Култура декаденції

Перешло літо. Час, котрый є переповненый многыма нашыма фестівалами, якых є якбач з рока на рік веце. Літо є просто єден великый русиньскый фестівал, з якостнішым і менше якостнішым проґрамом, з векшыма і меншыма подіями, котры ся помалы роблять під каждов русиньсков березов. Много раз єм вже крітіковав і просив ся, ці пінязі, котры на то ідуть, суть досправды добрі схоснованы, головно, кідь видиме, як іншы области в жывоті Русинів бідачать і ледво пережывають. Все єм дістав од опонентів одповідь, же тото є потрібне робити на нашых селах, бо тым ся підтримує і всокотить наша култура. Жебы было ясне, не єм обще проти того, жебы ся робили тоты події. Лем ся звідам, ці є їх потрібных тілько і яка є то култура, котра ся вдяка ним всокочуе.

В суботу председа Русиньской оброды на Словеньску Мілан Мнягончак інфромовав членів орґанізації, же маєме нову русиньску школу. Школу в Калній Розтоці. На далшій школі в Гуменнім ся таксамо зачав, подля його слов, учіти русиньскый язык. Радость з того, же наше бідне школство на Словеньску предці лем може має даяку будучность, і же поступно має шансу розростати ся, по дакілько днях опала з першым осенным листьом. Бо ку інформації о новых школах пришла далша інформація, котра навспак інформовала, же Основна школа з матерьсков школов в Баєрівцях з навчальным языком русиньскым є од нового школьского року зрушена. З причіны неінтересу родичів і мало дітей в селі. Таксамо скінчіла школа в Шарішскім Щавнику, де ся русиньскый язык учів в рамках вечурных шкіл.   З того, кідь добрі рахуєме, нам выходить, же сьме на тім так, як сьме были і дотеперь і перспектівы суть веце песімістічны як оптімістічны.

Также іщі раз. Яка то є култура, котру нам треба розвивати? На якы діла нам досправды треба давати грошы? Што нам приносить култура фестівалів? Многы ся в рамках русиньской културы заспокоїли з орґанізаційов фестівалів. Тадь там поспіваме нашы співанкы, вкажеме дашто з нашого фолклору, потанцюєме, є што попити, дашто і зъїме – жебы то было наше і свідчіло о нашій културі  – та пирогы. А то іщі є тот ліпшый варіант, бо тот гіршый є орґанізованый через Русинів-Українців а наша култура на тых фестівалах збожні смотрить на  на україньскы флаґы над нашыма головами. І што з того? Котрый наш фестівал знав окрем того, же сьме ся забавили, выкликати інтерес родичів о то, жебы ся їх діти учіли русиньскый язык? Котрый фестівал на селі дав імпулз тому, жебы выникла школа, ці жебы ся холем зачав учіти язык даяков формов? На котрім русиньскім фестівалі сьме діти научіли чітати, писати, пересвідчіли сме їх, же ся не мають за што ганьбити і можуть бісідовати по „свому“? З позераня на наш фолклор ся став фолклор, котрый значіть раз за рік, почас фестівалу собі повісти, тадь сьме Русины. Але такой з тым, што одыйде алкогол, в значній мірі на фестівалах хоснованый, з нашой крови, одыйде у векшыны з нас і тото „русиньство“ і не чуєме потрібу того, же ку пережытю нашой културы є потрібне і дашто веце, як лем фестівал.

Іронійов є, же якраз в Баєрівцях ся робить каждый рік наш фестівал, людей є там повно з цілой околіці, але школа, школа зістала порожня. Култура збудована з векшой части лем на фестівалах, не приностиь то, што є досправды потрібне. А то притім особні знам, яку велику намагу цілы рокы староста і директорка школы о то, жебы школа у Баєрівцях фунґовала, мали. Докінця на граніці своїх фінанчных можливостей.

Честованы, даґде ся стала хыба. А не є то лем проблем Русинів Словакії. Покля Русины на Підкарпатю не мають тівко грошей, жебы робили фестівалы під каждым бучком, а і напрік тому, же їх держава нияк не підпорює, намагають ся холем робити даякы недільны школы, котры фунґують веце як десять років. В державах, в котрых маєме і фінанчну підпору, робиме вшытко, лем много раз забываме на тото найосновніше – підхопити родичів і зобудити в них усвідомліня, же тото найосновніше, жебы наша култура пережыла, є выховати молоду ґенерацію, котра буде знати язык, котра ним буде бісідовати, котра буде продовжовати в тім, што ту маме вдяка нашым предкам. Лемже то не є робота фестівалів, але освітньой діяльности міджі людьми. Кібы сьме тому присвячали веце часу і грошей, пак бы не было в такій мізерії наше школство на Словакії, в Сербії, де то є з рока на рік тыж веце проблематічне, пак бы сьме не бойовали о каждого єдного школяря в Польщі, жебы нашы діти, кідь нич інше, холем знали прочітати текст в азбуці. Не мали бы сьме проблем з тым, же не є дітей ани до нашых таборів.

Резултаты културы фестівалів днесь ясно вказують, же є то култура декаденції. Фестівалы нашы діти много не научать. Култура лем на основі фестівалів може значіти, же сьме остатня ґенерація, котра іщі пише, чітать по русиньскы а то є близко того, же ся перестане і бісідовати. Русиньство ся лем на основі фестівалів не може розвивати. Може стаґновати, што є лем крок од декаденції. Декаденція може быти путь ку кінцю.

На фестівалах, за звучаня нашых шумных співанок, на часто цукать то танця і до співу. Став школства бы нас таксамо мав цукнути. Но нє до танця, а до роботы. А до співу, до того бы нам обще не мало быти.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА