6. вересня 1914 р., без судового процесу, перед ґорлицкым судом был розстріляний о. Максим Сандович. На очах вітця Тимофія і бременной жены Пелягіі. Вмер, выкрикуючы слова «Най жыє Свята Русь і Святе Православя» (за інчыма переданями: «Най жыє Русиньскій Нарід і Святе Православя»). Хоц то такой фінал барз смутной істориі, терниста дорога о. Максима зачала ся уж дуже перше.
Вродил ся 1. лютого 1886 р. в Ждыни, на Лемковині, в родині грекокатолицкого дяка місцевой парафіі – Тимофія Сандовича. Ходил до шкіл в Ґорлицях, Яслі і Новым Санчы, а пак нашол ся в василияньскым монастырі в Крехові. Заведений низкым рівньом реліґійного жытя монахів, переходит на православя і остає послушником в Почаівскій Лаврі. Потім, благословліньом волыньского архієпископа Антония, вчыт ся в жытомирскій духовній семінариі, а по єй скінчыню, оженил ся з Пелягійом Григорук і, уж як священник, вернул на Лемковину служыти до села Граб, котрого жытелі перешли на православя по конфлікті з місцевым грекокатолицкым парохом.
В тым часі, напряжены реляциі медже Росийом і австро-мадярском державом были ефектом того, же староруска, або русофільска оріентация Русинів асоциювала ся лем з шпіонуваньом для Росиі. Така атмосфера была підсилювана і украіньскым сепаратистычным рухом перелому ХІХ/ХХ ст., полученым з украінізацийном і латинізацийном політыком товдышніх грекокатолицкых єрархів галицкой єпархіі. На Лемковині наступны села переходят на православя, што для Русинів являт ся обороном перед явном украінізацийном політыком зо стороны грекокатолицкых єрархів.
Од моменту одправліня першого богослужыня, зачынают ся переслідуваня о. Максима зо стороны австрийскых власти. Найперше фінансовы кары, потім арешты, аж, вкінци, в марци 1912 р. остає перевезений львівской взяниці і суджеинй враз з трьома товаришами: Семаном Бендасюком, о. Ігнатийом Гудимом і Васильом Колдром за пошырюваня „царославя” і православя та діяня, як аґент, для Росиі. Судова розправа тягне ся 2 рокы і кінчыт ся рішыньом: невинний.
Зачынат ся Велика Война і час переслідувань Русинів. Австрисйкы власти початком вересня орґанізуют концентрацийний лаґєр для Русинів. В тым часі зас остає арештуваний о. Максим Сандович і, враз з вітцьом Тимофійом, осаджений в ґорлицкій вязници, де долучыла до них жена священника – Пелягія.
Рано, 6. вересня 1914 р., отця Максима ставляют перед стіном і накрисляючы на груди крейдом пункт, де находит ся серце, розстрілюют. Священник падат на землю, а австрийскы еґзекуторы підходят до конаючого і стріляют в голову.
Тіло о. Максима закопано під плотом ґорлицкого цмонтеря, допіро в 1922 р. Тимофій Сандович постарал ся о перенесіня го на цмонтір до родинной Ждыні.
14. вересня 1914 р. першым транспортом вывозят бременну жену Пелягію і вітця Тимофія до концентрацийного лаґру в Талергофі, де 17. лютого 1915 р. родит ся хлопец, названий по няню – Максим (тіж остає православным священником і служыт деякій час на Лемковині).
Культ о. Максима розповсюджат ся по цілій Лемковині, будучы символом русиньскых ідей і найславнійшом з жертв І Світовой Войны. Його фотоґрафіі вміщены сут помедже іконы, чого наслідтвом єст причысліня Го в 1994 р. – в 80. Річницю смерти – до лику святых Польском Православном Автокефальном Церквю.
5. і 6. вересня того рока в ґорлицкій церкви св. Тройці будут проходити святкуваня 100. річниці смерти і 20. річниці канонізациі священномученика Максима Ґорлицкого (Сандовича).
(фот. фанпейдж фб парафіі православной в Ґорлицях)