Ольга Бенч: о Вільці, Балутянці і лемківскых славных різбярях

На старій знимці з 1935 рока ― Іван Кыщак, Дмитро Шалайда і Олекса Стецяк (сідит з правой). Сут то представникы велькой ґрупы різбярів з Вількы і Балутянкы при Рыманові. Пришли до Закопаного на «Свято Гір» і выставили своі різбы. Тішат ся, же на іх выробы звертают увагу і просты люде, і великы паны, думают о будучности… Не знают, яка іх доля чекат. Певне, же ани на мысель ім не приде, же будут возити своі різбы на продаж не до Рыманова ци Івонича, а до Трускавця, Моршына ци навет до Одессы… А на інчых знимках ― выробы лемківскых різбярів. Скринка, оздоблена конариком черешні, яку філіґраново вырізал Олекса Стецяк, байкова палиця Григория Бенча… Вшытко тото ― експонаты приватного Музею лемківской різбы і писанок родины Кыщаків, котрий находит ся во Львові. О майстрах, котры знали душу дерева, о іх непростых долях, о селах, де щедро родили ся такы здібны різбярі, бесідуєме з дириґентом, музыкознавцьом, педаґоґом, професорком Ружомберского Католицкого Університету, бывшым заступником міністра культуры і туризму Украіны, екс-ґенеральным консульом Украіны в Пряшові – Ольгом Бенч. Але днеска тота поважна пані буде найперше дівком прекрасного різбяря Григория Бенча. І верне в памяти в часы, коли сідила медже трісками і з великом цікавістю смотріла, як з простого кавальця дерева єй тато вырізує штоси такє цікаве, байкове, фантастичне…