Одпуст в Лютині має 165-ый юбілей. Посвятять третю етапу мінісканзену

Через вікенд, в днях 20-го і 21-го авґуста 2016-го року, буде в стародавнім путницькім місці ґрекокатоликів на Словакії проходити архієпархіалный одпуст присвяченый Празднику Успенія Пресвятой Богородіці. В рамках нього буде в суботу 20-го авґуста посвячена третя етапа Мінісканзену деревяных церьквей, котрый находить ся на фундуші коло Базілікы мінор – Церькви Успенія Пресвятой Богородіці. Лютина собі того року припоминать 165 років од зъявіня св. Николая Зузані Фекете.

Уж довєдна 49 мініатур

Довєдна теперь буде мож видіти в сканзені 49 мініатур деревяных цінностей нашой сакралной архітектуры із Словакії і Закарпатьской области Україны. Перша етапа сканзену в ареалі базілікы была одкрыта в році 2011 в рамах одпусту. Іде о мініатуры в мірці 1:10. Друга етапа была посвячена о одкрыта через одпуст в році 2013. Тота етапа мінісканзену была співфінанцована  Европсков унійов зо средств Европского фонду реґіоналного розвитку в рамках Проґраму черезгранічной сппівпрацу Польща – Словацька републіка 2007 – 2013.

https://www.youtube.com/watch?v=evj3uSFHjr8

Нова етапа мінісканзену обсягує новых 20 мініатур і была фінанцована фінанчныма средствами із Норвеґійского фінанчного механізма. Церькви, котры прибудуть суть з теріторії Словакії і Україны. Як пише офіціалный сайт путницького місця Лютина, цільом є, жебы в мінісканзені было і дакілько мініатур деревяных храмів з Лемковины.

165 років од зъявіня

Лютина є якбач найзнамішым путницькім місцьом ґрекокатоликів на Словакії. Находить ся недалеко Пряшова, в окресі Сабінів. До року 1855 была філійов великой ганіґівской парохії, но історічны дії в 1851-році зачали процес, котрым ся Лютина стала окремов парохійов.

19-го авґуста 1851-го року на Праздник Преображіня Господне за юліяньскым календарьом ся містній жытельці Зузані Фекете появив св. Николай. Была біднов вдовов і ішла до ліса на грибы, жебы мала што зварити своїм дітям. Взяла зо собов і троє дітей. Коло мінералной воды клякла на землю і втогды збачіла святочно облеченого єпіскопа, котрый ся подобав на св. Николая з іконостасу в лютиньскій церькви. Єпіскоп ся озвав, же таке велике свято, мала бы быти в церькви а она зберать грибы.  Повідала, же є вдова, же є бідна, но він на то, же вчера могла то зробити, а же на памятку стрічі ту на тім місці треба поставити святый крест і вшытко повісти духовному отцьови. Потім ся стратив, а діти виділи лем перестрашену маму. Тот святый єпіскоп ся їй зъявляв і на дразі, і в лісі і все напоминав, жебы повіла  отцьови духовному, што наказав. Зузана нич не повідала никому, бо ся бояла, але єпіскоп ся їй все зъявив і припомянув, што мать зробити. Наконець повіла  вшытко містному священикови Штефанови Ройковічови. І тот їй не вірив, ани люди, сміяли ся і повідали, же то  шалена Жужя.

Єдного дня знова ся їй зявив святый і послідній раз припомянув їй, што мають зробити. Жена біжала за ріхтарьом, най прийде посмотріти, але святого уж там не было. І він думав, же Зузані ся то лем привиділо. Но она в тот день оніміла. Закликали дохторів і псіхолоґа, они конштатовали, же Зузана здрава, лем не знали высвітлити, чом оніміла.

Отець духовный Ройковіч дав ту поставити крест і сам го посвятив. Втогды Зузана закричала, же го видить, видів го і отець духовный – того єпіскопа, і так вшыткы повірили, же в їх селі стало ся чудо.

Іші раз ся зъявив єпіскоп Николай, хотів, жебы поставили на місці, де ся стрітили зо Зузанов, капліцю і присвятили єй Успенію Пресвятой Богородіці. Подаровав їй ікону, котру мала дати священикови Ройковічови, дістала і другу ікону, але каса, де была замкнута перша, была порожня, а наконець была  там замкнута  лем єдна. І тото было чудо, котре пересвідчіло вшыткых кураторів і священиків, абы єпіскопову просьбу сповнили.

Тоты чуда вышетровав і єпіскопскый уряд Ґрекокатолицькой церкви в Пряшові і Крайскый докторьскый колекґіюм. Выслідкы вышетрованя послали до Рима на конґреґацію, котра 24-го мая 1855-го року їх схвалила а Папа римскый Пій ІХ. післав апостольске бреве, де суть выписаны вшыткы одпусткы, котры на Лютиньскій горі мож вымолити. Народ зберав пінязі і будував капліцю Успенія Пресвятой Богородіці, потім і далшы капліці святой Анны, Святого Креста, Капліцю святого Николая при жрідлі а послідня была докінчена в 1930-ім році. На Лютьньскій горі были і многы уздравліня, котры суть в записніці у ватіканьскых архівах.

Храм ту быв деревяный, уж малый і так  народ зачав будувати новый храм. Тот зачав будовати  священик Антон Ройковіч. В 1908-ім році го высвятив єпіскоп пряшівскый Йоан Валій. Деревяный храм згорів  коротко перед высвячіньом нового.

В 1988-ім році на одпусті втогдышній апостольскый адміністратор Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії Монс. Ян Гірка перечітав апостольске бреве, котрым Папа римскый Йоан Павел ІІ. повышыв лютинскый храм на Базіліку Мінор.

Сучасность

Высокопреосвященый владыка Ян Бабяк, ТІ, архієпіскоп пряшівскый і метрополіта Словакії за остатні рокы розбудовав околіцю базілкы, котра є вселі під горов. За його веджіня єпархії росшырили базіліку, ку котрій добудовали бочны части, зачав ся будовати мінісканзен храмів, подля історічных документів і фотоґрафій збудовала ся вірна репліка лютиньской деревяной церькви, збудовали ся дві новы капліці – єдна присвящена нашым священомученикам П. П. Ґойдічови, В. Гопкови і М. Д. Тырчкови, друга присвячена св. Николайови. Так само быв збудованый Душпастырьскый дім св. Николая. Так само ся управив літурґічный простор, в котрім ся служать богослужіня почас одпустів.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА