків почестовала, з вінця зо святой іконы выбралка єдну ружу і дала гармонікарьови або єй закрутила на ремень гармонії. Подля ружы ся знало, кілько дівок парібці поляли. Поливало ся лем до службы божой. По обіді ся поливати не ходило. У віторок поливали жены хлопів і дівкы парібків. Подля того як была полята дівка, так вертала парібкови ці жена хлопови. Так істо їх кликали ку столу, матері парібків уж очами і духом собі выберали про сына жену а про себе невісту. Кедь ку дакотрій з них уж „будуча свекра“ была миліша, веце єй нукала, усмівала ся на ню, то і остатні дівкы збачіли. Но было і наопак.

Великодны забавы

Грало ся на другый день свята, в понедільок. Забаву, кедь то мож так назвати, робили гасичі – фаїрмане. Грав Фріцко з Лосыв. Циґане на Лосах за потоком належали катастрално до Орябины, але радше грали в Камюнці як в Орябині, бо Камюнчане їх фурт выплатили, а дали їм і веце. Так повідав Фріцко – „бандафірер„ ведучій ґрупы. Дівкы стояли перед корчмов і чекали, котрый паробок їм купить листок, жебы могли іти танцьовати. Куповали їм листкы парібци, котры з дівков мали важны умыслы або парібци з родины. Грало ся од пополудня як дівкы пришли з вечурні до півночі.  Другый день робили забаву парібци, котры ся мали женити – „млодове“. Уж позапрашали і купили листкы своїм наставаючім і вєдно уж сиділи за столами. Як циґане зачали грати, млодый дав прімашови за смык папірьовы пінязі і танцьовав першый. Потім так робив другый, третій… По пості было весіль невроком. Аж по вытанцьованю сол молодых, могли прити танцовати далшы парібци з дівками, але лем з купленыма листками. За пінязі з листків парібци або гасичі выплатили музикантів.

На „святого лежуха“

В середу на „святого лежуха“ ґаздове перешли по рілях, сконтрольовали озимины, вышли на поляны. Ногами порозгортали кыртінці. В четверь уж ся зачінало робити, ґаздовати, але цілый тыждень ся рано їло з посвяченого, покы ся вшытко свячене не доїло. Шкарупы з яєць і кости зо шовдры ся не вымітовали але палили в пецу. Кість зо шовдры была грубша і за єден день ся не спалила. Так ся попіль з пеца выбрав а кість ся назад положыла до пеца, покы з ньой не остало нич.

На Томову неділю

На Томову неділю, кедь быв шумный час, ішло ся на цінтерь – по камюньскы – на загороду. З отцьом духовным, канторьом і церьковником ішли парібци, несли білы кресты, дівкы образ, за нима люди. Родічі – отцове дали маленькым хлопцям мосяжны дзвоночкы, якы носили на пашу ягнята і яркы і з тыма дзеленчали хлопці по загороді. В церьковці ся одправляла служба божа. Кураторы ходили з дзвоночками коло гробів, при котрых сиділи або стояли найближшы помершых і давали пінязі до дзвоночка.

Многы із высше споминаных звыків в Камюнці пішли уж до забытя. Але я рад, же вдяка моїй жені і далшій родині, головно старшых людей з Камюнкы, маме тоты стародавны обычаї звічнены холем в записах.

Автор: Миколай Коневал. Фото автора.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА